ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.09.2024Справа № 910/4629/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Дишканта Д.В., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/4629/21
за позовом Державного підприємства "Гарантований покупець"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про стягнення 1 289 781 970,51 грн
За участю представників:
від позивача Прокопів Н.М.;
від відповідача Яковченко Р.Г.;
від третьої особи не з'явився
Державне підприємство "Гарантований покупець" (далі - Підприємство, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Товариство, відповідач) про стягнення 1 289 781 970,51 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 у справі №910/4629/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023, позов задоволено.
Постановою Верховного Суду від 04.07.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 у справі № 910/4629/21 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2024 справу № 910/4629/21 передано на розгляд судді Удалової О.Г.
Ухвалою суду від 15.07.2024 справу № 910/4629/21 прийнято до провадження, постановлено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 08.08.2024, запропоновано учасникам справи надати суду письмові пояснення по суті спору з урахуванням постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.07.2024 у цій справі.
02.08.2024 від позивача надійшли письмові пояснення з урахуванням вказаної вище постанови.
08.08.2024 від відповідача надійшло клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та додаткові пояснення.
Судове засідання 08.08.2024 відкладено до 29.08.2024.
22.08.2024 представник позивача подав через електронний суд заперечення на клопотання про зменшення штрафних санкцій.
У підготовчому засіданні 29.08.2024 присутні представники сторін не заперечували проти закриття підготовчого провадження у даній справі та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.09.2024.
У судовому засіданні 05.09.2024 було оголошено перерву до 19.09.2024.
У судовому засіданні 19.09.2024 було оголошено перерву до 26.09.2024.
У судове засідання 26.09.2024 представники третьої особи не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 26.09.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заперечення відповідача, письмові пояснення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Підприємством і Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ДП «НЕК «Укренерго») укладено договір № 0414-09051/52/01 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел в формі Типового договору про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел (далі - Договір), що затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 641 від 26.04.2019.
Наказом Міністерства фінансів України від 29.07.2019 № 321 ДП «НЕК «Укренерго» перетворено у Приватне акціонерне товариство (ПрАТ), 100% акцій якого належать державі та не підлягають відчуженню, затверджено статут новоутвореного підприємства. Зазначеним Наказом визначено, що новоутворене Товариство є правонаступником усіх майнових прав та обов'язків ДП «НЕК «Укренерго».
29.08.2019 позивачем і відповідачем укладено додаткову угоду № 579/01 до Договору, згідно з пунктом 3 якої правонаступником всіх зобов'язань (прав та обов'язків) ДП «НЕК «Укренерго» (ЄДРПОУ - 00100227) за Договором є Товариство (ЄДРПОУ-00100227).
Відповідно до пункту 1.1 Договору для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат Постачальник послуг (Гарантований покупець) на виконання спеціальних обов'язків із купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом надає Замовнику (Товариство) послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (далі - Послуга) в обсязі та на умовах, визначених Договором.
У пункті 1.2 Договору зазначено, що Замовник сплачує Постачальнику послуг вартість наданих Послуг відповідно до умов Договору.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що вартість та порядок оплати Послуги визначаються відповідно до вимог Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок), у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом Постачальником послуг.
Пунктом 12.4 Порядку передбачено, що з урахуванням умов цієї глави гарантований покупець протягом перших п'яти робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, здійснює розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел та направляє ОСП два примірники акта приймання-передачі, підписані зі своєї сторони. Після отримання двох примірників акта купівлі-продажу, підписаних зі сторони гарантованого покупця, ОСП направляє гарантованому покупцю протягом перших семи робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, примірник акта приймання-передачі, підписаний зі своєї сторони уповноваженою особою. За наявності в ОСП зауважень до акта приймання-передачі, наданого гарантованим покупцем, ОСП повідомляє письмово про це гарантованого покупця.
Одночасно відповідно до пункту 12.7 Порядку у разі перерахунку гарантованим покупцем вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел укладається акт коригування до акта приймання-передачі з ОСП (НЕК «Укренерго»).
