печерський районний суд міста києва
Справа № 757/47795/24-к
пр. 1-кс-41073/24
21 жовтня 2024 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,-
17.10.2024 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана скарга ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Оскільки, заявник відомостей, що дані за заявою 05.10.2024 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань не отримала, бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, щодо цього факту оскаржено до Печерського районного суду м. Києва.
Заявник в судове засіданні не з'явилась. Разом з цим, в прохальній частині скарги заявник зазначила про розгляд скарги у її відсутність.
Представник Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києв,і у судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду скарги повідомлений належним чином.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.
Частиною 3 статті 306 КПК України передбачено, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність не з'явившихся осіб, на підставі наданих доказів.
Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений частиною 1 ст. 303 КПК України. Зокрема, у відповідності до п.1 ч.1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
За змістом ч. 1 ст. 214 КПК України, бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, означає невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР впродовж 24 години після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Судовим розглядом встановлено, що заявник 05.10.2024 направивила до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, заяву про вчинення кримінального правопорушеня, за вих. №01.
Так, з заяви вбачається, що заявник просить зобов'язати внести відомості про вчинення кримінального правопорушення, вчиненого організованою групою за попередньою змовою: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яке передбачене ч.2 ст. 371 КК України.
Станом на день подання скарги та розгляду, інформацію про внесення відомостей за заявою заявником не отримано.
Відповідно до ч.1 ст. 214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Згідно з ч. 2 ст.214 КПК України, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається (ч.4 ст.214 КПК України).
До Єдиного реєстру досудових розслідувань, зокрема, має бути внесено короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (п.п.4, 5 ч.5 ст.214 КПК України).
Із цими приписами Кримінального процесуального закону кореспондуються викладені у п.2 Розділу ІІ Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора №298 від 30.06.2020 норми, згідно з якими відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам пункту 4, 5 частини п'ятої статті 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Аналіз змісту положень ст. 214 КПК України свідчить, що повноваженням щодо оцінки відомостей, наведених у заяві чи повідомлених потерпілим, чи виявлених з іншого джерела, як таких, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наділені слідчий, дізнавач, прокурор.
Приписи ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення його до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до висновку, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 818/1526/18 у межах процедури оскарження бездіяльності слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Наведене дає підстави для висновку про те, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Це слугує гарантією для кожної особи від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
Підставами вважати, що в заяві чи повідомленні містяться відомості саме про кримінальне правопорушення є об'єктивні дані, які дійсно свідчать про наявність ознак кримінального правопорушення. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджує реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення). Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
За приписом ч.1 ст.11 КК України, кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Отже, вирішальним чинником для внесення до ЄРДР відомостей за повідомленням є саме наявність у цьому повідомленні обставин, що свідчать про кримінальне правопорушення.
Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2019 у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду (справа № 761/20985/18, провадження № 51-8007км18) вказав: «...положеннями ст. 3 КПК визначено, що кримінальне провадження це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується, серед іншого, закриттям кримінального провадження. Якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин.....».
Отже, ініціювати процедуру кримінального переслідування та застосувати державний механізм для здійснення досудового розслідування доцільно лише у випадку, коли наявні підстави вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення. Безпідставне відкриття кримінального провадження є недопустимим і може порушувати права конкретних осіб, відносно яких таке провадження ініційоване, та є неефективним з точки зору використання державних ресурсів.
Так, ч. 2 ст. 371 КК України передбачає, що завідомо незаконні домашній арешт або тримання під вартою, карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
На думку слідчого судді, у поданій заяві, викладені факти, які за своїм змістом та суттю не є повідомленням про вчинення кримінальних правопорушень, зокрема й тих, які передбачені ч.2 ст.371 КК України, оскільки це повідомлення не містить об'єктивних даних, які підтверджували би реальність конкретної події кримінального правопорушення, не містить ця заява й конкретних фактичних даних, які б свідчили про існування обставин, що дають підстави для кваліфікації дії осіб за відповіднею статтею Кримінального кодексу України.
Аргументи заявника про можливе вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 371 КК України, фактично ґрунтуються на її власній оцінці та зводяться до незадоволення і суб'єктивної незгоди з фактом наявності кримінального провадження відносно ОСОБА_3 та застосування відносно неї запобіжних заходів.
Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку в Узагальненні «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» від 12.01.2017 за № 9-49/0/4-17 з приводу того, що КПК передбачає внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань інформації на підставі заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення, а не будь-яких заяв, які надходять до органів досудового розслідування при здійсненні ними своїх повноважень.
Відтак, з заяви вбачається, що факти, викладені у її не свідчать про вчинення кримінального правопорушення, а викладені обставини свідчать про намагання заявника у поза процесуальний спосіб, передбачений КПК України, оскаржити рішення та дії уповноважених осіб в рамках кримінального провадження та інше.
Також, по суті заяви вбачається, що заявник просить внести відомості щодо вчинення кримінального правопорушення, на її думку суддями, які постановили ухвалу щодо застосування відносно неї запобіжного заходу, що свідчить про незгоду з постановленим судовим рішенням та процесуальними діями під час розгляду справи.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади», судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному та касаційному порядку визначеному процесуальним законом.
Незгода з рішенням судів сама по собі не може вказувати на наявність в діях судді ознак злочину.
Процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна ради європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Частиною 2 ст. 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.
Відповідно до положення ч. 1 цієї статті Конституції України недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов'язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України.
Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
Згідно з положенням ч. 2 ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Це стосується і визначеного ст. 55 Конституції України права на судовий захист. Зниження рівня гарантій незалежності суддів опосередковано може призвести до обмеження можливостей реалізації права на судовий захист (п. п. 1.2, 1.3, 4.2, 4.3). Аналогічні роз'яснення змісту гарантій незалежності й недоторканності суддів надано у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13 червня 2007 р.
Крім того, відповідно до рішення Європейського суд з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року, одним із основних аспектів верховенства права є принцип правової впевненості, який передбачає,що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь - яким рішенням суду.
Відповідно до принципу диспозитивності, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (ст.26 КПК України).
Відповідно до положень п.18 ст. 3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Відповідно до вимог ст. 307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Виходячи з викладеного, слідчий суддя вважає, що скарга є необґрунтованою, тому відмовляє у її задоволенні.
Керуючись ст. ст.2, 22, 60, 214, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_8