Справа № 932/3764/24
Провадження № 2/932/1621/24
12 вересня 2024 року м. Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Куцевола В.В.
при секретарі - Рибалці В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
У квітні 2024 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якій позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики 6 000 грн. 3% річних - 222,90 грн. та 348 грн. - інфляційні втрати, а також вирішити питання розподілу судових втрат.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що 13 вересня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики у вигляді розписки, за умов якої позивач передав, а відповідач отримав у власність 6 000 грн. Розпискою передбачено обов'язок повернення коштів до 13.01.2023 року, однак відповідач ухиляється від виконання боргових зобов'язань, не повертає борг.
З огляду на те, що ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів, позивач вважав за необхідне звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Від позивача до суду надійшла заява про підтримання заявлених позовних вимог та розгляд справи за його відсутності.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
У зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалося.
Так, судом встановлено, що згідно наданої позивачем суду розписки від 13 вересня 2022 року, ОСОБА_2 засвідчив той факт, що станом на 13.09.2022 року він має грошове зобов'язання перед ОСОБА_1 на суму 6000 грн., яке зобов'язується повернути в строк до 13.01.2023 року.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дійсно, згідно розписки від 13 вересня 2022 року, ОСОБА_2 зобов'язався виплатити суму боргу 6000 грн. до 13.01.2023 року позивачу. Однак, зміст розписки не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів.
Позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу. Наявність у наданій позивачем розписці зобов'язань повернути борг у грошовій сумі не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти, оскільки даний борг міг виникнути на підставі інших правовідносин.
Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог. Проте, позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження факту передачі відповідачу грошових коштів, які він вимагає повернути.
Отже, зміст розписки від 13 вересня 2022 року не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів та позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі коштів відповідачу.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, позивачем не було доведено факт укладення між сторонами договору позики та факт передачі позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з тим, що позовні вимоги не задоволено, суд вважає, що судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову, стягненню з відповідача не підлягає.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя В.В. Куцевол
12 вересня 2024 року