Пунктом 12.5 Порядку передбачено, що після отримання від ОСП акта купівлі- продажу, підписаного з його сторони, гарантований покупець протягом одного робочого дня з дати його отримання надає Регулятору розмір вартості Послуги для затвердження.
Згідно з пунктами 12.4 та 12.7 Порядку між Гарантованим покупцем та НЕК «Укренерго» підписані обопільно без зауважень акти приймання-передачі та акти коригування наданих Послуги січня - лютого 2020 року, розмір вартості якої затверджений Регулятором - НКРЕКП, а саме:
- за січень 2020 року - Акт від 31.01.2020 № 1 (далі - Акт № 1), відповідно до якого загальна вартість Послуги за січень 2020 року складає 1 645 237 562,75 грн (з ПДВ), що затверджена постановою НКРЕКП від 20.03.2020 № 715. У подальшому до Акта № 1 внесено коригування вартості наданої Послуги. Відповідно до Акта коригування від 10.08.2020 до Акта № 1 загальна вартість Послуги за січень 2020 року склала 1 646 017 478,68 грн (з ПДВ), що затверджена постановою НКРЕКП від 02.09.2020 № 1630.
- за лютий 2020 року - Акт від 29.02.2020 № 2 (далі - Акт № 2), відповідно до якого загальна вартість Послуги за лютий 2020 року складає 1 861 145 313,67 грн (з ПДВ). У подальшому до Акта № 2 також вносились коригування вартості наданої Послуги. Відповідно до Акта коригування від 16.03.2020 до Акта № 2 загальна вартість Послуги за лютий 2020 року склала 3 128 112 673,68 грн (з ПДВ), що затверджена постановою НКРЕКП від 20.03.2020 № 715. Згідно з Актом коригування від 20.03.2020 до Акта № 2 (з урахуванням Акта коригування від 16.03.2020) загальна вартість Послуги за лютий 2020 року становить 3 163 136 308,56 грн (з ПДВ), що затверджена постановою НКРЕКП від 01.04.2020 № 752. Відповідно до Акта коригування від 23.09.2020 до Акта № 2 (з урахуванням Акта коригування від 16.03.2020, Акта коригування від 20.03.2020) загальна вартість Послуги за лютий 2020 року складає суму у розмірі 3 164 298 921,25 грн. (з ПДВ), що затверджена постановою НКРЕКП від 13.10.2020 №1879.
Відповідно до пункту 12.6 Порядку протягом одного робочого дня з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, ОСП здійснює остаточний розрахунок із гарантованим покупцем із забезпеченням йому 100 % оплати фактично наданої послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць відповідно до розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, затвердженої Регулятором, з урахуванням попередньо сплачених авансових платежів.
Проте, як вказує позивач, незважаючи на настання терміну остаточної оплати Послуги січня та лютого 2020 року - 23.03.2020 (перший робочий день з дня затвердження НКРЕКП розміру вартості Послуги наданої Гарантованим покупцем у січні та лютому 2020 року, 21.03.2020 та 22.03.2020 є вихідними) свої зобов'язання з оплати Послуги за січень та лютий 2020 року своєчасно не виконав.
Відповідно до листа Гарантованого покупця від 28.01.2020 № 52/243 кошти у розмірі 430 634 178,05 грн зараховані як авансовий платіж на січень 2020 року, відповідно до листа від 30.04.2020 № 52/1012/1 сума переплати у розмірі 3 314 811,49 грн зарахована в оплату січня 2020 року.
З урахуванням вказаних вище листів загальна сума оплати НЕК «Укренерго» Послуги за січень 2020 року складає 1 646 017 478,68 грн.
Позивач вказує, що Товариство виконало зобов'язання з оплати наданої Послуги в січні 2020 року лише 28.01.2021.
Відповідно до листа Гарантованого покупця від 31.07.2020 № 05/2186/1 переплату, що здійснена за розрахункові періоди 2019 року, в розмірі 19 694 805,07 грн зараховано в погашення заборгованості Послуги лютого 2020 року.
З урахуванням вказаного вище листа загальна сума оплати НЕК «Укренерго» за Послуги лютого 2020 року складає 3 164 298 921,25 грн.
