15 жовтня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/18914/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників сторін:
позивача - Комісар С. П., Ларькін М. М., Коцюба В. О.,
відповідача - Янович-Бунь І. Б., Годованець Л. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 (судді: Шаптала Є. Ю. - головуючий, Станік С. Р., Яковлєв М. Л.), рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 (суддя Алєєва І. В.), додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 (суддя Алєєва І. В.) у справі
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,
про стягнення 29 838 517,78 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У грудні 2020 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (далі - ТОВ "Євро-Реконструкція") про стягнення 29 838 517,78 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з транспортування теплової енергії від 01.06.2017 № 5 (далі - договір від 01.06.2017) щодо оплати вартості таких послуг.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.
2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2021 в позові відмовлено за необґрунтованістю.
Зокрема, суди виходили із того, що у матеріалах справи немає доказів на підтвердження внесення змін до спірного договору в частині зміни тарифу на транспортування теплової енергії; відповідач у своїй діяльності у сфері теплопостачання зобов'язаний виконувати імперативні рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор), відтак правові підстави для застосування до нього тарифів, визначених у підзаконному нормативному акті виконавчого органу місцевого самоврядування, відсутні; у відносинах між сторонами відповідач є теплогенеруючою організацією (виробляє теплову енергію) та теплопостачальною організацією (постачає теплову енергію споживачам), а позивач є теплотранспортуючою організацією; відповідач не є споживачем у розумінні положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України "Про теплопостачання", тому немає підстави для застосування інших тарифів, аніж ті, що визначені укладеним між сторонами договором.
2.3. Постановою Верховного Суду від 01.11.2022 вказані судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд, зокрема, вказав, що для правильного вирішення спору судам необхідно встановити обов'язковість тарифів, затверджених органом місцевого самоврядування (Київської міської ради) в межах своїх повноважень, для сторін у цій справі, з урахуванням законодавства, яким здійснюється державне регулювання таких тарифів та порядок їх застосування, а саме в частині виконання умов спірного договору щодо транспортування теплової енергії позивачем та оплати відповідачем послуг з транспортування теплової енергії. Тобто судам необхідно дослідити питання застосування відповідного тарифу на транспортування теплової енергії відповідача, тепловими мережами, які перебувають у господарському віддані позивача, до суб'єкта який вчиняє дії з транспортування теплової енергії, а саме встановити, який тариф підлягає застосування у спірних правовідносинах.
2.4. За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про належне виконання відповідачем грошових зобов'язань за спірним договором, та при цьому виходив із того, що державному регулюванню підлягають тарифи на теплову енергію та комунальну послугу з постачання теплової енергії (кінцевий тариф), у той час як тариф за транспортування теплової енергії окремо не застосовується, оскільки тариф на транспортування є складовою тарифу на теплову енергію і оплачується споживачами у складі відповідної комунальної послуги; джерелом фінансування здійснюваного позивачем у спірний період транспортування теплової енергії для відповідача є кінцевий тариф на послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води для споживачів; до відповідача не підлягають застосуванню тарифи на транспортування позивачем теплової енергії, встановлені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.04.202 № 636, зареєстрованим в Центральному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції 29.04.2020 № 81/84 (далі - Розпорядження № 636), оскільки такі тарифи застосовуються до споживачів позивача, які входять до його зони постачання.
2.5. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 заяву ТОВ "Євро-Реконструкція" задоволено в повному обсязі. Стягнуто з КП "Київтеплоенерго" на користь ТОВ "Євро-Реконструкція" витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 184 000,00 грн як обґрунтовані та доведені.
2.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 залишено без змін із тих самих підстав. Водночас додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 скасовано частково, викладено резолютивну частину додаткового рішення в редакції, згідно з якою заяву ТОВ "Євро-Реконструкція" про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Стягнуто з КП "Київтеплоенерго" на користь ТОВ "Євро-Реконструкція" 90 000,00 грн витрат на правничу (правову) допомогу. В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у наведеному випадку сума витрат на правничу (правову) допомогу, яка підлягає стягненню з позивача на користь відповідача як доведена та обґрунтована становить 90 000,00 грн.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, КП "Київтеплоенерго" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024, рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі № 910/18914/20 повністю і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, а також відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Євро-Реконструкція" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем при новому розгляді справи № 910/18914/20 Господарським судом міста Києва.
Скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України, статей 189, 191 Господарського кодексу України, статей 10- 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення", статей 1, 15, 161, 20 Закону України "Про теплопостачання", пунктів 1, 2 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869; підставою подання касаційної скарги скаржник визначає пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме
(1) неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 910/6306/21 (пункти 5.3, 5.9-5.11, 5.13, 5.14, 5.16, 5.19-5.22), від 25.05.2023 у справі № 910/16781/21 (пункти 8.16, 8.28, 8.33 , 8.38, 8.43-8.55, 8.58-8.59.2, 8.65, 8.66), від 15.07.2019 у справі № 917/743/18 (пункти 8.12, 8.13, 8.19), від 03.07.2019 у справі № 917/2094/17 (пункти 5.2.7, 5.2.8) та від 15.10.2019 у справі № 917/1324/18 (пункти 30, 31) у подібних правовідносинах;
(2) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах зі стягнення плати за надані послуги з транспортування теплової енергії, зокрема щодо свободи договору та її межі (частина 3 статті 6 та частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України, абзац 2 частини 4 статті 179 Господарського кодексу України стосовно застосування державної регульованої ціни (тарифів) при розрахунках за послугу з транспортування теплової енергії, а саме тарифу на транспортування теплової енергії, встановленого уповноваженим органом державного регулювання у сфері теплопостачання (КМДА), що не передбачено умовами договору, якими сторони визначили, що тариф на транспортування теплової енергії встановлюється іншим органом (НКРЕКП), в умовах, коли у спірний період НКРЕКП втратив повноваження затверджувати тариф для позивача, а попередній тариф, встановлений НКРЕКП, втратив чинність. Тобто касаційна скарга стосується питання автоматичної зміни визначеного у договорі органу державного регулювання цін (тарифів), незалежно від волі на це сторін; щодо порядку застосування державних регульованих цін при здійсненні ліцензованої господарської діяльності з транспортування теплової енергії (частина 1 стаття 632 Цивільного кодексу України, статей 189- 191 Господарського кодексу України, статей 1, 11, 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення", підпункту 8 пункту 3.2 глави 3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, затверджених постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 308, пункти 1, 2 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, стосовно питання імперативного застосування державної регульованої ціни незалежно від встановленого договором органу регулювання цін та погоджених сторонами у договорі цін (тарифів); щодо питання застосування державної регульованої ціни (тарифу) встановленої для надавача послуги або для замовника (споживача) такої послуги; обмеження зобов'язань замовника (споживача) послуг з транспортування розміром закладених (врахованих) у встановленому замовнику тарифі на інші його похідні послуги (у тарифі на теплову енергію, тарифі на житлово-комунальні послуги), що надаються таким замовником власним споживачам.
Зокрема, скаржник стверджує, що суди у наведеному випадку застосували замість діючого окремого тарифу на транспортування теплової енергії, затвердженого КМДА позивачу, складову затверджених НКРЕКП для відповідача тарифів на інші послуги, які відповідач надає третім особам, що не ґрунтується на положеннях законодавства. У спірних правовідносинах підлягають застосуванню тарифи на транспортування теплової енергії, встановлені КМДА; тарифи на транспортування теплової енергії встановлюються виключно позивачу, оскільки саме позивач є надавачем послуги з транспортування теплової енергії; жоден тариф на транспортування теплової енергії (ціна транспортування одиниці теплової енергії, грн/Гкал) відповідачу не встановлювався і не може встановлюватись, оскільки відповідач не здійснює ліцензовану діяльність із транспортування теплової енергії; саме Розпорядженням № 636 встановлено тарифи, у тому числі, на транспортування позивачем теплової енергії. Отже, за доводами скаржника, у спірних правовідносинах з надання послуг транспортування теплової енергії господарську діяльність з транспортування теплової енергії здійснює виключно позивач, як ліцензіат, а відповідач у спірні правовідносини вступив виключно як споживач (замовник) таких послуг. При наданні відповідачу послуг з транспортування теплової енергії витрати на такі послуги несе виключно позивач, а тому виключно для позивача як надавача послуг затверджуються тарифи на його господарську діяльність. Оскільки споживання послуг не є господарською діяльністю, таке споживання може здійснюватися для здійснення іншої господарської діяльності.
3.2. Від КП "Київтеплоенерго" надійшла заява щодо розподілу судових витрат.
