Справа № 585/2392/21
Номер провадження 6/585/105/24
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2024 року м.Ромни
Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі: головуючого-судді В.О. Шульги, з участю секретаря Ю.В. Кириленко, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ромни заяву Акціонерного товариства «Укрсиббанк», заінтересована особа ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,-
До суду звернувся ОСОБА_2 , який діє в інтересах АТ «Укрсиббанк», заінтересованою особою зазначає ОСОБА_1 та просить:Визнати виконавчий лист у справі №585/2392/21 на виконання ухвали Роменського міськрайонного суду Сумської області від 06.01.2023 року про стягнення з АТ «Укрсиббанк» на користь ОСОБА_1 судових витрат за правову допомогу в розмірі 5 000,00 гривень таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що в провадженні Роменського міськрайонного суду Сумської області перебувала цивільна справа №585/2392/21 за позовом АТ «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 28.08.2021 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №585/2392/21. 24.09.2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. 21.11.2022 року Роменським міськрайонним судом Сумської області у справі №585/2392/21 прийнято ухвалу, якою позовну заяву АТ «УКРСИББАНК» залишено без розгляду. Враховуючи, що позов АТ «УКРСИББАНК» було залишено без розгляду, ухвалою суду від 06.01.2023 року було задоволено заяву Відповідача про компенсацію судових витрат та стягнуто з АТ «УКРСИББАНК» на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. сплачених ним судових витрат за правову допомогу. Ухвала суду від 06.01.23р. на адресу АТ «УКРСИББАНК» не надходила. 28.02.2023 року постановою Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ «УКРСИББАНК» задоволено, Ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21.11.2022 року у справі №585/2392/21 скасовано і направлено справу для продовження розгляду до Роменського міськрайонного суду Сумської області. 21.09.2023 року у справі №585/2392/21 було прийнято рішення, яким частково задоволено позовні вимоги АТ «УКРСИББАНК». 30.11.2023 року ухвалою суду було відмовлено Відповідачу в задоволені заяви про прийняття додаткового рішення у справі. В ухвалі суду від 30.11.23р. судом зазначено наступне: «Отже заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з АТ «Укрсиббанк» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у сумі 4399,5 грн. задоволенню не підлягає, оскільки в даній справі, ухвалою суду від 6 січня 2023 року вже вирішене питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу.» Слідуючи змісту ухвали Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30.11.23р., раніше прийнята ним ухвала у справі №585/2392/21 від 06.01.23 р. про стягнення з Позивача витрат на правову допомогу є чинною, а отже підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 431 ЦПКУ виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом. Отже для виконання ухвали Роменського міськрайонного суду Сумської області від 06.01.23 р. про стягнення з АТ «УКРСИББАНК» на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. сплачених ним судових витрат за правову допомогу видається виконавчий лист. Вважає виконавчий лист про стягнення з АТ «УКРСИББАНК» на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. сплачених ним судових витрат за правову допомогу на виконання ухвали Роменського міськрайонного суду Сумської області від 06.01.2023 року у справі № 585/2392/21 таким, що не підлягає виконанню, виходячи з наступного. В ухвалі суду від 06.01.2023 року в обґрунтування її прийняття судом зазначено наступне: «Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21.11.2022 року позовну заяву АТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача у судове засідання без поважних причин. Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Як вбачається з матеріалів справи № 585/2392/21 р. згідно з договором про надання правової допомоги від 06 вересня 2021 року між відповідачем ОСОБА_1 та адвокатом Цюпкою О.В. було укладено договір про надання останнім правової допомоги ОСОБА_1 в справі № 585/2392/21 за позовом АТ «Укрсиббанк» про стягнення боргу (а.с.73) 17 вересня 2021 року до суду надійшов відзив на позов від імені відповідача ОСОБА_1 , який підписано представником Цюпка О.В., в резолютивній частині якого представник просить стягнути з АТ «Укрсиббанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4126,87 грн., звільнивши його від сплати судових витрат на користь позивача (а.