30.09.2024 Єдиний унікальний номер 205/2032/24
єдиний унікальний номер № 205/2032/24
провадження № 2/205/1998/24
30 вересня 2024 року м. Дніпро
Ленінський районний суд міста Дніпропетровська в складі:
головуючого судді - Басової Н.В.,
за участю секретаря судового засідання - Черновол О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування відомостей адресного номеру будинку,
21 лютого 2024 року позивач звернулась до Ленінського районного суду міста Дніпропетровська з вищевказаним позовом, у якому з урахуванням уточнених вимог просила скасувати відомості адресного номеру житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , в домоволодінні, розташованому на земельній ділянці площею 400 кв.м. та складається з: А-1 житлового будинку шлакобетон житловою площею 55,0 кв.м., Б - вбиральня дощата, Г - вбиральня дощата, 1-5 огорожі, споруди, І - мостіння.
Позов мотивований тим, що позивач є власником домоволодіння АДРЕСА_1 . За вказаною адресою позивач зареєстрована. 13 липня 2023 року під час перевірки відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено відсутність реєстрації права власності на вказаний будинок за позивачем. Того ж дня позивач дізналась, що за цією адресою є відомості про іншого власника - ОСОБА_2 . Позивач не змінювала адресності свого будинку, не змінювала реєстрації своєї адреси, не було розподілу та виділу часток, будь-яких процедур стосовно майна позивача. Позивач вважає, що відповідач у незаконний спосіб використала адресність її майна на свою користь, одночасно позбавивши позивача права власності на вказаний будинок.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 березня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 червня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
22 травня 2024 року до суду від представника відповідача - адвоката Усенко О.А. надійшов відзив на позов, у якому просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту. Позивач не довела порушення її права чи безпосереднього інтересу.
13 червня 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій просила позов задовольнити, посилаючись на те, що позивач зареєстрована за вищевказаною адресою з 1967 року. Позивач не змінювала адресності свого будинку, не змінювала реєстрації своєї адреси, не було розподілу та виділу часток, будь-яких процедур стосовно майна позивача.
Позивач у судове засідання не з'явилась, натомість її представник - адвокат Кузьмін Р.В. письмово просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, натомість її представник - адвокат Усенко О.А. письмово просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги не визнає в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 жовтня 2023 року право власності на домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності зареєстровано:
-1/3 частина - за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 10 січня 2023 року, реєстр № 5-11;
-1/3 частина - за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25 квітня 2013 року;
-1/3 частина - за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 01 липня 2003 року, реєстр № 3294 (а.с. 64-66).
Позивач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 11 червня 1967 року, що підтверджується копією її паспорту (а.с. 20-21).
Згідно ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
За змістом права власності, визначеного ст. 317 ЦК України, право власності - це право володіння, користування і розпорядження майном.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
На підставі ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого.
Позивачем в порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України не надано суду належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що вона є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Тобто позивачем не доведено порушення її права чи безпосереднього інтересу, а тому вона є неналежним позивачем у цій справі.
Це є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9)).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц (14-122цс20).
Крім того, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Згідно статті 51 ЦПК України належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Разом з тим, позивачем не залучено до участі у справі в якості співвідповідачів інших співвласників домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що також є підставою для відмови в задоволенні позову.
З урахуванням викладеного, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв'язку у сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, тому покладаються на позивача.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 15-16, 317, 319, 321, 391 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12-13, 76-81, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про скасування відомостей адресного номеру будинку - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.
Суддя Н.В. Басова