Справа № 603/483/24
Провадження №2/603/196/2024
"21" жовтня 2024 р. м. Монастириська
Монастириський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді Галіяна І. М.
секретаря судового засідання Сандалюка О. В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
предмет позову: розірвання шлюбу,
І. Короткий зміст позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 звернулася в Монастириський районний суд Тернопільської області з вимогою до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що 26.09.2012 року в Виконкомі Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, сторони зареєстрували шлюб, актовий запис №8.
За час перебування в шлюбі в подружжя народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В позовній заяві зазначає, що спільне життя у позивача з відповідачем не склалося, одруження виявилось невдалим, оскільки у сторін різні погляди на сімейне життя та обов'язки, відсутнє взаєморозуміння. На даний час ведення між ними спільного господарства та сумісне проживання остаточно припинено, а тому позивач переконана, що сенсу підтримувати сімейні відносини немає та вважає, що спільне проживання та збереження шлюбу неможливі.
ІІ. Процесуальні рішення в справі.
Ухвалою судді Монастириського районного суду Тернопільської області від 29.07.2024 року позовну заяву прийнято до свого провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.
ІІІ. Позиції сторін.
У зв'язку з неможливістю подальшого спільного проживання в шлюбі позивач ОСОБА_1 просить укладений 26.09.2012 року в Виконкомі Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області між нею та ОСОБА_2 шлюб розірвати.
Протягом п'ятнадцяти днів відповідачем до початку розгляду справи по суті не було подано: заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з обґрунтуванням причин такого заперечення та відзиву на позовну заяву.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася проте в позовній заяві просить справу розглянути без її участі.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився хоча судом вживались заходи для належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи за останнім відомим суду місцем реєстрації (проживання), про причини неявки суд не повідомив, правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався та суду його не надіслав.
Згідно з п.1 ч. 3, ч. 4 ст. 223 ЦПК України, неявка в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів, а тому суд, дослідивши матеріали справи не вбачає підстав для відкладення справи і вважає можливим розглянути її на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом.
Судом встановлено, що 26.09.2012 року в Виконкомі Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області сторони зареєстрували шлюб, актовий запис №, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданого 25.10.2008 року.
За час перебування в шлюбі в подружжя народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , виданого 26.12.2012 року).
Сторони по справі спільного господарства не ведуть, сумісне проживання остаточно припинено, шлюб носить формальний характер, позивач наполягає на розірванні шлюбу, миритися не бажають.
V. Джерела права й акти їх застосування.
В Постанові Пленуму Верховного суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначається, що при розгляді справ, які виникають у зв'язку з укладенням, припиненням шлюбу, а також з інших сімейних відносин, необхідно виходити з положень Конституції України, норм Сімейного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, а також інших нормативно - правових актів, що регулюють сімейні відносини.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з ч. 1 ст. 3 СК України, сім'я є первинним та основним осередком суспільства.
Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Статтею 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України)
Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, миритися не бажає, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Виходячи із засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
У відповідності до ст. 112 СК України шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про залишення проживати сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею, суд зазначає таке.
Статтею 4 ЦПК України передбачено право кожної особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
У відповідності до ст. 29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ч. 1 ст. 161 СК України).
З аналізу вищевказаних положень законодавства судом встановлено, що тільки у разі спору між батьками про місце проживання дитини даний спір може вирішуватись органом опіки та піклування або судом.
Також, під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини, участь органу опіки та піклування є обов'язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (судом обов'язково враховується стан здоров'я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.
За загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини (аналогічна позиція висловлена в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №200/952/18 від 15.01.2020 року).
Матеріали справи не містять доказів про наявність такого спору між сторонами.
ОСОБА_2 не подавав до Монастириського районного суду Тернопільської області в даній справі своїх заперечень щодо проживання спільної дитини разом із матір'ю.
В зв'язку з фактичною відсутністю спору щодо визначення місця проживання дітей сторін та беручи вищевказане до уваги, суд дійшов висновку, що вимога позивача про залишення проживання дитини разом з матір'ю підлягає задоволенню.
VІ. Висновки за результатами розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивач миритися не бажає і збереження шлюбних відносин суперечить її інтересам, суд дійшов висновку, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно розірвати, так як подальше спільне проживання сторін та збереження сім'ї неможливе та суперечитиме інтересам одного з подружжя.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 12, 81, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ч. 3 ст. 56, 110, 112 СК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 26.09.2012 року в Виконкомі Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, актовий запис №8.
Після розірвання шлюбу залишити позивачу ОСОБА_1 її прізвище отримане при реєстрації шлюбу « ОСОБА_4 ».
Малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати разом з ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі ухвалення рішення за відсутності учасників справи протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 21.10.2024 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса проживання згідно позовної заяви та реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя І. М. Галіян