Справа № 703/4546/24
2/703/1476/24
23 жовтня 2024 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Криви Ю.В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
встановив:
15 серпня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Пісковий Я.В., звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвалою судді від 28 серпня 2024 року призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу - для надання відповіді на відзив.
14 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Примака В.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні позову відмовити.
Крім того, у поданому відзиві представник відповідача заявив клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та про витребування доказів.
В обґрунтування означених клопотань вказує, що діючим сімейним законодавством України не передбачено можливості розірвати шлюб за заявою представника одного з подружжя, який діє на підставі ордеру чи договору про надання правової допомоги. Тобто вважає, що підписувати позовну заяву про розірвання шлюбу повинен позивач ОСОБА_1 особисто, а не його представник - адвокат Пісковий Я.В.
Також представник відповідача висловив сумніви щодо дійсного укладення договору про надання правової допомоги № 09/08/24 між позивачем та адвокатом Пісковим Я.В., ставить під сумнів законність його укладення оскільки, за його твердженням, позивач перебуває за межами України, а саме у Фінляндії, тому, на його думку, 09 серпня 2024 року він ніяк не міг проявити своє волевиявлення шляхом підписання договору з адвокатом, оскільки кордон України не пересікав.
Окрім того, представник відповідача стверджує, що деякі обставини, викладені у позовній заяві не відповідають дійсності, а саме те, що сторони не проживають спільно як подружжя з 2020 року. Наголошує, що звертаючись до суду із вказаним позовом, представник позивача в порушення вимог ст. 175 ЦПК України не надав до суду оригінал свідоцтва про реєстрацію шлюбу.
З урахуванням викладеного, представник відповідача вказує, що дану справу не можна віднести до справ незначної складності, оскільки необхідно дослідити повноваження адвоката на звернення до суду, а без участі сторін в судовому засіданні це зробити неможливо, а також вважає, що під час вирішення спору по суті суд повинен з'ясувати дійсні підстави, які спонукали позивача звернутися до суду.
Відтак, просив розглянути справу в порядку загального позовного провадження з участю сторін та витребувати у представника позивача адвоката Піскового Я.В. належним чином завірену копію договору про надання правничої допомоги ОСОБА_1 №09/08/24 та направити запит до Державної прикордонної служби України про виїзд, в'їзд на територію України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя м. Сміла, Черкаської області.
Також 14 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Примака В.А. надійшла уточнена заява про витребування доказів, в якій останній просив витребувати у представника позивача адвоката Піскового Я.В. другий примірник договору про надання правничої допомоги ОСОБА_1 №09/08/24, або інший документ, яким позивач уповноважив свого представника на звернення до суду із позовом.
15 жовтня 2024 року від позивача ОСОБА_1 на електронну адресу суду надійшла заява, в якій останній наполягав на задоволенні позову та виклав свої заперечення щодо розгляду справи в порядку загального позовного провадження, просив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також заперечував щодо заявленого стороною відповідача клопотання про витребування доказів.
15 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла відповідь на відзив, подана представником позивача - адвокатом Пісковим Я.В., згідно якої останній підтримав заявлені вимоги в повному обсязі та просив у задоволенні заявленого стороною відповідача клопотання про витребування доказів та розгляд справи в порядку загального позовного провадження відмовити. Зауважив, що нормами чинного законодавства передбачено, що документами, які підтверджують повноваження представника є довіреність або ордер, при цьому надання договору про надання правничої допомоги не вимагається.
Суд, дослідивши подані клопотання, приходить до наступного.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно ч.1, ч.2, ч.4, ч.5 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Так, згідно ч. 1 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (частини друга статті 274 ЦПК України).
Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, яка визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження. Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.
При цьому законодавством визначено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 7 частини третьої статті 376 ЦПК України).
При вирішенні питання про розгляд справив порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1)ціну позову; 2)значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6)кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8)думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (ч.3 ст.274 ЦПК України).
Відповідно ст.277 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною другою статті 274 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі. Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Якщо відповідач не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин.
Якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.
Частини друга - шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.
Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, зокрема, справи про розірвання шлюбу.
Водночас, відповідно до п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України малозначні справи, підлягають розгляду лише в порядку спрощеного позовного провадження.
Предметом даної справи є розірвання шлюбу між подружжям, при цьому суд зазначає, що справа відноситься до категорії нескладних, є малозначною, у ній відсутня необхідність призначати експертизу, її розгляд не становить значний суспільний інтерес. Водночас відповідач не позбавлений права заперечувати проти задоволення позову та подавати суду докази.
Призначаючи справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження суд виходив з того, що відповідно до положень ст.274 ЦПК України дана справа не належить до категорій справ, які розглядаються виключно за правилами загального провадження та відповідно до положень пункту 4 частини 6 статті 19 ЦПК України є малозначною.
Згідно з ч.ч.5,7 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Відповідно до ч.6 ст.279 ЦПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:
1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Суд звертає увагу, що заявлене стороною відповідача клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження взагалі не обґрунтоване та не містить належних підстав, тобто, у ньому не вказано які саме обставини (зокрема, складність справи, її значення для сторін, обсяг та характер доказів тощо) зумовлюють необхідність розгляду справи в порядку загального позовного провадження та що об'єктивно перешкоджає розглянути цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Одне лиш посилання на необхідність розгляду справи в порядку загального позовного провадження в зв'язку з невизнанням позову, не може бути підставою для задоволення відповідного клопотання.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне, з урахуванням думки позивача та його представника, викладених письмово, у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відмовити, не приймає доводи відповідача щодо доцільності розгляду даної справи в порядку загального позовного провадження та не вбачає достатніх підстав для задоволення заяви.
