Справа № 201/15279/23
Провадження № 2-а/201/15/2024
22 жовтня 2024 року м. Дніпро
Суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Покопцева Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до рядового 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
Позивач зазначив, що 01.12.2023 року він прибув з м. Києва до своїх знайомих в м. Дніпро. О 23 годині 30 хвилин разом зі своїми знайомими вийшов до дороги на АДРЕСА_1 . В цей час на вулиці було холодно та пішов дощ. Щоб не промокнути, знайомий запропонував сісти до машини, яка була припарковано на узбіччі. Зазначає, що будь-якого руху транспортного засобу не здійснювалось, автомобіль був у заведеному стані та здійснював обігрів салону. Під час перебування у вказаному автомобілі, приблизно о 00 годині 30 хвилин 02.12.2013 року, під'їхав службовий автомобіль патрульної поліції. Поліцейський підійшовши до машини, почав вимагати від позивача посвідчення на право керування транспортним засобом, на що позивач повідомив, що не керував ним, а знаходився в ньому з метою обігріву. Однак, працівник поліції не приймав до уваги доводи позивача та вказували на те, що автомобіль рухався, що не відповідає дійсності. В подальшому на позивача було складено постанова за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Вважає, вказану постанову незаконною та безпідставною. На підставі викладеного, просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1051503 від 02.12.2023 року відносно ОСОБА_1 у виді штрафу в сумі 425 грн. за порушення ч. 1 ст. 126 КУпАП, провадження у справі закрити.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2023 року указану позовну заяву передано для розгляду судді Покопцевої Д.О.
Ухвалою судді від 15.12.2023 року було відкрито провадження у справі за указаною позовною заявою.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що винесена поліцейським управління постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. повністю відповідає вимогам, встановленим п. 5 Розділу 4 Інструкції, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 року. Зазначає, що інспектор розглянув справу про адміністративне правопорушення вчинене позивачем, з дотриманням всіх вимог чинного законодавства. Факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, підтверджується показаннями поліцейських, які безпосередньо бачили факт порушення позивачем вимог КУпАП і є особами, незацікавленими в результатах розгляду справи. Також, у якості доказу надав відеозапис події за участю позивача. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Судом встановлено, що згідно постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № від 02.12.2023 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності ч.1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
Відповідно до змісту оскаржуваної постанови, позивач 02.12.2023 року о 00 годині 36 хвилин, керував транспортним засобом SUBARU OUTBACK, д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Дніпрі, по просп. Гагаріна, 123, не маючи при собі посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 а Правил дорожнього руху України.
Згідно ст.14 Закону України Про дорожній рух учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до п.1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Так, відповідно до п. п. «а» п. 2.1 ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Частиною 1 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Частина 2 ст. 251 КУпАП встановлює, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу. Тобто, відповідач зобов'язаний довести правомірність винесення постанови шляхом доведення порушення належними та допустимими доказами.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Проте, всупереч вимогам чинного законодавства, зокрема, вищезазначених правових положень та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року, в оскаржуваній постанові не наведено жодного доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Позивач заперечує сам факт керування транспортним засобом, зазначає, що відсутні докази, що він як водій керував транспортним засобом і був зупинений в процесі руху.
Визначення терміну «керування транспортним засобом» міститься у пункті 27Постанови Пленуму ВСУ №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні порушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року, а саме, це виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктораводія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїх ходом чи за допомогою буксирування.
Також визначення терміну згадано в рішенні Верховного суду у справі №404/4467/16-а від 20 лютого 2019, а саме, само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення представником відповідача разом з відзивом надано відеозапис з нагрудної камери поліцейського.
Проте, з даного відеозапису не встановлений факт керування позивачем транспортного засобу. З даного відеозапису вбачається, спілкування поліцейського з позивачем, який сидів в припарковому на узбіччі автомобілі.
Крім того, доводи представника відповідача щодо скоєння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП в присутності іншого працівника поліції, який є фактично свідком даної події, не можуть бути прийняті судом, оскільки даний працівник поліції є зацікавленою особою на стороні відповідача.
Таким чином, у даному випадку викладені в оскаржуваній постанові обставини, які ставляться у провину ОСОБА_1 не відповідають в повній мірі диспозиції інкримінованої статті, а тому дії ОСОБА_1 не містять необхідних ознак об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
Відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Салабіаку проти Франції від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки будь які докази вини позивача в матеріалах справи відсутні
Крім того, згідно вимог ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, а також те, що лише за постановою встановити наявність у діях позивача ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення не вбачається можливим, доводів позивача не спростовано належними та допустимими доказами, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення щодо позивача - закриттю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 8, 14, 22, 72-79, 211, 220, 241-246, 250, 271, 286 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до рядового 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1051503 від 02.12.2023 року відносно ОСОБА_1 у виді штрафу в сумі 425 грн. за порушення ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 126 КУпАП - закрити.
Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 286 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: Д.О. Покопцева