3.3. Від ТОВ "Євро-Реконструкція" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржені у справі судові рішення як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
3.4. Від КП "Київтеплоенерго" надійшла письмова відповідь на питання суду.
3.5. Від ТОВ "Євро-Реконструкція" надійшли пояснення по суті доводів наведених позивачем у письмовій відповіді на питання суду.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 01.06.2017 між КП "Київтеплоенерго" (підприємство) та ТОВ "Євро-Реконструкція" (товариство) укладено договір про надання послуг з транспортування теплової енергії, за умовами якого підприємство зобов'язується транспортувати теплову енергію, яка виробляється товариством і постачається споживачам зони теплопостачання товариства, тепловими мережами, які перебувають у господарському віданні підприємства, а товариство зобов'язується оплачувати за послуги з транспортування теплової енергії у порядку та на умовах, визначених договором.
Відповідно до пункту 4.1 цього договору тариф на транспортування теплової енергії за 1 Гкал встановлюється НКРЕКП.
У пункті 4.2 договору від 01.06.2017 сторони погодили, що загальна сума вартості транспортування теплової енергії товариства за цим договором складається із сум вартості щомісячного транспортування теплової енергії товариства мережами підприємства, яка визначається згідно з пунктом 4.7 договору.
Товариство зобов'язується до 8 числа місяця, наступного за звітним місяцем, надавати нарочно підприємству форму № 2-НКП-тепло (місячна), що подається до НКРЕКП, підписану уповноваженою особою (пункт 4.3 спірного договору).
За змістом пункту 4.4 договору від 01.06.2017 підприємство протягом 4 календарних днів після отримання форми № 2-НКП-тепло (місячна) передає нарочно товариству акт про надання послуг з транспортування теплової енергії у двох екземплярах. Товариство протягом 4 календарних днів розглядає проєкт акта про надання послуг з транспортування теплової енергії за звітний місяць та підписує його зі своєї сторони і один примірник надсилає підприємству або у цей же строк надає обґрунтовані заперечення, з урахуванням пункту 3.3.3 договору.
Згідно з пунктом 4.5 вказаного договору товариство зобов'язалося до 15 числа місяця наступного за місяцем, в якому здійснювалось транспортування теплової енергії, сплачувати підприємству 30 % від вартості місячного транспортування теплової енергії, який визначається на підставі прогнозного обсягу теплової енергії, передбаченого пунктом 1.2 договору. Остаточну оплату за надані за відповідний місяць послуги з транспортування теплової енергії товариство здійснює протягом 10 календарних днів із моменту підписання сторонами акта про надання послуг з транспортування теплової енергії за вирахуванням здійсненої попередньої оплати.
За змістом пункту 4.7 договору від 01.06.2017 місячний обсяг теплової енергії, що транспортується тепловими мережами підприємства є фактичним корисним відпуском теплової енергії, обсяг якої встановлюється згідно з пунктом 1 (код рядка 005) форми № 2-НКП-тепло (місячна).
Згідно з додатковою угодою № 1 від 01.06.2018 до договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31 травня 2019 року включно, а в частині розрахунків - до повного виконання. Якщо протягом 30 днів до терміну закінчення цього договору жодна із сторін не попередить письмово іншу сторону про намір його розірвати, договір вважається автоматично продовженим на тих же умовах на кожний наступний календарний рік.
Суди послалися на відсутність у матеріалах справи доказів розірвання сторонами договору або внесення до нього будь-яких змін щодо застосування тарифу на транспортування теплової енергії чи інших умов порядку визначення вартості транспортування теплової енергії.
Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що позивач у листі від 07.05.2020 № 28АУ/01/1у/1/1657 повідомив відповідача, що Розпорядженням № 636 встановлено два тарифи на транспортування теплової енергії: тариф на транспортування теплової енергії з урахуванням витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів і тариф на транспортування теплової енергії без урахуванням витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів.
У листі від 27.05.2020 № 28/АУ/40/1848 позивач повторно повідомив відповідача про застосування встановлених Розпорядженням № 636 тарифів із дня набрання ним чинності (з 01.05.2020) та про необхідність із 01.05.2020 надавати позивачеві інформацію про обсяги транспортованої теплової енергії тепловими мережами за двома складовими: з урахуванням та без урахування витрат на утримання та ремонт центральних теплових пунктів.