с.71-72).» Підставами прийняття Роменським міськрайонним судом Сумської області у справі № 585/2392/21 ухвали суду від 06.01.23 р. про стягнення з АТ «УКРСИББАНК» на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. сплачених ним судових витрат за правову допомогу були наступні обставини: - прийняття судом у справі ухвали про залишення позову АТ «УКРСИББАНК» без розгляду; - заявлена Відповідачем вимога про стягнення з Позивача витрат на правову допомогу. При цьому першочерговою подією та підставою для розгляду вимоги Відповідача про стягнення витрат була прийнята судом ухвали про залишення позову АТ «УКРСИББАНК» без розгляду - без існування цієї ухвали суду не виникає підстав для розгляду вимоги Відповідача про стягнення витрат на підставі ч. 5 ст. 142 ЦПКУ. Згідно ч. 5 ст. 142 ЦПКУ саме у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи. Матеріали справи №585/2392/21 свідчать про те, що ухвала Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21.11.2022 року про залишення без розгляду позовної заяви АТ «УКРСИББАНК» скасована 28.02.2023 року постановою Сумського апеляційного суду. Після скасування судом апеляційної інстанції ухвали Роменського міськрайонного суду Сумської області про залишення позову АТ «УКРСИББАНК» без розгляду і направлення справи для продовження розгляду до Роменського міськрайонного суду Сумської області змінилися обставини у справі, в зв'язку з чим перестали існувати правові підстави для розгляду заяви Відповідача про стягнення витрат на правову допомогу, а ухвала суду про стягнення судових витрат втратила силу. Ухвала суду від 06.01.23 р. про стягнення на користь Відповідача судових витрат приймалася після постановлення ухвали про залишення позовної заяви без розгляду та на її підставі (для усунення недоліків ухвали від 21.11.22р. в частині розподілу судових витрат). Тобто по суті ухвала від 06.01.23 р. є ухвалою прийнятою як додаткове рішення (за аналогією Закону) про стягнення судових витрат відповідно до ухвали про залишення позовної заяви без розгляду. Такий висновок викладено в п.7.39 Постанови ВП ВС від 05.07.2023 року у справі №911/3312/21. Верховним Судом в цій справі наведено наступне: «7.15. У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина п'ята статті 130 ГПК України, частина п'ята статті 142 ЦПК України). Частиною шостою зазначених статей передбачено, що у випадках, встановлених частинами третьою-п'ятою цих статей, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 ГПК України (частини дев'ятої статті 141 ЦПК України), зокрема, якщо судом буде встановлено зловживання стороною чи її представником або виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони. 7.16. До судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 123 ГПК України, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Отже відповідач може заявити вимогу про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги за рахунок позивача, який ініціював судовий спір, а надалі попросив залишити його без розгляду в судах цивільної та господарської юрисдикції. 7.17. Компенсація таких витрат здійснюється з дотриманням загальних правил відшкодування витрат на правничу допомогу, зокрема щодо надання позивачу права заявити клопотання про зменшення їх розміру, якщо позивач вважає їх неспівмірними відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України (частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України). 7.19. При компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п'ятої статті 130 ГПК України (частини п'ятої статті 142 ЦПК України) має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов'язаних з розглядом справи, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше). 7.20. Таким чином, компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку залишення позову без розгляду здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат за наслідком Документ сформований в системі «Електронний суд» 02.09.2024 6 розгляду спору по суті, з дотриманням вимог, передбачених частиною п'ятою статті 126, частиною восьмою статті 129 ГПК України (частиною п'ятою статті 137, частиною восьмою статті 141 ЦПК України). 7.39. Ухвала суду про компенсацію судових витрат після закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду є судовим рішенням про розподіл судових витрат, яке приймається за наслідком розгляду відповідного клопотання відповідача з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності сторін.». Верховним Судом сформовано судову практику про те, що додаткове рішення не може існувати окремо від основного рішення і у випадку скасування основного рішення додаткове рішення також втрачає силу. В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №904/8884/21 (провадження №12-39гс22) наведено наступний висновок: «133. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. 134. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21». В Постанові Верховного Суду від 02.11.2022р. у справі №344/19567/19 судом зазначено наступне: «Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 4 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього.». Враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду підстави для існування ухвали суду від 06.01.23р. перестали існувати 28.02.2023 року, з дати скасування ухвали суду про залишення позовної заяви без розгляду. Враховуючи скасування апеляційним судом ухвали Роменського міськрайонного суду Сумської області про залишення без розгляду позовної заяви АТ «УКРСИББАНК» від 22.11.2022р. на підставі якої задовольнялися вимоги Відповідача про стягнення з Позивача витрат на правову допомогу, зникли підстави на підставі яких суд задовольнив заяву Відповідача, а отже ці вимоги Відповідача на стадії судового розгляду справи є поза межами закону (є таким що не відповідають Закону) тому що судовий розгляд справи продовжувався. Натомість підстави для розгляду вимоги Відповідача про стягнення з Позивача витрат на правову допомогу виникли після розгляду судом спору по суті та ухвалення судом рішення у справі у справі №585/2392/21, відповідно до ст. 141 ЦПКУ. 21.09.2023 року у справі №585/2392/21 прийнято судове рішення, а тому для розгляду вимог Відповідача про компенсацію витрат підлягає застосуванню інша норма процесуального Закону - а саме ст. 141 ЦПКУ. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПКУ у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 1 ст. 431 ЦПКУ виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Враховуючи що на виконання ухвали суду від 06.01.23р. про стягнення з АТ «УКРСИББАНК» судових витрат видається виконавчийлист вважаю, що підлягає застосуванню ч. 2 ст. 432 ЦПКУ, відповідно до якої суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права. 25 вересня 2015 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, в зв'язку з чим судам було надіслано інформаційний лист з роз'ясненнями в якому у тому числі наведено наступні висновки: «..у зв'язку з відсутністю чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у ч. 4 ст. 369 ЦПК, у суддів виникали труднощі під час її застосування. При цьому словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний. Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові. Обов'язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення цивільно-правових зобов'язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги п'ятої ЦК. …. Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване..» Отже, сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа. Згідно висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 20.02.2019 року у справі №2-4671/11 (провадження N 61-45337св18): «Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.» Більше того, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, безпосередньо пов'язане із питанням набрання судовим рішенням законної сили, одним із проявів якого є реалізованість судового рішення. Зазначаю про те, що ухвала Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21.11.22р. скасована та втратила чинність. Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 24.06.2020 року у справі №520/1466/14-ц (провадження N 61-43447св18), від 09.09.2021 року у справі №824/67/20 (провадження N 61-10482ав21), від 09.06.2022 року у справі №2-118/2001 (провадження № 61-1762ав22). Вважаю, що скасування ухвали про залишення позову без розгляду є підставою для визнання виконавчого листа виданого на виконання ухвали суду про стягнення судових витрат, таким, що не підлягає виконанню. Щодо стадії подання цієї заяви. Як зазначалося вище, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа. Відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦКУ суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. При цьому ст. 432 ЦПКУ не визначає судової стадії на якій виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню - після його видачі судом чи до видачі. Факт існування ухвали суду про стягнення судових витрат передбачає її виконання на підставі виконавчого листа. Станом на дату подання цієї заяви заявнику не відомо про видачу виконавчого листа у справі №585/2392/21 на виконання ухвали суду від 06.01.23р. про стягнення судових витрат з АТ «УКРСИББАНК». Згідно зі ст. 8 ЦПКУ якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Застосовуючи позиції Верховного Суду у справах щодо заміни сторони виконавчого провадження, згідно з якими звернення заінтересованої особи до суду може відбуватися у тому числі до видачі виконавчого листа приходимо до висновку про те, що застосування такого підходу можливо і при звернення із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню на стадії до видачі виконавчого листа. Щодо відповідності ухвали від 06.01.2023 року вимогам процесуального Кодексу. Відповідно до ч. 5. ст. 142 ЦПКУ у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Відповідно до ч. 6 ст. 142 ЦПКУ у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу. Ухвала про залишення позову без розгляду була прийнята судом 21.11.22р. отже п'ятнадцятиденний строк на вирішення питання про розподіл судових витрат спливав 06.12.23 року. Але ухвала про розподіл судових витрат була прийнята 06.01.23р. тобто зі спливом строку передбаченого ч. 6 ст. 142 ЦПКУ. Отже ухвала Роменського міськрайонного суду Сумської області від 06.01.2023р. про стягнення з Позивача судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу не відповідає ч. 6 ст. 142 ЦПКУ та постановлена поза межами норм встановлених у ЦПК України. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Звертаю увагу на те, що при прийнятті судом ухвали від 06.01.23р. про стягнення судових втрат судом не було застосовано ч. 6 ст. 142 та ч. 9 ст. 141 ЦПКУ. Частиною 9 ст. 141 ЦПКУ визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. В Постанові ВС від 25.10.2021 року у справі №757/49982/19 (провадження N 61- 11269св21) Судом зазначено наступне: «Частиною п'ятою статті 142 ЦПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою вказаної статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу (частина шоста статті 142 ЦПК України). Верховний Суд зауважує, що особі гарантується право на звернення до суду за захистом та право на позов. ЦПК України передбачає компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача. При цьому звернення до суду із позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно було довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.12.2020 року у справі №202/2600/15-ц, від 17.12.2020 року у справі №758/12381/18-ц, від 14.01.2021 року у справі №521/3011/18. Виходячи із системного тлумачення положень частин п'ятої, шостої статті 142, частини дев'ятої статі 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи, відповідно до частини п'ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. З огляду на викладене, апеляційний суд, встановивши, що відповідачем не наведено обставин та не надано доказів, які б підтвердили необґрунтованість дій позивача у справі, що зумовили понесення відповідачем заявлених до стягнення витрат, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу із застосуванням частини п'ятої статті 142 ЦПК України. Такі висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі №741/1681/17, від 02.12.2020 року у справі №202/2600/15-ц, від 21.12.2020 року у справі №484/146/16-ц». В ухвалі Роменського міськрайонного суду Сумської області від 06.01.2023р. не міститься жодного обґрунтування щодо недобросовісних дій Позивача або зловживання правом, а тільки посилання на ту обставину, що позов залишено без розгляду. Отже дана ухвала суду є такою, що прийнята без врахування вимог ч. 6 ст. 142 та ч. 9 ст. 141 ЦПКУ. Висновок за заявою. Виходячи з того, що ухвала суду про залишення позову без розгляду у справі №585/2392/21 від 22.11.22р. була скасована відповідно ухвала суду про розподіл судових витрат від 06.01.23р. прийнята на підставі ухвали суду від 22.11.22р. також втратила чинність. В даному випадку також потрібно враховувати обставину прийняття ухвали про розподіл судових витрат поза межами строку на її прийняття (що свідчить про те, що суд вийшов за межі процесуального Закону) у тому числі без обґрунтування не добросовісних дій позивача. Враховуючи, що ухвала суду про стягнення судових витрат від 06.01.23р. втратила чинність, а на її виконання видається виконавчий лист то цей виконавчий лист є таким, що не підлягає виконанню.
Заявник - представник АТ «Укрсиббанк» в судове засідання не прибув, 11.09.2024 року до суду надав заяву в якій клопотав розгляд справи провести без його присутності.
Заінтересована особа ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.
Судом встановлено, що відповідно до ухвали Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21.11.2022 року позовну заяву АТ «УКРСИББАНК» залишено без розгляду (т.1 а.с.216).