Підприємство вказує, що Товариство виконало свої зобов'язання з оплати наданої Послуги в лютому 2020 року лише 28.01.2021.
Таким чином, Товариством порушено право Гарантованого покупця на отримання своєчасно та в повному обсязі оплати вартості Послуги (підпункт 1 пункту 3.2 та підпункт 4 пункту 3.3 Договору).
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що Сторони Договору несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором відповідно до чинного законодавства.
Слід зазначити, що спір у цій справі виник у зв'язку з неналежним, на переконання позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати послуг виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, внаслідок чого Підприємство нарахувало та просило суд стягнути штрафні санкції у загальному розмірі 1 289 781 970,51 грн.
Разом з тим, Верховний Суд, передаючи цю справу на новий розгляд, у постанові від 04.07.2024 у справі № 910/4629/21, вказав, зокрема, таке:
« 54. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що у цій справі зобов'язання є грошовим, а тому на нього розповсюджується положення статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до якої розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У цій частині Суд також звертається до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.02.2023 у справі № 910/15531/21.
55. Разом з тим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, пославшись на наведені вище приписи чинного законодавства, зазначив про обґрунтованість розрахунку позивача та наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення 754 502 434,12 грн пені у повному розмірі.
56. Так, Верховний Суд зазначає, що господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
57. Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
58. Водночас, зі змісту рішення суду першої інстанції не вбачається, що судом дійсно було перевірено наданий позивачем розрахунок пені і не наведено обґрунтувань щодо способу нарахування заявленої позивачем до стягнення суми, так само і не наведено обґрунтувань відхилення заперечень і контррозрахунку відповідача.
59. На вказані недоліки рішення суду першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув та їх не усунув. При цьому, суд апеляційної інстанції припустився аналогічних порушень, не звернувши уваги на приписи наведених вище норм, не дослідивши всіх обставин, які входять до предмету доказування у даній справі, також суд апеляційної інстанції не звернув уваги на відповідні заперечення відповідача та наданий ним контррозрахунок, а також посилання на правові позиції Верховного Суду, зокрема і щодо стягнення штрафних санкцій за спірним договором, що є порушенням вимог статті 269 ГПК України, на яку між тим, апеляційний суд послався в оскаржуваній постанові.
60. Пославшись на правильність розрахунку позивача, суди першої і апеляційної інстанції самостійно не перевірили розрахунку суми пені, не зазначили, в якому порядку здійснювалось нарахування та з чого суд виходив, ухвалюючи рішення про стягнення саме 754 502 434,12 грн пені»;
« 107. Верховний Суд виходить з того, що під час касаційного розгляду даної справи касаційне провадження зупинялось до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 911/1359/22»;
« 112. Вказана правова позиція, з огляду на дату ухвалення постанови у справі № 911/1359/22, викладена пізніше, ніж дата подання касаційної скарги у даній справі, що відноситься до випадку означеного у частині четвертій статті 300 ГПК України»;
« 121. З огляду на викладене доводи касаційної скарги у цій частині знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, адже суд першої інстанції не з'ясував питання необхідності застосування норми права, що регулює спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції не усунув вказані порушення, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору в частині позовних вимог стосовно стягнення пені та штрафу»;
« 125. Разом з цим, стосовно висновків судів попередніх інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення 141 681 655,24 грн інфляційних втрат, 57 011 710,16 грн 3% річних та 336 586 170,99 грн штрафу Верховний Суд зазначає таке.
126. Господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
127. Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
128. У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладено висновок про те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
129. Водночас, зі змісту рішення суду першої інстанції не вбачається, що судом дійсно було перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат і штрафу, не наведено обґрунтувань щодо способу нарахування річних, інфляційних та штрафу, не наведено відповідного розрахунку в обґрунтування свого рішення у цій частині, а також висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача саме зазначених у рішенні сум.
130. На вказані недоліки рішення суду першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув та їх не усунув. При цьому, суд апеляційної інстанції припустився аналогічних порушень, не звернув уваги на приписи наведених вище норм, не дослідив всі обставини, які входять до предмету доказування у даній справі, що є порушенням вимог статті 269 ГПК України, на яку між тим, апеляційний суд послався в оскаржуваній постанові.
