Справа № 487/3403/24
Провадження № 2/487/1859/24
30.09.2024 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Нікітіна Д.Г., при секретарі Марченко О.С., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності,
18.04.2024 року позивач звернувся до суду за позовом до ММР , в якому просила визнати за нею право лвасності в порядку набувальної давності на цілий житловий будинок із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що ОСОБА_1 з початку квітня 2014 року постійно проживає в житловому будинку АДРЕСА_1 . Позивач користується цілим житловим будинком із господарськими та побутовими спорудами, сплачує за нього комунальні послуги.
В зазначеному житловому будинку станом на квітень 2014 рік ніхто не проживав, житловий будинок знаходився на тій час у непридатному стані для проживання.
Позивач вважала, що у зазначеного житлового будинку власник відсутній.
За час свого тривалого, постійного проживання позивач провела у житловому будинку капітальний ремонт, відновила господарські та побутові споруди.В лютому 2024 року позивач розпочала оформлювати документи на житловий будинок та її стало відомо, що зазначений житловий будинок належить на праві власності ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 будь-якими спадкоємцями позивачу не відомо.
З квітня 2014 року по теперішній час позивач та сім'я позивача відкрито, безперервно володіє цілим житловим будинком із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 .
Вісь час сплачувала та сплачує на теперішній час комунальні послуги, утримує цілий житловий будинок в належному стані, проводить капітальні і поточні ремонті роботи.
Інших позасудовим шляхом питання порушене в позові вирішити неможливо.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2024 року визначено головуючого по справі суддю Нікітіна Д.Г.
Ухвалою суду від 19.04.2024 справу прийнято до провадження та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначити проведення підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 28.08.2024 справу закрито підготовче провадження по справі та призначено цивільну справу до розгляду по суті .
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги не визнав. Надали до суду відзив на позов.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 з початку квітня 2014 року постійно проживає в житловому будинку АДРЕСА_1 . Позивач користується цілим житловим будинком із господарськими та побутовими спорудами, сплачує за нього комунальні послуги.
В зазначеному житловому будинку станом на квітень 2014 рік ніхто не проживав, житловий будинок знаходився на тій час у непридатному стані для проживання.
Позивач вважала, що у зазначеного житлового будинку власник відсутній.
За час свого тривалого, постійного проживання позивач провела у житловому будинку капітальний ремонт, відновила господарські та побутові споруди. В лютому 2024 року позивач розпочала оформлювати документи на житловий будинок та її стало відомо, що зазначений житловий будинок належить на праві власності ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 будь-якими спадкоємцями позивачу не відомо.
З квітня 2014 року по теперішній час позивач та сім'я позивача відкрито, безперервно володіє цілим житловим будинком із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 .
Вісь час сплачувала та сплачує на теперішній час комунальні послуги, утримує цілий житловий будинок в належному стані, проводить капітальні і
поточні ремонтні роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, спадкові справи після смерті ОСОБА_5 - не заводилися.
Допитана в якості свідка ОСОБА_6 пояснила суду, що після смерті ОСОБА_5 , залишився будинок АДРЕСА_1 особи почали до цього будинку зносити сміття, будинок потребував ремонту. Всі сусіди дійшли загальної думки та посили у вказаний будинок родину Турку. З 2014 року родина Турку зробила ремонт будинку, та щасливо у ньому проживають.
Допитана в якості свідка ОСОБА_7 пояснила суду, що після смерті ОСОБА_5 , залишився будинок АДРЕСА_1 . Спадкоємців після ОСОБА_5 не було. У будинку ніхто не мешкав, з часом почало накопичуватись сміття біля будинку, сторонні особи почали заходити на територію. Всі сусіди погодились між собою, та вирішили впустити в будинок родину Турку, які не мали свого житла. На даний час вони зробили ремонт, повбирали біля будинку. Мешкають у вказаному будинку з 2014 року.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно ст.344ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Згідно Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;
- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третястатті 344 ЦК).
Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК) (п. 9 Постанови).
Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положеньЦК України про те, що правила статті 344ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2001 року.
При цьому, суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю (п. 11 Постанови).
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 4,5 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади, (п. 13 Постанови).
Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.
Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") (п. 14 Постанови).
Відповідно до пункту 9 Постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Такий спосіб виникнення права власності, як набувальна давність можливий за умови сукупності обставин, зазначених в ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним. Тривалість володіння передбачає, що має закінчитись визначений законом строк, який для нерухомого майна складає десять років. Відкритість та безперервність означають, що особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні, а також що протягом встановленого законом строку титульний володілець не заявляв вимог про повернення йому майна.
В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних з правом власності в силу набувальної давності, судам слід враховувати наступне: право власності на нерухоме майно можна набувати за набувальною давністю лише після 01 січня 2011 року; задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст.334ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння; за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено; відлік строку набувальної давності починається з моменту заволодіння нерухомим майном; у випадку коли володілець заволодів майном на підставі певного договору з його власником, строк набувальної власності обчислюється з моменту спливу строку позовної давності; у разі втрати майна володільцем не зі своєї волі (усунення володільця від володіння нерухомим майном), неповернення майна у володіння та незвернення з позовом про витребування такого майна протягом року строк набувальної давності переривається; у разі повернення нерухомого майна у володіння чи пред'явлення позову про його витребування строк набувальної давності не переривається, а період, протягом якого володілець не з власної волі був позбавлений володіння, зараховується до строку набувальної давності.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте, не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто, об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто, на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі, безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто, об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто, є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому, володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).
Згідно наявних матеріалів справи, власники спірної частки житлового будинку померли, садщину після них в установленому порядку ніхто не прийняв. При цьому, можливий власник спірного житлового будинку ( відповідач) не заявиви свою волюю щодо набуття права власності на нього в порядку ст. 1277 ЦК України.
Будь-які які докази, якими спростовуються встановлені в судовому засіданні обставини, викладені позивачем, в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, позивачка , яка є також сингулярним та універсальним правонаступником попередніх фактичних володільців та користувачів спірного майна, добросовісно та відкрито володіє майном особисто останні 10 років, вона відкрито користується житловим будинком в цілому та утримує його, не володіля цим майном поза волею власників. Обставин, які б свідчили про заборону чи обмеження набуття у власність позивачем садибного житлового будинку, судом не встановлено.
Частиною 4 ст.344 ЦК України передбачено, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
Враховуючи вищезазначене, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про визнання права власності на цілий житловий будинок із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 за набувальною давністю підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати сплачені при подачі позову.
Керуючись ст.ст. 10-13, 77, 81, 82, 247, 263, 265 ЦПК України,ст. 11, 15, 16, 328, 344 ЦК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку набувальної давності на цілий житловий будинок із господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Суддя Д.Г. Нікітін