Справа №949/1668/24
23 жовтня 2024 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді Тарасюк А.М.,
при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини,
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом та просить стягувати з відповідача ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати подання позову і до досягнення дитиною повноліття.
Свої вимоги мотивує тим, що 14 березня 2011 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дубровицького районного управління юстиції у Рівненській області.
Під час спільного проживання з відповідачем, відносини між ними погіршилися, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин, тому рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області шлюб між ними було розірвано.
Під час перебування з відповідачем у шлюбних відносинах в них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
18 квітня 2023 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4 і дитина проживає разом з ними.
Оскільки дитина проживає з нею, відповідно знаходиться повністю на її утриманні. яку вона забезпечує усім необхідним, а саме одягом, продуктами харчування, піклується про стан її здоров'я та здійснює належний догляд за нею.
Крім того, дитина навчається в школі, тому потребує коштів на шкільне приладдя, проїзд у транспорті, заняття в гуртках, тому всі ці витрати, покладаються виключно на на неї.
З моменту розірвання шлюбу з відповідачем, з 2019 року, він повністю припинив брати участь у вихованні дитини, зовсім не цікавиться її життям та не спілкується з нею. Дитина вимагає постійної уваги та матеріальної допомоги від обох батьків.
Відповідач працездатний, його стан здоров'я дозволяє працювати. Крім того, він постійно працює за кордоном та має стабільний та досить великий дохід, а тому спроможний сплачувати належні аліменти.
До початку розгляду справи від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, шляхом розміщення оголошення на веб-сайті Судової влади України.
У статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 2, 4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно з положенням ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У частині 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
При цьому під добросовісністю варто розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Згідно приписів ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини - в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнов проти України").
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Шульга проти України").
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку що позов слід задоволити з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 березня 2011 року, який рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 лютого 2019 року розірвано (а.с.6).
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 вбачається, що батьком неповнолітньої ОСОБА_3 , є відповідач - ОСОБА_2 (а.с.5).
Копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 підтверджено факт укладення 18 квітня 2023 року шлюбу між позивачем ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с.4).
Згідно довідки №698 від 03 вересня 2024 року, виданої відділом "Центр надання адміністративних послуг" Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області вбачається, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на утриманні ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7).
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
У Декларації прав людини проголошено, дитині законом та іншими заходами повинен бути забезпечений спеціальний захист та надані можливості та умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом, що дитина повинна рости під піклуванням та відповідальністю своїх батьків та у будь-якому разі в атмосфері матеріальної забезпеченості, що суспільство та органи публічної влади повинні здійснювати особливе піклування про дитину, яка не має достатніх коштів для існування, що дитина за будь-яких обставин повинна бути серед тих, хто першим отримує захист та допомогу.
Стаття 3 Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року (далі - Конвенція) передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 18 зазначеної вище Конвенції передбачено, що суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що при вирішенні даного спору доцільно застосовувати положення ч.ч. 8, 9 ст. 7 СК України, відповідно до якої регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно із ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Так, за змістом ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина 1 ст. 182 СК України вказує на обставини, які мають враховуватися при визначені розміру аліментів.
Отже, при визначенні розміру аліментів суд приймає до уваги обставини, що мають значення, а саме: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Як зазначено у ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини При цьому мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частинами 1, 2 ст. 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Враховуючи те, що обов'язок по утриманню дітей покладається на обох батьків, суд приходить до переконання, що позов слід задоволити в повному обсязі та призначити відповідачу аліменти у розмірі 1/2 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, оскільки такий розмір аліментів буде відповідати інтересам дітей, обставинам справи і вимогам Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Згідно вимог ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору звільняються: позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст. 141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач не сплачувала судовий збір при подачі вказаного позову, суд при ухваленні рішення відповідно до ст. 141 ЦПК України присуджує стягнення з відповідача судового збору в дохід держави у розмірі, визначеному на день подачі позову.
Керуючись ст.ст. 180-184, 191СК України, ст.ст. 12, 81, 141, 247, 264, 265, 352, 354, 430 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину задоволити.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позовної заяви до суду, а саме з 09 вересня 2024 року та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України:
отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106;
код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;
банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001;
код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду Тарасюк А.М.