131. Разом з тим, дійшовши висновку про задоволення позову про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та штрафу, зазначивши про здійснення судами перевірки наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум, місцевий та апеляційний господарські суди не врахували наданий відповідачем контррозрахунок. В такій ситуації недостатнім є зазначення, що суд перевірив розрахунок і контррозрахунок, позаяк суд мав навести, які саме докази, покладені сторонами в основу здійснених ними розрахунків, були ним досліджені, оцінені і, відповідно, прийняті та/або відхилені із зазначенням відповідних мотивів такого прийняття/відхилення».
Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.07.2024 у справі № 910/4629/21, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 754 502 434,12 грн; 3% річних у розмірі 57 011 710,16 грн та інфляційних у розмірі 141 681 655,24 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 24.03.2020 до 27.01.2021.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач обов'язок зі сплати коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши при цьому прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому дії Товариства є порушенням договірних зобов'язань (статті 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 ЦК України), отже, є підстави для застосування встановленої законом або узгодженої сторонами у Договорі відповідальності.
Частиною першою статті 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною першою статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 4.3 Договору передбачено, що у разі порушення замовником зобов'язань щодо строків оплати наданих послуг, визначених у Порядку, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. Додатково стягується штраф у розмірі 7% від зазначеної вартості послуг за прострочення понад 30 днів.
Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що відповідачем було надано контррозрахунок пені, штрафу, інфляційних нарахувань (а.с. 248-259 том І), з якого вбачається, що:
- пеня, нарахована за прострочення оплати вартості послуг січня 2020 року, складає 14 599 486,50 грн;
- штраф, нарахований за прострочення оплати вартості послуг січня 2020 року, складає 25 853 791,25 грн;
- інфляційні нарахування, нараховані за прострочення оплати вартості послуг січня 2020 року, складають 4 051 233,01 грн;
- пеня, нарахована за прострочення оплати вартості послуг лютого 2020 року, складає 249 793 819,17 грн;
- штраф, нарахований за прострочення оплати вартості послуг лютого 2020 року, складає 182 919 541,60 грн;
- інфляційні нарахування, нараховані за прострочення оплати вартості послуг лютого 2020 року, складають 88 177 153,09 грн.
На виконання вказівок Верховного Суду, які викладені у постанові від 04.07.2024 у цій справі, суд здійснив перевірку розрахунку позивача та контррозрахунку відповідача, а також докази, якими сторони підтвердили проведені нарахування.
Так, судом встановлено, що розрахунок позивача є арифметично правильним, проведеним відповідно до приписів законодавства та умов Договору, водночас контррозрахунок відповідача є арифметично неправильним у результаті його перевірки.
Щодо доводів відповідача стосовно неправильного нарахування розміру штрафу, то слід зазначити, що у Договорі сторони узгодили базу нарахування штрафу у розмірі 7% від вартості послуг, а не від суми заборгованості.
Отже, розмір пені складає 754 502 434,12 грн, розмір штрафу - 336 586 170,99 грн, розмір 3% річних - 57 011 710,16 грн та інфляційних втрат - 141 681 655,24 грн.
Разом з тим, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені та штрафу на 90%, яке обґрунтовано, зокрема, ситуацією з енергоструктурою, виконанням відповідачем спеціальних обов'язків у спірних правовідносинах, численні обстріли, майновий стан сторін, виконання зобов'язання за Договором до звернення до суду з цим позовом тощо.
У свою чергу, позивач заперечив проти задоволення вказаного клопотання, посилаючись на його необґрунтованість.
Разом з тим, Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції стосовно зменшення штрафних санкцій судом на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
Так, Верховний Суд у низці постанов зазначав про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати (1) наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є (2) даний випадок винятковим, виходячи з (3) інтересів сторін, які заслуговують на увагу, (4) ступеня виконання зобов'язань, (5) причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, (6) незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, (7) поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), (8) майновий стан сторін.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки [аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 29.09.2020 у справі № 909/1240/19 (909/1076/19)].