Ухвалою суду від 06.01.2023 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат та ухвалено стягнути з АТ «УКРСИББАНК» на користь ОСОБА_1 , 5000,00 грн. сплачених ним судових витрат за правову допомогу у відповідності до квитанції №54 від 06.09.2021 року (т.1 а.с.231).
Постановою Сумського апеляційного суду від 28.02.2023 року апеляційну скаргу АТ «УКРСИББАНК» задоволено, ухвалу Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21.11.2022 року у справі №585/2392/21 скасовано і направлено справу для продовження розгляду до Роменського міськрайонного суду Сумської області (т.2 а.с.34-35).
Відповідно до рішення Роменського міськрайцонного суду Сумської області від 21.09.2023 року позов АТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково та вирішено стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АТ АБ «Укрсиббанк» заборгованість що виникла внаслідок невиконання договору про надання споживчого кредиту № 11098548000 від 20.12.2006 року в розмірі 4823,37 гривень та судовий збір в розмірі 172,2 гривні за звернення до суду з позовом та 322,35 грн. судового збору за апеляційне оскарження ухвали суду. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено (т.2 а.с.90-93).
30.10.2024 року до суду звернувся ОСОБА_1 з заявою про винесення додаткового рішення в якій просив ухвалити додаткове рішення у справі № 585/2392/21 про стягнення з АТ «Укрсиббанк» на його користь понесених ним витрати на правничу допомогу в сумі 4399,5 грн. 30.11.2023р. Роменським міськрайонним судом Сумської області винесено ухвало якою в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено оскільки в даній справі, ухвалою суду від 6 січня 2023 року вже було вирішено питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу (т.2 а.с.137).
В матеріалах справи відсутні дані щодо видачі ОСОБА_1 виконавчого листа на виконання ухвали суду від 06.01.2023 про компенсацію судових витрат.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковими до виконання.
Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Приписами частини 1 статті 431 ЦПК України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до частин 2 статті 432 Цивільного процесуального кодексу України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Згідно п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
При зверненні до суду заявник просить: визнати виконавчий лист у справі №585/2392/21 на виконання ухвали Роменського міськрайонного суду Сумської області від 06.01.2023 року про стягнення з АТ «Укрсиббанк» на користь ОСОБА_1 судових витрат за правову допомогу в розмірі 5 000,00 гривень таким, що не підлягає виконанню.
За таких обставин, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню з тих підстав, що виконавчий лист у справі № 585/2392/21, на виконання ухвали Роменського міськрайонного суду Сумської області від 06.01.2023 року, про стягнення з АТ «Укрсиббанк» на користь ОСОБА_1 судових витрат за правову допомогу в розмірі 5 000 гривень судом не видавався і ОСОБА_1 не звертався за його отриманням. Сам заявник, при зверненні до суду не вказав про наявність відкритого виконавчого провадження з виконання даного виконавчого листа і не повідомив суд про те, чи видавався виконавчий лист на виконання вище зазначеної ухвали суду.
Оскільки заявник в поданій заяві просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист у справі №585/2392/21, суд, діючи в межах диспозитивності цивільного судочинства, розглядаючи подану заяву в межах заявлених вимог, не вбачає можливості її розгляду по суті, оскільки в даному випадку відсутній сам предмет - виконавчий лист, про визнання якого таким що не підлягає виконанню, вирішується питання.
На переконання суду не може бути визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист, якого не існує.
Таким чином, суд приходить до висновку, закриття провадження у справі, оскільки предмет оспорювання за його зверненням відсутній.
Керуючись ст. 431, 432 ЦПК України,-
Закрити провадження в справі за заявою Акціонерного товариства «Укрсиббанк», заінтересована особа ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку передбаченому п.15.5) Перехідних положень ЦПК України. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Роменського міськрайонного суду В. О. Шульга