Рішення від 23.09.2024 по справі 910/3468/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.09.2024Справа № 910/3468/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Дишканта Д.В., розглянув у закритому судовому засіданні

справу № 910/3468/24

за позовом Заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл"

про визнання правочинів недійсними у частині та стягнення коштів в розмірі 11 849 928,48 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл"

до Міністерства оборони України

про визнання правочину частково недійсним та стягнення грошових коштів

З участю представників:

від прокуратури Косенко Д.В.;

від позивача (за первісним позовом) Хатунцева І.В.;

від відповідача (за первісним позовом) Власов Є.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/3468/24 за позовом Заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - МОУ, Міністерство) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юкойл" (далі - Товариство) про визнання правочинів частково недійсними та стягнення 11 849 928,48 грн.

Ухвалою суду від 27.03.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 25.04.2024, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

12.04.2024 Товариством подано відзив на позовну заяву, а також зустрічну позовну заяву про визнання недійсними пункту 1.1 та пункту 3.1 договорів № 286/1/23/3 від 01.03.2023, № 286/1/23/4 від 01.03.2023, № 286/1/23/45 від 30.08.2023, № 286/1/23/46 від 30.08.2023, №2 86/1/23/47 від 04.09.2023, № 286/1/23/48 від 11.09.2023, № 286/1/23/49 від 11.09.2023, № 286/1/23/50 від 14.09.2023, № 286/1/23/62 від 06.11.2023, № 286/1/23/63 від 06.11.2023, стягнення з МОУ на користь Товариства коштів у розмірі 11 849 928,48 грн.

Крім того, у відзиві на позов Товариство виклало питання до Офісу Генерального прокурора та Міністерства в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою суду від 18.04.2024 зустрічну позовну заяву залишено без руху.

22.04.2024 Міністерство подало клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

25.04.2024 від Товариства через підсистему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій вказано, що у зустрічній позовній заяві вимогу пред'явлено саме до Міністерства, від імені якого за первісним позовом діє Заступник Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора, оскільки останнім як державним органом було подано позовну заяву від імені саме Міністерства, тобто в зустрічному позові вимоги заявлені до МОУ.

Крім того, 25.04.2024 Міністерством подано клопотання про зупинення провадження у справі № 910/3468/24 до набрання законної сили рішенням суду у справі №320/20717/23.

Також Товариство змінило заявлені вимоги з урахуванням заяви про усунення недоліків. Сторона просить визнати недійсними пункти 1.1, 3.1 Договору за № 286/1/23/46 від 30.08.2023, укладеного Міністерством і Товариством, та стягнути з МОУ 498 006,14 грн шкоди.

Прокурор 25.04.2024 подав суду відповідь на відзив Товариства на первісну позову заяву.

Ухвалою суду від 25.04.2024 постановлено здійснювати розгляд справи у закритому судовому засіданні.

Підготовче засідання 25.04.2024 було відкладено на 23.05.2024.

30.04.2024 прокурор подав суду заперечення проти клопотання МОУ про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 30.04.2024 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з урахуванням змін заявлених позовних вимог, викладених у заяві про усунення недоліків, постановлено розгляд справи за первісним і зустрічним позовами здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 23.05.2024, а також встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

16.05.2024 прокурор подав суду пояснення на зустрічну позовну заяву.

17.05.2024 МОУ подало суду відзив на зустрічну позовну заяву.

20.05.2024 Міністерство подало суду додаткові пояснення по справі.

22.05.2024 прокурор подав суду заперечення проти пояснень Міністерства.

Ухвалою суду від 23.05.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено розгляд клопотання Товариства про опитування прокуратури та позивача за первісним позовом на підставі статті 90 ГПК України, а також клопотання Міністерства про зупинення провадження до наступного підготовчого судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 13.06.2024.

07.06.2024 Заступником Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора подані заперечення щодо письмового опитування останнього, оскільки прокуратура не є учасником справи, а виконує функції особи, що має право звертатись до суду з позовом.

13.06.2024 представником Товариства подані письмові міркування на заявлені заперечення позивача у справі.

Ухвалою суду від 13.06.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 24.06.2024.

24.06.2024 від Заступника Генерального прокурора Офісу Генерального прокурора надійшли письмові пояснення щодо міркувань Товариства.

Ухвалою суду від 24.06.2024 частково задоволено клопотання Товариства про письмове опитування, зобов'язано Міністерство надати відповіді на запитання, наведені у вказаній ухвалі, відкладено підготовче засідання на 15.07.2024.

10.07.2024 МОУ на виконання вимог ухвали суду від 24.06.2024 надано відповіді на запитання.

15.07.2024 суд протокольною ухвалою відхилив вказане вище клопотання про зупинення провадження у справі.

15.07.2024 від Товариства надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/4055/23.

Ухвалою суду від 15.07.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 05.08.2024.

Стосовно клопотання ТОВ "Юкойл" про зупинення провадження у справі, суд зазначає таке:

- як встановлено судом відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 (яка опублікована в ЄДРСР 18.07.2024) справу №922/4055/23 не прийнято та повернуто для розгляду Касаційному господарському суду;

- таким чином, враховуючи, що станом на 05.08.2024 учасниками справи не надано суду доказів перебування справи № 922/4055/23 на розгляді палати, об'єднаною палати, Великої Палати Верховного Суду, у суду відсутні підстави для зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України;

- представник відповідача за первісним позовом просив не розглядати відповідне клопотання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.08.2024.

12.08.2024 Товариство подало суду письмові міркування щодо врахування нової редакції постанови № 178 під час розгляду справи.

У судовому засіданні 12.08.2024 оголошено перерву до 09.09.2024.

06.09.2024 від прокурора надійшли письмові пояснення щодо застосування правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах.

У судовому засіданні 09.09.2024 було оголошено перерву до 23.09.2024.

У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово представників учасників справи, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.

Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 23.09.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується первісний позов, зустрічний позов, відзиви на них, відповіді на відзиви, пояснення, міркування, тощо, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною третьою цієї норми, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166"б", від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі № 47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Також суд враховує рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді № 3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охороні землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина четверта мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статті 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/982/19).