Поряд з засадою цивільного законодавства свобода договору (пункт 3), частина перша статті 3 ЦК України також містить такі засади як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
Зі змісту вказаних норм вбачається, що законодавець надав суду можливість зменшувати штрафні санкції, який, у свою чергу, має керуватися при вирішенні такого питання не лише принципом свободи договору, який полягає у можливості узгодити сторонами правочину різноманітні штрафні санкції, а й принципом справедливості, добросовісності та розумності.
Водночас необхідно також взяти до уваги те, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити [постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.24) та від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 85)].
Також під час розгляду цього спору необхідно врахувати правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 такого змісту:
« 7.17. При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
7.18. Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85)»;
« 7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18»;
« 7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
7.43. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
У зв'язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».
Суд виходить з того, що загальновідомою обставиною є те, що, починаючи з жовтня 2022 року, російська федерація розпочала масований обстріл енергетичної інфраструктури України.
Товариство є складовою частиною енергетичної інфраструктури України, виконує спеціальні обов'язки та зазнає значних руйнувань внаслідок постійних обстрілів.
Крім того, слід звернути увагу, що розмір заявлених до стягнення пені та штрафу є значним, що свідчить про надмірний характер заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Також суд враховує, що зобов'язання з оплати за Договором були виконані відповідачем у повному обсязі та суду не надано доказів того, що порушення зобов'язання завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Отже, враховуючи ступінь, характер та правові наслідки правопорушення, співмірність між ними; відсутність доказів понесення Підприємством збитків внаслідок порушень Товариством строків оплати обладнання; враховуючи обставини, які вказані вище та не потребують документального підтвердження в силу загальновідомості викладених фактів, суд, вважаючи дані обставини винятковими, зважаючи на виняткову роль Товариства для Українського народу у сфері енергетики під час повномасштабного вторгнення, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення штрафу та пені на 50% від заявлених до стягнення сум.
Суд відзначає, що при визначенні розміру (відсоткового співвідношення) зменшення штрафних санкцій суд керується своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стосовно наявності/відсутності підстав для врахування правової позиції, викладеної об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22, слід зазначити таке.
Правова позиція, викладена у вказаній справі, не є релевантною для спірних правовідносин, оскільки договірні зобов'язання між сторонами у цій справі виникли у 2020 році, позивач звернувся до суду у березні 2021 року, штрафні санкції були нараховані за період з 24.03.2020 до 28.01.2021, тобто до введення воєнного стану, водночас, у справі № 911/1359/22 судами відмовлено у стягненні пені, нарахованої з 02.03.2022 до 23.08.2022, та підтверджено правомірність застосування підпункту 16 пункту 1 постанови НКРКП від 25.02.2022 № 332.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 зазначила таке:
« 8.13.32. Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
8.13.33. Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов'язковий характер для учасників ринку електричної енергії.
8.13.34. Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
Враховуючи викладене, відсутні підстави для застосування у цій справі приписів постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332.
Враховуючи зменшення судом розміру штрафу та пені, позов підлягає частковому задоволенню та з відповідача слід стягнути 377 251 217,06 грн пені, 141 681 655,24 грн інфляційних втрат, 57 011 710,16 грн 3% річних, 168 293 085,50 грн штрафу.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), при цьому судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача у розмірі 794 500,00 грн.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, код 00100227) на користь Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27, код 43068454) 377 251 217 (триста сімдесят сім мільйонів двісті п'ятдесят одну тисячу двісті сімнадцять) грн 06 коп. пені, 141 681 655 (сто сорок один мільйон шістсот вісімдесят одну тисячу шістсот п'ятдесят п'ять) грн 24 коп. інфляційних втрат, 57 011 710 (п'ятдесят сім мільйонів одинадцять тисяч сімсот десять) грн 16 коп. 3% річних, 168 293 085 (сто шістдесят вісім мільйонів двісті дев'яносто три тисячі вісімдесят п'ять) грн 50 коп. штрафу та 794 500 (сімсот дев'яносто чотири тисячі п'ятсот) грн 00 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 23.10.2024.
Суддя О.Г. Удалова