Суд наголошує, що спрощене провадження як з викликом, так і без виклику сторін, спрямоване на всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи з дослідженням всіх наданих сторонами доказів, вивченням всіх заяв сторін по суті справи, тобто спрощене провадження без виклику сторін не є провадженням, в якому розглядаються безспірні вимоги.
Так, за змістом ч.ч. 1, 2 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Згідно з частинами 1-3 статті 83 ЦПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Згідно з частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом указаних приписів закону відповідач має право реалізувати всі свої процесуальні права та добросовісно виконати свої обов'язки, передбачені законом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, виклавши свою правову позицію, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору у поданих заявах.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд створив учасникам процесу у даній справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18 травня 2018 року).
Враховуючи, що предметом позову є розірвання шлюбу, справа відповідно до положень пункту 4 частини 6 статті 19 ЦПК України є малозначною, і характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають розгляду даної справи в порядку загального позовного провадження чи проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, відтак клопотання представника відповідача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження слід залишити без задоволення.
Щодо заявленого стороною відповідача клопотання про витребування доказів суд зазначає наступне.
Так представник відповідача, у поданому клопотанні висловив сумніви щодо дійсного укладення договору про надання правової допомоги № 09/08/24 між позивачем та адвокатом Пісковим Я.В., ставить під сумнів законність його укладення оскільки, за його твердженням, позивач перебуває за межами України, а саме у Фінляндії, тому, на його думку, 09 серпня 2024 року він ніяк не міг проявити своє волевиявлення шляхом підписання договору з адвокатом, оскільки кордон України не пересікав. Окрім того, вважає, що ордер, долучений до позовної заяви, не підтверджує повноважень представника позивача. Тому просив витребувати у представника позивача адвоката Піскового Я.В. другий примірник договору про надання правничої допомоги ОСОБА_1 №09/08/24, або інший документ, яким позивач уповноважив свого представника на звернення до суду із позовом, а також направити запит до Державної прикордонної служби України про виїзд, в'їзд на територію України позивача ОСОБА_1 , з метою з'ясування місцезнаходження позивача за межами України.
Суд в межах заявленого клопотання про витребування доказів прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підстав яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.ч. 1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно вимогами ст. 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах і клопотаннях, які подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Щодо посилання представника відповідача на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження повноважень представника позивача - адвоката Піскового Я.В. необхідно зазначити таке.
Відповідно до частини четвертої статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
Означені положення закріплені також і частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до якої документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
Згідно з підпунктами 10, 11 Положення про ордер на надання правової допомоги, затвердженого рішенням Національної Асоціації адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41, ордер, який видається адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням, обов'язково має містити підпис адвоката, який надає правничу (правову) допомогу на підставі цього ордера, та підпис керівника адвокатського бюро, адвокатського об'єднання і скріплений печаткою юридичної особи. Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
Положення наведених норм права дають підстави для висновку, що повноваження адвоката як представника сторони мають бути підтверджені ордером або довіреністю цієї сторони, що посвідчує такі повноваження.
Виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 400-1 Кримінального кодексу України).
Відтак, ордер, який видано відповідно до статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката.
Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви (частини перша, друга, четверта статті 64 ЦПК України).
Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом із ордером ЦПК України не вимагає.
Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 182/9172/18 (провадження № 61-13797св19) та постанові Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі № 766/17492/16-ц (провадження № 61-17044св19).
Матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження повноважень адвоката Піскового Я.В., а саме: копії ордеру серії ВА № 1078735 (а. с. 5, 8-зворот,16), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КР № 000322 (а. с. 9,17), а тому відповідно до змісту частини четвертої статті 62 ЦПК України належно посвідчені повноваження адвоката на здійснення представництва в суді. Отже, адвокатом Пісковим Я.В. надано належні та допустимі докази на підтвердження повноважень під час розгляду справи у суді.
Відтак, клопотання представника відповідача про витребування у представника позивача адвоката Піскового Я.В. другого примірника договору про надання правничої допомоги ОСОБА_1 №09/08/24, або іншого документу, яким позивач уповноважив свого представника на звернення до суду із позовом не підлягає до задоволення.
Окрім того, суд констатує, що заявлене стороною відповідача клопотання про витребування доказів щодо направлення запиту до Державної прикордонної служби України про виїзд, в'їзд на територію України позивача ОСОБА_1 , подано з метою з'ясування місцезнаходження позивача поза межами України не стосується суті спору, окрім того представником відповідача не вмотивовано необхідність з'ясування вказаної інформації в межах наведеної справи, не наведено конкретних обставин, які може підтвердити витребуваний ним доказ та його значення для правильного розгляду та вирішення справи. Водночас, представник відповідача не навів причин, з яких особисто відповідач чи його представник не можуть одержати докази, які просять витребувати у клопотанні. Крім цього до клопотання не долучені відомості, що свідчать про неможливість отримання таких доказів особисто відповідачем чи його представником. За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів в цій частині також слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 19, 84, 274, 277, 182,223,258-260 ЦПК України,-
ухвалив:
У задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу в порядку загального позовного провадження - відмовити.
У задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
Суддя: Ю.В. Крива