При цьому обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України, недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від 03.04.2019 у справі № 909/63/18, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 31.07.2019 у справі № 916/2914/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 15.12.2020 у справі № 904/82/19, від 27.07.2021 у справі №909/835/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо) [аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 31.10.2018 у справі № 910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18].

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Офіс Генерального прокурора листом від 23.01.2024 № 11/3/1-30ВИХ-24 повідомив про порушення інтересів держави внаслідок укладення МОУ та, зокрема, Товариством у 2023 році договорів на постачання мастильних матеріалів для техніки спеціального призначення Збройних Сил України, положення яких у частині включення до договірних цін ПДВ за ставкою, відмінною від нульової, суперечать пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та п. 1 постанови №178, а також унаслідок безпідставної сплати на користь указаного товариства коштів як ПДВ за такими договорами.

У відповідь листом від 29.01.2024 № 220/74/152 МОУ повідомило, що ним було подано до Київського окружного адміністративного суду позов щодо оскарження вимоги Державної аудиторської служби України від 18.05.2023 № 000800-14/5639-2023, яка полягала у вжитті заходів реагування, в тому числі з приводу надмірно сплаченого ПДВ за контрактами/договорами. Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 02.08.2023 передав справу № 320/20717/23 за таким позовом за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду, ухвалою якого від 03.10.2023 справа прийнята до провадження.

Таким чином, як зазначено замовником, питання правомірності застосування ПДВ до операцій із постачання пально-мастильних матеріалів згідно з контрактами/договорами, які було укладено МОУ під час дії воєнного стану, наразі є предметом судового розгляду. За результатами цього розгляду Міністерством буде прийнято рішення щодо подальших правових заходів, у тому числі з приводу надмірно сплаченого ПДВ.

Фінансування спірних договорів здійснювалося за рахунок коштів бюджетної програми 2101020 «Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни», головним розпорядником якої згідно з додатками 3 до законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» і «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є Мністерство.

При цьому відповідно до пункту 7 частини п'ятої стаття 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів.

Таким чином, МОУ наділене повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання.

Ураховуючи викладене, МОУ є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом прокурором дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Поряд з цим, уповноважений орган у подальшому не звернувся до суду з позовом, і не повідомив прокурора у листі про намір такого звернення, про ініціювання проведення перевірки, службового розслідування, і цей орган не мав наміру звертатися до суду з позовом, або вживати заходи для усунення порушень інтересів держави, перевірки обставин, які викладені прокурором у листах.

У цьому випадку підлягають застосуванню положення статті 55 ГПК України та висновки, що містяться у пунктах 55-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Зокрема, у пункті 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов'язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин статті 55 ГПК України передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

У пункті 56 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що у перелічених у цій статті випадках йдеться про активні дії компетентного органу, який як учасник процесу та сторона спору (позивач) не підтримує позовних вимог або подає заяву про залишення позову без розгляду чи про відмову від позову. У таких випадках суд не повинен залишати позов прокурора без розгляду, адже такі процесуальні дії свідчать про те, що компетентний орган по суті відмовляється від захисту інтересів держави в судовому процесі.

Однак, у цій справі матеріалами підтверджені як бездіяльність Міністерства після звернення до неї прокуратури з відповідним листом, так і фактично відмова від захистів інтересів держави.

Зазначене вище у сукупності свідчить про належне підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави у цій справі в особі Міністерства в порядку, передбаченому статтями 53, 54 ГПК України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Суд дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог і відмову у задоволенні зустрічного позови, виходячи з такого.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022.

Строки дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалися відповідними нормативно-правовими актами.

Після запровадження правового режиму воєнного стану в Україні МОУ (замовник) і Товариством (постачальник) укладено 10 договорів про постачання для державних потреб оливи та мастильних матеріалів для техніки спеціального призначення, а саме: від 01.03.2023 №286/1/23/3 (далі - договір №3) та №286/1/23/4 (далі - договір №4); від 30.08.2023 №286/1/23/45 (далі - договір №45) та №286/1/23/46 (далі - договір №46); від 04.09.2023 №286/1/23/47 (далі - договір № 47); від 11.09.2023 №286/1/23/48 (далі - договір №48) та №286/1/23/49 (далі - договір №49); від 14.09.2023 №286/1/23/50 (далі - договір №50); від 06.11.2023 №286/1/23/62 (далі - договір №62) та №286/1/23/63 (далі - договір №63).

Слід зазначити, що наведені вище договори є однотипними, здійснення їх фінансування передбачено за рахунок коштів Державного бюджету України в межах бюджетної програми 2101020 «Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни».

Пунктами 1.1 вказаних договорів погоджено, що Постачальник зобов'язується поставити у 2023 році оливи та мастильні матеріали для потреб МОУ та Збройних Сил України згідно зі специфікаціями, а Замовник - забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, в строки і за цінами згідно зі специфікаціями.

Відповідно до пункту 2.2 договорів одержувачами товарів є військові частини згідно з рознарядками Замовника (додатки 12.3, 13.2 до договорів).

Указаними додатками 12.3, 13.2 до договорів МОУ та Товариство визначили конкретні військові частини, що є отримувачами товарів, їх місцезнаходження та обсяги постачання кожній.

Специфікацією, наведеною в пункті 1.1 договору №3, Замовник і Постачальник погодили найменування товару - олива авіаційна TURBONYCOIL 98 (61-013-3686), строки постачання - до 25.04.2023 (включно), кількість товару - 25 тонн.

Ціна за одиницю товару без ПДВ за договором №3 сторонами погоджена у розмірі 650 000,00 грн, вартість товару - 16 250 000,00 грн, крім того ПДВ - 3 250 000,00 грн, загальна вартість товару - 19 500 000,00 грн.

Згідно з пунктом 3.1 договору № 3 його ціна складає: без ПДВ - 16 250 000,00 грн, крім того, ПДВ - 3 250 000,00 грн, а ціна договору, що підлягає сплаті, - 19 500 000,00 грн.