За твердженнями позивача, 11.06.2020 на його адресу надійшов лист від 03.06.2020 № 09/1190, в якому відповідач в односторонньому порядку відмовився здійснювати розрахунки за послуги, що надаються позивачем за договором, за тарифами, встановленими Розпорядженням № 636.
Позивачем у встановленому договором порядку було надіслано на адресу відповідача акти про надання послуг з транспортування теплової енергії за період: травень-вересень 2020 року, від підписання яких відповідач відмовився, не заперечуючи проти обсягу наданих послуг, висловивши заперечення щодо вартості послуг, оскільки тариф на транспортування теплової енергії має встановлюватись НКРЕКП, відповідно до пункту 4.1 договору, та в структурі тарифу на теплову енергію відповідача експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії відповідача тепловими мережами інших суб'єктів господарювання враховано у розмірі 89,74 грн за 1 Гкал.
За доводами позивача, викладені у листах від 03.07.2020 № 09/1354, від 17.07.2020 № 09/1447, від 13.08.2020 № 09/1617, від 18.09.2020 № 09/1847 та від 21.10.2020 № 09/2054 пояснення не є обґрунтованими запереченнями до актів про надання послуг з транспортування теплової енергії за спірний період, відтак, на думку позивача, датою погодження (підписання) відповідачем актів про надання послуг з транспортування теплової енергії за період травень-вересень 2020 року є наступний календарний день після спливу встановленого пунктом 4.4 договору 4-денного строку для надання письмових заперечень.
4.3. Позивач вказує, що упродовж спірного періоду (01.05.2020 - 30.09.2020) належним чином виконав зобов'язання за договором та надав відповідачеві послуги з транспортування теплової енергії на загальну суму 39 180 882,53 грн, за які відповідач розрахувався лише частково у сумі 9 342 364,75 грн, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 29 838 517,78 грн, що і стало підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.
4.4. Відповідач, у свою чергу, вважає, що тариф за послуги з транспортування теплової енергії, який застосовується до нього, встановлюється НКРЕКП у структурі тарифу на послуги з постачання теплової енергії (централізованого опалення та централізованого постачання гарячої для споживачів ТОВ "Євро-Реконструкція"), який визначено як експлуатаційні витрати на транспортування власної теплової енергії тепловими мережами інших суб'єктів господарювання, і становить 89,74 грн за 1 Гкал.
4.5. Отже, спірним у наведеному випадку є питання щодо того, який саме тариф застосовується у правовідносинах сторін за надані послуги транспортування теплової енергії тепловими мережами, які перебувають у господарському віданні позивача, у заявлений ним період.
4.6. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вимог заявленого позову та відсутність підстав для його задоволення, залишивши без змін рішення суду першої інстанції про відмову у позові.
4.7. Проте колегія суддів вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції та при цьому виходить із такого.
4.8. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відносини у сфері транспортування теплової енергії регулюються Законом України "Про теплопостачання". У преамбулі цього Закону зазначено, що ним визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та врегульовано відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії.
У статті 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що сфера теплопостачання - це сфера діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам; суб'єкти відносин у сфері теплопостачання - фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування; тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг; транспортування теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з передачею теплової енергії (теплоносія) за допомогою мереж на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплотранспортуюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який здійснює транспортування теплової енергії; теплопостачальна організація - суб'єкта господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідач є теплогенеруючою та теплопостачальною організацією, яка не є теплотранспортуючою організацією, а тому він зобов'язаний укласти договір на транспортування теплової енергії в обсязі, достатньому для виконання договірних зобов'язань перед своїми споживачами (підпункт 17 пункту 3.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 308).
Згідно зі статтею 15 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) діяльність у сфері теплопостачання підлягає державному регулюванню. Державне регулювання у сфері теплопостачання здійснюється: Кабінетом Міністрів України; Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП); Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до закону.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про теплопостачання" до повноважень НКРЕКП, зокрема належать розробка методик розрахунків тарифів на виробництво теплової енергії та плати за її транспортування та постачання; забезпечення проведення єдиної тарифної політики у сфері теплопостачання; розроблення і затвердження методології (порядку) формування тарифів на теплову енергію у сфері теплопостачання для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках; встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється комісією.
За змістом статті 161 Закону України "Про теплопостачання" до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій при регулюванні діяльності у сфері теплопостачання належать ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках), транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах, що не перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами); здійснення відповідно до своєї компетенції контролю за додержанням ліцензійних умов.
Відповідно до положень статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії (частина 1).
Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими (частина 2).
Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством (частина 3).
Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії (частина 13).
Тарифи повинні враховувати собівартість теплової енергії і забезпечувати рентабельність суб'єкта господарювання. Рентабельність визначається органом, уповноваженим встановлювати тарифи (частина 14).
Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається (частина 15).
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
За змістом статей 189, 191 Господарського кодексу України та статей 10, 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку (частина 1 статті 12 Закону України "Про ціни та ціноутворення").
Згідно з частиною 1 статті 13 вказаного Закону державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом, зокрема, установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання фіксованих цін.
Отже, згідно із положеннями зазначених норм тарифи на послуги із транспортування теплової енергії не можуть встановлюватись на розсуд сторін. Тобто вартість транспортування теплової енергії не є договірною, а тариф на транспортування теплової енергії відповідно до статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" є державною регульованою ціною.
При цьому правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що затверджений уповноваженим органом тариф на послуги із транспортування теплової енергії є обов'язковим та має застосовуватись учасниками таких правовідносин. Аналогічні правові висновки щодо обов'язковості застосування державних регульованих цін, у разі їх затвердження уповноваженим органом, викладені у постанові Верховного Суду від 15.07.2019 у справі № 917/743/18 у подібних правовідносинах, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.
Таким чином, законом передбачено повноваження з встановлення тарифів на послуги з постачання теплової енергії як НКРЕКП, так і органів місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання врегульовано у постанові Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги" від 01.06.2011 № 869 (Порядок № 869); у постанові НКРЕКП "Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання" від 25.06.2019 № 1174 (Порядок № 1174).
Пунктом 1 Порядку № 869 закріплено, що він визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами та постачання, надання послуг з постачання теплової енергії і постачання гарячої води.
Цей Порядок застосовується під час установлення органами місцевого самоврядування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій, а також для суб'єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку зазначених тарифів (пункт 2 Постанови).
Водночас Порядок № 1174 визначає механізм формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для суб'єктів природних монополій і суб'єктів господарювання на суміжних ринках, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з виробництва теплової енергії, її транспортування магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання, які є ліцензіатами НКРЕКП.
Цей Порядок застосовується під час встановлення НКРЕКП тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для суб'єктів природних монополій, а також для суб'єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1.1 цієї глави, та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку зазначених тарифів.
Отже, тариф на транспортування теплової енергії встановлюються як НКРЕКП, так і органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
Звідси у залежності від того, який орган уповноважений на формування тарифів на транспортування теплової енергії (НКРЕКП чи орган місцевого самоврядування), залежить, який Порядок (№ 869 чи № 1174) підлягає застосуванню у правовідносинах, що склалися, зокрема із транспортування теплової енергії природними монополіями.
Відповідні висновки викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.05.2023 у справі № 910/16781/21, від 12.06.2024 у справі № 910/6306/21 у подібних правовідносинах у спорі, що виник між тими ж сторонами з приводу того, який саме тариф застосовується у правовідносинах сторін за надані послуги транспортування теплової енергії тепловими мережами, які перебувають у господарському віданні позивача, у відповідний період.
4.9. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема, що державному регулюванню підлягають тарифи на теплову енергію та комунальну послугу з постачання теплової енергії (кінцевий тариф), у той час як тариф за транспортування теплової енергії окремо не застосовується, оскільки тариф на транспортування є складовою тарифу на теплову енергію і оплачується споживачами у складі відповідної комунальної послуги.
Проте при цьому суд не врахував того, що ціноутворення на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним, оскільки підлягає державному регулюванню; у розумінні положень Закону України "Про теплопостачання" транспортування теплової енергії є окремим видом ліцензованої господарської діяльності, а отже, тарифи на транспортування теплової енергії теж підлягають державному регулюванню, на чому, серед іншого, наголошував позивач в апеляційній скарзі, однак наведене залишилося поза увагою та оцінкою суду.