Отже, пунктами 1.1, 3.1 договору №3 передбачена сплата ПДВ у розмірі 3 250 000,00 грн, що становить 20% вартості товару.

Крім того, специфікацією, погодженою в пункті 1.1 договору №4, визначено найменування товару - гідравлічна рідина HYDRAUNYCOIL FH-51 (61-000-8336), строк постачання - до 25.04.2023 (включно), загальну кількість товару - 10 тонн.

Цією специфікацією погоджена ціна за одиницю товару без ПДВ - 456 650,00 грн, вартість товару - 4 566 500,00 грн, крім того, ПДВ - 913 300,00 грн, загальна вартість товару - 5 479 800,00 грн.

Відповідно до пункту 3.1 договору №4 його ціна становить: без ПДВ - 4 566 500,00 грн, крім того; ПДВ - 913 300,00 грн. Ціна договору, що підлягає сплаті, складає 5 479 800,00 грн.

Отже, пункти 1.1 та 3.1 договору №4 передбачають сплату ПДВ у сумі 913 300,00 грн, або 20 % вартості товару.

У свою чергу, специфікація, наведена в пункті 1.1 договору №45, передбачає найменування товару - олива авіаційна Turbonycoil 600 (143087835), строк його постачання - до 15.09.2023 (включно), а також загальну кількість товару - 6,2 тонн.

Ціна за одиницю товару без ПДВ, погоджена в цій специфікації, склала 648 000,00 грн, вартість товару - 4 017 600,00 грн, крім того, ПДВ - 803 520,00 грн, а загальна вартість товару - 4 821 120,00 грн.

Пунктом 3.1 договору №45 між сторонами погоджено, що ціна договору становить: без ПДВ - 4 017 600,00 грн, крім того, ПДВ - 803 520,00 грн. Ціна вказаного договору, що підлягає сплаті, склала 4 821 120,00 грн.

Додатковою угодою від 04.09.2023 №1 до договору №45 МОУ та Товариством внесено зміни у додаток №13.2 до договору (Рознарядка) та викладено його в новій редакції.

Таким чином, пунктами 1.1, 3.1 договору №45 передбачена сплата 803 520,00 грн ПДВ, що становить 20% вартості товару.

Специфікацією, наведеною в пункті 1.1 договору №46, Замовник і Постачальник погодили найменування товару - олива авіаційна Turbonycoil 306 (9150-14-552-3567), строк постачання - до 15.09.2023 (включно), загальну кількість товару - 4,2 тонн.

Ціна за одиницю товару без ПДВ за договором №46 сторонами погоджена в розмірі 593 000,00 грн, вартість товару - 2 490 600,00 грн, крім того, ПДВ - 498 120,00 грн, загальна вартість товару - 2 988 720,00 грн.

Згідно з пунктом 3.1 договору №36 його ціна складає: без ПДВ - 2 490 600,00 грн, крім того, ПДВ - 498 120,00 грн, а ціна договору, що підлягає сплаті, становить 2 988 720,00 грн.

Таким чином, пунктами 1.1, 3.1 договору №46 передбачена сплата 498 120,00 грн ПДВ, що становить 20% вартості товару.

Крім того, специфікацією, погодженою в пункті 1.1 договору №47, визначено найменування товару - олива авіаційна Turbonycoil 210А (610 034 763), строк його постачання - до 15.09.2023 (включно), загальну кількість товару - 15,6 тонн.

Цією специфікацією погоджена ціна за одиницю товару без ПДВ - 578 300,00 грн, вартість товару - 9 021 480,00 грн, крім того, ПДВ - 1 804 296,00 грн, загальна вартість товару - 10 825 776,00 грн.

Згідно з пунктом 3.1 договору №47 його ціна становить: без ПДВ - 9 021 480,00 грн, крім того, ПДВ - 1 804 296, грн. Ціна договору, що підлягає сплаті, складає 10 825 776,00 грн.

Отже, пунктами 1.1 та 3.1 договору №47 передбачають сплату 1 804 296,00 грн ПДВ, або 20% вартості товару.

У свою чергу, специфікація, наведена в пункті 1.1 договору №48, передбачає найменування товару - гідравлічна рідина FRN згідно із специфікацією MTL-PRF-46170 HYDRAUNYCOIL FH 3 (9150-12-367-0256), строк його постачання - до 30.09.2023 (включно), а також загальну кількість товару - 10 тонн.

Ціна за одиницю товару без ПДВ, погоджена в цій специфікації, склала 623 300,00 грн, вартість товару - 6 233 000,00 грн, крім того, ПДВ - 1 246 600,00 грн, а загальна вартість товару - 7 479 600,00 грн.

Пунктом 3.1 договору №48 сторонами погоджено, що ціна договору становить: без ПДВ - 6 233 000,00 грн, крім того, ПДВ - 1 246 600,00 грн. Ціна вказаного договору, що підлягає сплаті, склала 7 479 600,00 грн.

Таким чином, пунктами 1.1, 3.1 договору №48 передбачена сплата 1 246 600,00 грн ПДВ, що становить 20% вартості товару.

Специфікацією, наведеною в пункті 1.1 договору №49, Замовник і Постачальник погодили найменування товару - гідравлічна олива згідно із специфікацією MIL-PRF-5606 HYDRAUNYCOIL FH 51 (9150-14-584-4273), строк його постачання - до 30.09.2023 (включно), а також загальну кількість товару - 10 тонн.

Ціна за одиницю товару без ПДВ за договором №49 сторонами погоджена у розмірі 420 000,00 грн, вартість товару - 4 200 000,00 грн, крім того, ПДВ - 840 000,00 грн, загальна вартість товару - 5 040 000,00 грн.

Згідно з пунктом 3.1 договору №49 його ціна складає: без ПДВ - 4 200 000,00 грн, крім того, ПДВ - 840 000,00 грн, а ціна договору, що підлягає сплаті, становить 5 040 000,00 грн.

Ураховуючи наведене, пунктами 1.1, 3.1 договору №49 передбачена сплата ПДВ у розмірі 840 000,00 грн, що становить 20% вартості товару.

Крім того, специфікацією, погодженою в пункті 1.1 договору №50, визначено найменування товару - мастило згідно із специфікацією MIL-G-21164 NYCO GREASE GN 17 (9150-14-216-2824), строк постачання - до 30.09.2023 (включно), загальна кількість товару - 2 тонни.

Цією специфікацією погоджена ціна за одиницю товару без ПДВ - 1 466 650,00 грн, вартість товару - 2 933 300,00 грн, крім того, ПДВ - 586 660,00 грн, загальна вартість товару - 3 519 960,00 грн.

Відповідно до пункті 3.1 договору №50, його ціна становить: без ПДВ - 2 933 300,00 грн, крім того, ПДВ - 586 660,00 грн. Ціна договору, що підлягає сплаті, - 3 519 960,00 грн.

Отже, пунктами 1.1 та 3.1 договору №50 передбачають сплату ПДВ у сумі 586 660,00 грн, або 20% вартості товару.

У свою чергу, специфікація, наведена в пункті 1.1 договору №62, передбачає найменування товару - олива за кодом НАТО С-635 HYDRAUNYCOIL FH 6 (9150-00-935-9810), строк його постачання - до 30.11.2023 (включно), а також загальну кількість товару - 8 тонн.

Ціна за одиницю товару без ПДВ, погоджена в цій специфікації, склала 532 000,00 грн, вартість товару - 4 256 000,00 грн, крім того, ПДВ - 851 200,00 грн, а загальна вартість товару - 5 107 200,00 грн.

Пунктом 3.1 договору №62 сторонами погоджено, що ціна договору становить: без ПДВ - 4 256 000,00 грн, крім того, ПДВ - 851 200,00 грн. Ціна вказаного договору, що підлягає сплаті, склала 5 107 200,00 грн.

За таких обставин, пункти 1.1 та 3.1 договору №62 передбачають сплату ПДВ у розмірі 851 200,00 грн, або 20% вартості товару.

Також специфікацію, наведеною в пункті 1.1 договору №63, визначено найменування товару - олива за кодом НАТО С-635 HYDRAUNYCOIL FH 6 (9150-00-935-9810), строк його постачання - до 30.11.2023 (включно), а також загальну кількість товару - 6 тонн.

Ціна за одиницю товару без ПДВ, погоджена в цій специфікації, склала 532 000,00 грн, вартість товару - 3 192 000,00 грн, крім того, ПДВ - 638 400,00 грн, а загальна вартість товару - 3 830 400,00 грн.

Пунктом 3.1 договору №63 сторонами погоджено, що ціна договору становить: без ПДВ - 3 192 000,00 грн, крім того, ПДВ - 638 400,00 грн. Ціна вказаного договору, що підлягає сплаті, склала 3 830 400,00 грн.

Таким чином, пунктами 1.1 та 3.1 договору №63 передбачена сплата ПДВ у розмірі 638 400,00 грн, або 20% вартості товару.

Ураховуючи вказане вище, означені договори містять положення про сплату МОУ на користь Товариства ПДВ у загальному розмірі 11 432 096,00 грн або 20% вартості мастильних матеріалів, встановленої специфікаціями до цих договорів.

Підпунктами 4.2.2 та 4.2.5 пункту 4.2 договорів установлено, що Постачальник зобов'язаний надати Замовнику після постачання товарів комплекти документів, зокрема: акти приймання-передачі військового майна (додаток 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства від 17.08.2017 №440) та повідомлення-підтвердження (додатки 12.5 до договорів №№3, 4, додатки 13.4 до договорів №№45, 46, 47, 48, 49, 50, 62, 63), оформлені одержувачами Замовника відповідно до Порядку розподілу та доведення до військ виділених асигнувань, здійснення централізованої оплати товарів, робіт і послугу у Міністерстві, затвердженого наказом МОУ від 31.12.2016 №757.

Таким чином, після постачання товарів за договорами № № 3,4,45,46,47, 48, 49, 50, 62, 63 Товариство повинно надати МОУ акти приймання-передачі військового майна та повідомлення-підтвердження, складені отримувачами, якими є військові частини Збройних Сил України, встановлені рознарядками (додатками 12.2 до договорів №№ 3, 4 та додатками 13.2 до договорів №№ 45,46,47,48, 49, 50, 62, 63).

Судом встановлено, що на виконання договірних зобов'язань за договором №3 Товариство здійснило постачання загалом 24,98184 тонни оливи авіаційної TURBONYCOIL 98 (61-013-3686), а саме:

- військовій частині НОМЕР_1 - 1,01736 тонни;

- військовій частині НОМЕР_2 - 9,9852 тонни;

- військовій частині НОМЕР_3 - 1,99704 тонни;

- військовій частині НОМЕР_4 - 4,9926 тонни;

- військовій частині НОМЕР_5 - 1,99704 тонни;

- військовій частині НОМЕР_6 - 1,99704 тонни;

- військовій частині НОМЕР_7 - 1,99704 тонни;

- військовій частині НОМЕР_8 - 0,99852 тонни.

Ураховуючи вимоги підпунктів 4.2.2, 4.2.5 договору №3, Постачальником надано оформлені зазначеними військовими частинами акти приймання-передачі військового майна, а також повідомлення-підтвердження про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.

На виконання договірних зобов'язань за договором №4 Постачальником здійснено постачання загалом 10,00232 тонни гідравлічної рідини HYDRAUNYCOIL FH-51 (61-000-8336) військовій частині НОМЕР_2 .

З огляду на положення підпункти 4.2.2, 4.2.5 договору №4 Товариством надано оформлені вказаною військовою частиною акти приймання-передачі військового майна, а також повідомлення-підтвердження про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.

На виконання договірних зобов'язань за договором №45 Постачальником здійснено постачання загалом 6,19938 тонни оливи авіаційної TURBONYCOIL 600 військовій частині НОМЕР_2 .

З огляду на положення підпунктів 4.2.2, 4.2.5 договору №45 Товариством надано оформлені вказаною військовою частиною акти приймання-передачі військового майна, а також повідомлення-підтвердження про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.

На виконання договірних зобов'язань за договором №46 Постачальником здійснено постачання загалом 4,19904 тонни оливи авіаційної TURBONYCOIL 306 військовій частині НОМЕР_2 .

З огляду на положення підпунктів 4.2.2, 4.2.5 договору №46 Товариством надано оформлені вказаною військовою частиною акти приймання-передачі військового майна, а також повідомлення-підтвердження про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.

На виконання договірних зобов'язань за договором №47 Постачальником здійснено постачання загалом 15,5874 тонни оливи авіаційної TURBONYCOIL 210А військовій частині НОМЕР_2 .

З огляду на положення підпунктів 4.2.2, 4.2.5 договору №47 Товариством надано оформлені вказаною військовою частиною акти приймання-передачі військового майна, а також повідомлення-підтвердження про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.

На виконання договірних зобов'язань за договором №48 Товариство здійснило постачання загалом 9,97065 тонни гідравлічної рідини FRN згідно із специфікацією MIL-PRF-46170 HYDRAUNYCOIL FH 3 (9150-12-367-0256), а саме:

- військовій частині НОМЕР_6 - 2,13657 тонни;

- військовій частині НОМЕР_1 - 1,95852 тонни;

- військовій частині НОМЕР_7 - 1,95852 тонни;

- військовій частині НОМЕР_9 - 1,95852 тонни;

- військовій частині НОМЕР_5 - 1,95852 тонни.

Ураховуючи вимоги підпунктів 4.2.2, 4.2.5 договору №48, Постачальником надано оформлені зазначеними військовими частинами акти приймання-передачі військового майна, а також повідомлення-підтвердження про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.

На виконання договірних зобов'язань за договором №49 Товариство здійснило постачання загалом 9,975 тонни гідравлічної оливи згідно зі специфікацією M1L-PRF-5606 HYDRAUNY COIL FH 51 (9150-14-584-4273), а саме:

- військовій частині НОМЕР_1 - 1,995 тонни;

- військовій частині НОМЕР_5 - 1,995 тонни;

- військовій частині НОМЕР_10 - 1,995 тонни;

- військовій частині НОМЕР_6 - 1,995 тонни;

- військовій частині НОМЕР_7 - 1,995 тонни.

Ураховуючи вимоги підпунктів 4.2.2, 4.2.5 договору №49, Постачальником надано оформлені зазначеними військовими частинами акти приймання-передачі військового майна, а також повідомлення-підтвердження про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.

На виконання договірних зобов'язань за договором №50 Товариство здійснило постачання загалом 2 тонн мастила згідно із специфікації MIL-G- 21164 NYCO GREASE GN 17 (9150-14-216-2824), а саме:

- військовій частині НОМЕР_2 - 1 тонну;

- військовій частині НОМЕР_5 - 1 тонну.

Ураховуючи вимоги підпунктів 4.2.2, 4.2.5 договору №50, Постачальником надано оформлені зазначеними військовими частинами акти приймання-передачі військового майна, а також повідомлення-підтвердження про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.

На виконання договірних зобов'язань за договором №62 Товариство здійснило постачання загалом 8 тонн оливи за кодом НАТО С-635 HYDRAUNYCOIL FH 6 (9150-00-935-9810), а саме:

- військовій частині НОМЕР_6 - 2 тонни;

- військовій частині НОМЕР_8 - 2 тонни;

- військовій частині НОМЕР_1 - 2 тонни;

- військовій частині НОМЕР_4 - 2 тонни.

Ураховуючи вимоги підпунктів 4.2.2, 4.2.5 договору №62, Постачальником надано оформлені зазначеними військовими частинами акти приймання-передачі військового майна, а також повідомлення-підтвердження про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.

На виконання договірних зобов'язань за договором №63 Товариство здійснило постачання загалом 6 тонн оливи за кодом НАТО С-635 HYDRAUNYCOIL FH 6 (9150-00-935-9810), а саме;

- військовій частині НОМЕР_5 - 2 тонни;

- військовій частині НОМЕР_7 - 2 тонни;

- військовій частині НОМЕР_3 - 2 тонни.

Ураховуючи вимоги підпунктів 4.2.2, 4.2.5 договору №63, Постачальником надано оформлені зазначеними військовими частинами акти приймання- передачі військового майна, а також повідомлення-підтвердження про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.

З метою виконання зобов'язань з оплати договору №3 МОУ перерахувало на користь Постачальника на підставі таких платіжних інструкцій:

- від 23.03.2023 № 286/1/109, яку виконано 27.03.2023, кошти в сумі 793 540,80 грн, у тому числі ПДВ - 132 256,80 грн;

- від 31.03.2023 №286/1/117, яку виконано 03.04.2023, кошти в сумі 293 904,00 грн, у тому числі ПДВ - 48 984,00 грн;

- від 31.03.2023 №286/1/114, яку виконано 03.04.2023, кошти в сумі 7 494 552,00 грн, у тому числі ПДВ - 1 249 092,00 грн;

- від 01.05.2023 №286/1/129, яку виконано 02.05.2023, кошти в сумі 5 451 919,20 грн, у тому числі ПДВ - 908 653,20 грн;

- від 01.05.2023 № 286/1/124, яку виконано 02.05.2023, кошти в сумі 5 451 919,20 грн, у тому числі ПДВ - 908 653,20 грн.

Таким чином, Замовником за договором №3 перераховано всього 19 485 835,20 грн, у тому числі ПДВ - 3 247 639,20 грн.

Водночас, здійснюючи оплату за договором №4, Міністерство перерахувало на користь Товариства на підставі таких платіжних інструкцій:

- від 31.03.2023 № 286/1/116, яку виконано 03.04.2023, кошти в сумі 553 657,07 грн, у тому числі ПДВ - 92 276,18 грн;

- від 01.05.2023 № 286/1/130, яку виконано 02.05.2023, кошти в сумі 4 925 638,78 грн, у тому числі ПДВ - 820 939,80 грн.

Таким чином, Замовником за договором №4 перераховано загалом 5 479 295,85 грн, у тому числі ПДВ - 913 215,98 грн.

На виконання своїх зобов'язань з оплати договору № 45 МОУ перерахувало на користь Постачальника на підставі платіжної інструкції від 27.09.2023 № 286/1/369, яку виконано 29.09.2023, кошти в сумі 4 820 637,88 грн, у тому числі ПДВ - 803 439, 64 грн.

З метою виконання своїх зобов'язань з оплати договору № 46 Міністерство перерахувало на користь Товариства на підставі платіжної інструкції від 27.09.2023 №286/1/370, яку виконано 29.09.2023, кошти в сумі 2 988 036,86 грн, у тому числі ПДВ - 498 006,14 грн.

Водночас, здійснюючи оплату за договором №47, МОУ перерахувало на користь Товариства на підставі таких платіжних інструкцій:

- від 27.09.2023 № 286/1/371, яку виконано 29.09.2023, кошти в сумі 2 488 262,97 грн, у тому числі ПДВ - 414 710,49 грн;

- від 19.10.2023 № 286/1/445, яку виконано 21.10.2023, кошти в сумі 8 238 769,12 грн, у тому числі ПДВ - 1 388 128,18 грн.

Таким чином, Замовником за договором № 47 перераховано Постачальнику загалом 10 817 032,09 грн, у тому числі ПДВ - 1 802 838,17 грн.

З метою виконання своїх зобов'язань з оплати договору №48 МОУ перерахувало на користь Постачальника на підставі таких платіжних інструкцій:

- від 09.11.2023 № 286/1/468, яку виконано 11.11.2023, кошти в сумі 1 598 068,89 грн, у тому числі ПДВ - 266 344,81 грн;

- від 10.11.2023 № 286/1/476, яку виконано 12.11.2023, кошти в сумі 4 394 683,83 грн, у тому числі ПДВ - 732 447,30 грн;

- від 20.11.2023 № 286/1/502, яку виконано 22.11.2023, кошти в сумі 1 464 894,61 грн, у тому числі ПДВ - 244 149,09 грн.

Таким чином, Замовником за договором № 48 перераховано Постачальнику загалом 7 457 647,33 грн, у тому числі ПДВ - 1 242 991,20 грн.

На виконання зобов'язань з оплати договору № 49 МОУ перерахувало на користь Постачальника на підставі таких платіжних інструкцій:

- від 19.10.2023 №286/1/443, яку виконано 21.10.2023, кошти в сумі 1 005 480,00 грн, у тому числі ПДВ - 167 580,00 грн;

- від 10.11.2023 № 286/1/473, яку виконано 12.11.2023, кошти в сумі 1 005 480,00 грн, у тому числі ПДВ - 167 580,00 грн;

- від 10.11.2023 № 286/1/478, яку виконано 12.11.2023, кошти в сумі 2 010 960,00 грн, у тому числі ПДВ - 335 160,00 грн;

- від 14.11.2023 № 286/1/492, яку виконано 16.11.2023, кошти в сумі 1 005 480,00 грн, у тому числі ПДВ - 167 580,00 грн.

Таким чином, Замовником за договором № 49 перераховано загалом 5 027 400,00 грн, у тому числі ПДВ - 837 900,00 грн.

Водночас, здійснюючи оплату за договором № 50, МОУ перерахувало на користь Товариства на підставі таких платіжних інструкцій:

- від 19.10.2023 № 286/1/442, яку виконано 21.10.2023, кошти в сумі 1 759 980,00 грн, у тому числі ПДВ - 293 330,00 грн;

- від 10.11.2023 № 286/1/472, яку виконано 12.11.2023, кошти в сумі 1 759 980,00 грн, у тому числі ПДВ - 293 330,00 грн.

Таким чином, Замовником за договором № 50 перераховано загалом 3 519 960,00 грн, у тому числі ПДВ - 586 660,00 грн.

З метою виконання своїх зобов'язань з оплати договору №62 МОУ перерахувало на користь Постачальника на підставі таких платіжних інструкцій:

- від 21.12.2023 № 286/1/588, яку виконано 23.12.2023, кошти в сумі 3 830 400,00 грн, у тому числі ПДВ - 638 400,00 грн;

- від 23.11.2023 № 286/1/612, яку виконано 26.12.2023, кошти в сумі 1 276 800,00 грн, у тому числі ПДВ - 212 800,00 грн.

Замовником за договором № 62 перераховано Постачальнику загалом 5 107 200,00 грн, у тому числі ПДВ - 851 200,00 грн.

Також, здійснюючи оплату за договором № 63, Міністерство перерахувало на користь Товариства на підставі таких платіжних інструкцій:

- від 23.12.2023 № 286/1/611, яку виконано 26.12.2023, кошти в сумі 1 276 800,00 грн, у тому числі ПДВ - 212 800,00 грн;

- від 22.12.2023 № 286/1/607, яку виконано 26.12.2023, кошти в сумі 2 553 600,00 грн, у тому числі ПДВ - 425 600,00 грн.

Замовником за договором № 63 перераховано Постачальнику загалом 3 830 400,00 грн, у тому числі ПДВ - 638 400,00 грн.

Отже, за договорами Міністерством загалом сплачено Товариству 68 532 445,21 грн, у тому числі ПДВ - 11 422 290,60 грн.

Листом від 29.03.2023 №29.03/3 Товариство повідомило, що перебуває на загальній системі оподаткування з податку на прибуток та є платником ПДВ.

Водночас, за зверненнями МОУ від 07.04.2023 № 266/2269, від 21.04.2023 № 286/2555 та від 24.04.2023 № 286/2597 Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації від 07.06.2023 № 1372/ІПК/99-00-04-02-03-05 роз'яснила, що відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розд. V Податкового кодексу України (далі - ПК України) нульова ставка ПДВ до операцій з постачання товарів, які використовуються для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту визначеним категоріям отримувачів, що беруть участь у забезпеченні оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, застосовується при дотриманні вимог, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - Постанова № 178).

Аналогічне роз'яснення викладено й у листі Державної податкової служби України від 21.08.2023 № 10244/5/99-00-08-01-04-05, наданому на запит Офісу Генерального прокурора від 14.08.2023 № 11/3/1-186ВИХ-23.

Прокурор стверджує, що є правові підстави для визнання недійсними пунктів 1.1, 3.1 договорів у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість та стягнення 11 422 240,83 грн безпідставно сплачених коштів, інфляційні втрати в розмірі 240 138,47 грн, 3% річних в розмірі 187 549,18 грн.

Первісні позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України [далі - ГК України]).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 ГК України.

За приписом статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Слід зазначити, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

ЦК України передбачено можливість визнання недійсним як правочину в цілому, так і його окремої частини за умови, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору про визнання недійсним частини договору позивач має довести, а суд встановити не тільки наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, а й "автономність" такої частини договору та можливість його повноцінного функціонування без неї.

Відповідно до статті 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Частиною сьомою статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).

Частиною першою статті 42 ГК України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що станом на момент підписання спірних договорів сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань відповідно до вимог частини третьої статті 180 ГК України.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п'ята статті 180 ГК України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість, визначений в підп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. (п. "а" п. 185.1 ст. 185 ПК України).

Згідно з підп. г) підп. 195.1.2 ст. 195 Розділу V ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №178, відповідно до пунктів 1, 2 якої до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

У Постанові №178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні".

Відповідно до листа-роз'яснення ДПС України від 29.07.2022 №8271/6/99-00-21-03-02-06 нульова ставка податку на додану вартість відповідно до підп. «г» підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розділу V Кодексу та постанови КМУ №178 застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, що визначені постановою КМУ №178. Норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої чинним законодавством ставки податку є обов'язком, а не правом платника податку.

Також ДПС України наголосила, що застосування нульової ставки ПДВ до відповідних операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених постановою КМУ №178 категорій суб'єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими п. 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Також Державною податковою службою України за зверненнями Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ від 07.04.2023 № 266/2269, від 21.04.2023 №286/2555 та від 24.04.2023 № 286/2597 щодо оподаткування ПДВ операцій з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України, якщо такі операції здійснюються, починаючи з 24.02.2022, надано індивідуальну податкову консультацію від 07.06.2023 №1372/K/99-00-04-02-03-05, якою роз'яснено, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та постанови № 178 застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючи рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо), при умові, що такі операції з постачання здійснюються категорії суб'єктів, що визначені постановою КМУ №178.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оборону України» та статті 15 Закону України «Про Збройні Сили України» фінансування потреб національної оборони та Збройних Сил України здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України.

Статтею 3 Закону України «Про оборону України» передбачено, що підготовка держави до оборони включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

Військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство, яке відповідно до статті 10 Закону України «Про оборону України», пункту 3 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою КМУ від 26.11.2014 №671, є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Зі змісту наданих до матеріалів позовної заяви доказів вбачається, що укладання спірних договорів і фактична поставка товару за договором відбулася після набрання чинності Постановою №178, у зв'язку з чим товар, що є предметом спірних договорів, віднесено до товару, який обкладається податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Отже, включення податку на додану вартість до ціни товару суперечить вимогам Постанови №178 та ПК України.

Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, такого змісту:

«Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_11 Державної прикордонної служби України, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пункту 3.1 договору № 9-22 від 14.03.2022 з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість».

До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 у справі №911/1870/23, правовідносини у якій, як і у справі №910/2416/23, є подібними правовідносинам справи, яка розглядається, та яка підлягає врахуванню в силу приписів частини четвертої статті 236 ГПК України.

Разом з тим, у пунктах 1.1 і 3.1 договорів включено до договірної ціни податок на додану власність.

Таким чином, суд зазначає, що здійснення постачання товару на виконання умов спірних договорів підлягає оподаткуванню за нульовою ставкою, а, отже, умови пунктів 1.1 і 3.1 спірних договорів в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість є безпідставними.

Верховний Суд у постанові від 03.12.2021 у справі №910/12764/20 вказав, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки, не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи №922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 08.08.2019 у справі №911/1626/18.

Враховуючи викладене вище, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що визначення сторонами у пунктах 1.1 і 3.1 спірних договорів ціни з урахуванням 20% ПДВ здійснено в порушення підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та Постанови №178, що свідчить про недодержання при укладенні спірних договорів встановлених статтею 203 ЦК України вимог, а тому є підставою для визнання означених пунктів в частині недійсними в силу приписів статті 215 ЦК України.

Стосовно первісних позовних вимог щодо стягнення 11 422 240,83 грн безпідставно сплачених коштів, 240 138,47 грн інфляційних втрат і 187 549,18 грн 3% річних, то слід зазначити таке.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що Товариством сума податку на додану вартість 11 422 240,83 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за первісним позовом за рахунок позивача за первісним позовом поза підставою, передбаченою законом (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 у справі №916/707/21).

Отже, первісний позов у частині стягнення 11 422 240,83 грн є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Ураховуючи підстави первісного позову, у Товариства відповідно до статті 1212 ЦК України виник обов'язок із повернення МОУ грошових коштів у розмірі 11 422 240,83 грн, а тому це зобов'язання є грошовим.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана стаття розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Аналогічний правовий висновок щодо її застосування викладено в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №3-295гс16, постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 та від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постановах Верховного Суду від 03.09.2018 у справі №910/5811/16, від 08.07.2022 у справі №203/3136/19 тощо.

Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Цього правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в пункті 41 постанови від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, а також Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі №910/23457/17.

МОУ перерахувало на користь Товариства грошові кошти у розмірі 11 422 240,83 грн як ПДВ, а саме:

- 27.03.2023 - 132 256,80 грн;

- 03.04.2023 - 1 390 352,18 грн;

- 02.05.2023 - 2 638 246,20 грн;

- 29.09.2023 - 1 716 156,27 грн;

- 21.10.2023 - 1 849 038,18 грн;

- 11.11.2023 - 266 344,81 грн;

- 12.11.2023 - 1 528 517,30 грн;

- 16.11.2023 - 167 580,00 грн;

- 22.11.2023 - 244 149,09 грн;

- 23.12.2023 - 638 400,00 грн;

- 26.12.2023 - 851 200,00 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 констатував, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Загалом зміст цих принципів полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам оборот) та нормам закону.

Зокрема, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Така правова позиція щодо застосування статті 3 ЦК України викладена постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №916/3626/20.

Згідно з частиною третьою статті 11 ЦК України цивільні обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

При цьому відповідно до частини першої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Тому з огляду на положення статей 3, 14 ЦК України та статті 222 ГК України у випадку безпідставного набуття майна суб'єктом господарювання він зобов'язаний поновити майнове право власника майна на володіння ним шляхом його повернення власнику майна, не чекаючи пред'явлення претензії чи звернення до суду.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду щодо застосування статті 1212 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеним у пункті 69 постанови від 25.02.2020 у справі №922/748/19, відповідно до якого актами цивільного законодавства не визначений обов'язок боржника виконати кондикційні зобов'язання тільки після пред'явлення вимоги кредитором. Положення зазначеної статті ЦК України не визначають строк, у межах якого таке повернення має бути здійснене, і до настання якого, вимога про таке повернення не підлягає задоволенню. Це зумовлено природою правовідносин з набуття / збереження / знаходження майна без достатньої правової підстави та вказує на необхідність негайного повернення майна. Особливості правового регулювання кондикційних зобов'язань виключають існування строку для належного / непростроченого виконання таких зобов'язань.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 25.08.2021 у справі №904/5814/19 погодив подібний висновок судів попередніх інстанцій про те, що підставою для повернення коштів є лише факт їх отримання без достатньої правової підстави, а тому обов'язок з їх повернення виникає на наступний день після такого отримання.

Оскільки, Товариством обов'язок з виконання грошового зобов'язання щодо повернення зазначених коштів не виконано, що свідчить про його прострочення, є підстави для нарахування та стягнення інфляційних втрат і 3% річних за періоди, починаючи з наступного дня після отримання відповідних грошових коштів.

Перевіривши здійснені прокурором розрахунки, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що вони правильні.

Отже, первісні позовні вимоги про стягнення 240 138,47 грн інфляційних, 187 549,18 грн 3% річних підлягають задоволенню.

Щодо зустрічних позовних вимог, то слід зазначити таке.

Товариство просить суд визнати недійсними пункти 1.1, 3.1 Договору за №286/1/23/46 від 30.08.2023, укладеного Міністерством і Товариством, та стягнути з МОУ 498 006,14 грн шкоди.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, таким:

- на переконання Товариства, Міністерство умисно ввело в оману позивача за зустрічним позовом під час укладення спірного правочину та зазначило ПДВ у розмірі 20%, а не нульову ставку;

- отже, є підстави для визнання пунктів 1.1, 3.1 спірного Договору недійсним в силу приписів частини першої статті 230 ЦК України;

- також Товариство заявило до стягнення шкоду в розмірі 498 006,14 грн, посилаючись на частину другу статті 230 ЦК України.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову, виходячи з такого.

Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Суд виходить з того, що звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.

У контексті статті 230 ЦК України слід зазначити, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі зазначеної норми права господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №910/15715/19, від 19.09.2023 у справі №910/17098/21).

Позивачем за зустрічним позовом не доведено ні обману, ані умислу зі сторони Міністерства під час укладення спірного правочину.

Суд наголошує, що на момент укладення спірного правочину (від 30.08.2023) вже була прийнята Постанова №178, яка є загальнодоступним нормативно-правовим документом, а тому Товариство мало б бути обізнаним про його зміст.

Також Товариство, укладаючи спірний правочин, повинно було усвідомлювати, що замовником є Міністерство і відповідний договір укладається під час дії воєнного стану, що цілком логічно обумовлює певні особливості оподаткування, враховуючи як особу замовника, так і час укладення правочину.

Отже, відсутні підстави для задоволення зустрічного позову в частині визнання недійсними пунктів 1.1 та 1.3 спірного договору.

Оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено підстав для визнання спірного правочину недійсним в частині пунктів 1.1 та 1.3 в силу приписів частини першої статті 230 ЦК України, то зустрічні позовні вимоги про стягнення шкоди на підставі частини другої статті 230 ЦК України як похідні вимоги також не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою ЄМПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду у справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам учасників справи оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.

За приписами статті 129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання первісної позовної заяви та зустрічного позову, слід покласти на Товариство.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними пункти 1.1, 3.1 договорів про постачання для державних потреб, укладених між Міністерством оборони України (код 00034022) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юкойл» (код 31510568) за номерами: №286/1/23/3 від 01.03.2023, №286/1/23/4 від 01.03.2023, №286/1/23/45 від 30.08.2023, №286/1/23/46 від 30.08.2023, №286/1/23/47 від 04.09.2023, №286/1/23/48 від 11.09.2023, №286/1/23/49 від 11.09.2023, №286/1/23/50 від 14.09.2023, №286/1/23/62 від 06.11.2023, №286/1/23/63 від 06.11.2023, в частині включення до договірної ціни податку на додану варість.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкойл» (03680, м. Київ, просп. Палладіна, буд. 32, кім. 434, код 31510568) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил (Повітрофлотский), 6, код 00034022) 11 422 240 (одинадцять мільйонів чотириста двадцять дві тисячі двісті сорок) грн 83 коп. безпідставно сплачених коштів, інфляційні втрати в розмірі 240 138 (двісті сорок тисяч сто тридцять вісім) грн 47 коп., 3% річних в розмірі 187 549 (сто вісімдесят сім тисяч п'ятсот сорок дев'ять) грн 18 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкойл» (03680, м. Київ, просп. Палладіна, буд. 32, кім. 434, ідентифікаційний код 31510568) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код 00340051) 208 028 (двісті вісім тисяч двадцять вісім) грн 92 коп. судового збору.

5. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.10.2024.

Суддя О.Г. Удалова