Водночас апеляційний господарський суд не звернув уваги на висновки, які викладено у пунктах 8.49- 8.51 постанови Верховного Суду від 25.05.2023 у справі № 910/16781/21 (на яку посилався апелянт у апеляційній скарзі, такі ж доводи він наводить і в касаційній скарзі) у подібних правовідносинах, які в силу положень частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України підлягають обов'язком врахуванню судом. Зокрема стосовно того, що поняття "споживач" можна тлумачити по-різному і досить широко, зокрема, але не виключно, споживачем є фізична чи юридична особа, яка споживає, використовує продукт чийогось виробництва (включаючи і свій власний продукт). У спірних правовідносинах розподільчими мережами КП "Київтеплоенерго" відбувається транспортування теплової енергії, зокрема відповідача для своїх споживачів, тобто відповідач використовує розподільчі системи позивача для забезпечення власних потреб з метою отримання прибутку. Відповідач не є споживачем теплової енергії, водночас він є споживачем послуги із транспортування теплової енергії, що не є тотожними поняттями.
У цьому контексті, як наголошував позивач в апеляційній скарзі (і ці доводи він наводить у касаційній скарзі), таким споживачем за спірним договором є відповідач, до нього і застосовується тариф на транспортування теплової енергії у розмірі 376,36 грн/Гкал без ПДВ, встановлений Розпорядженням № 636 для категорії споживачів "інші", що відповідає правовим висновкам, Верховного Суду, викладеним у вказаній вище постанові. За доводами позивача виключно КМДА як орган ліцензування господарської діяльності позивача з транспортування теплової енергії, а не НКРЕКП, наділена повноваженнями на встановлення тарифів на транспортування позивачем теплової енергії, а отже, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню тарифи на транспортування теплової енергії, встановлені саме КМДА. Проте оцінка вказаним доводам судом надана не була.
Крім того, навівши застереження про те, що тариф на транспортування теплової енергії включено НКРЕКП у структуру тарифу на теплову енергію для відповідача та його споживачів, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що питання обґрунтованості/необґрунтованості встановленого НКРЕКП тарифу на теплову енергію для відповідача не є предметом розгляду цього спору. До предмету доказування у цій справі не відносяться тарифи, за якими здійснювалось постачання теплової енергії відповідачем своїм споживачам. При цьому відносини між НКРЕКП та ТОВ "Євро-Реконструкція" є окремими самостійними правовідносинами, які не можуть впливати на правовідносини, що склалися між КМДА та КП "Київтеплоенерго", з однієї сторони, та КП "Київтеплоенерго" з ТОВ "Євро-Реконструкція", з іншої сторони (аналогічні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 25.05.2023 у справі № 910/16781/21, від 12.06.2024 у справі № 910/6306/21 у подібних правовідносинах).
У постановах від 25.05.2023 у справі № 910/16781/21, від 12.06.2024 у справі № 910/6306/21 Верховний Суд зазначив, що у разі наявності, на думку відповідача, встановлених НКРЕКП економічно невигідних/невиправданих тарифів, з урахуванням витрат на транспортування теплової енергії, ТОВ "Євро-Реконструкція" не позбавлена права звернутись до Регулятора із пропозицією/вимогою/позовом про приведення тарифів на теплову енергію у відповідності до вимог статті 20 Закону України "Про теплопостачання".
За наведеного суд мав достеменно дослідити умови та порядок застосування у спірний період тарифів на транспортування теплової енергії, затверджених уповноваженим органом, виходячи з умов укладеного між сторонами договору, положень нормативно-правих актів цивільного законодавства, якими урегульовано умови та порядок встановлення чи зміни тарифів, зважаючи на унормований чинним законодавством принцип державного регулювання тарифів на транспортування теплової енергії, з урахуванням судової практики щодо відповідного правозастосування у подібних правовідносинах.
В силу приписів підпунктів "б", "в" пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції складається, серед іншого, з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема, доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам законодавства.
Оскільки на порушення вимог закону, без достеменного встановлення вказаних обставин, оцінки доводів сторін і наявних у справі доказів та без урахування відповідних висновків Верховного Суду, судом апеляційної інстанції не в повній мірі з'ясовані обставини справи щодо обґрунтованості/необґрунтованості заявленої до стягнення суми, та, відповідно, не перевірено правомірність здійсненого позивачем нарахування, то висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову визнається передчасним.
Допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням наведеного підтвердилася наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас зважаючи на викладене, колегія суддів не здійснює формування висновку Верховного Суду стосовно наведених скаржником у касаційній скарзі норм права.
4.10. Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. За змістом частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
5.3. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а справу передати на новий апеляційний розгляд, з урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. За наведеного колегія суддів не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" задовольнити частково.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 910/18914/20 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак