Справа № 120/3421/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції-Дмитришена Р.М. Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
22 жовтня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Жмеринського відділу Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії,
в березні 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Жмеринського відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Жмеринського відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка оформлена відповіддю від 30.01.2024 року за Nє C-1/6/0518-24/0518/1-24;
- зобов'язати Жмеринський відділ Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина у країни зразка 1994 року у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.01.2020 позивач отримала паспорт громадянина України у формі ID - картки № НОМЕР_1 (а.с. 7).
04.01.2024 ОСОБА_1 звернулася до територіального підрозділу ДМС України у Жмеринському районі із заявою про видачу їй паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, у зв'язку з релігійними поглядами, оскільки її паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , що був виданий 02.01.2020 органом 7424, після досягнення позивачем 14 - річного віку, строком дії на 4 роки - до 02.01.2024 (а.с. 10-11).
Листом від 30.01.2024 № С-1/6/0518-24/0518/1-24 відповідач повідомив про відсутність підстав для оформлення і видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, з огляду на те, що позивачем не подано необхідних документів, а саме рішення суду (а.с. 12).
Не погоджуючись із діями відповідача щодо не оформлення паспорта, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачу було оформлено та видано паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , тому вказане свідчить про факт самостійного звернення із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Отже, використання позивачем раніше паспорта у вигляді ID-картки, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та незмінним, свідчить про те, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне життя.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у своїй постанові від 08.06.2023 року по справі № 380/5977/21.
Крім того, з аналізу Положення судом встановлено, що чинним законодавством не передбачено можливість обміну паспорта у формі ID-картки на паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року.
Щодо посилань на застосування до спірних правовідносин правових висновків Верховного Суду наведених постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17, суд першої інстанції вказав,, суд першої інстанції зазначив, що предмет спору у даній справі не пов'язаний з відмовою у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, а навпаки, пов'язаний з відмовою міграційного органу в обміні паспорта у зв'язку із закінченням строку дії попереднього паспорта громадянина України у формі ID-картки.
Відтак, оскільки, спірні правовідносини між сторонами виникли саме з приводу фактичної відмови відповідача в обміні паспорта громадянина України у зв'язку із закінченням строку дії попереднього паспорта громадянина України, суд дійшов висновку, що адміністративна справа №120/3421/24 не може вважатись типовою до зразкової справи № 806/3265/17.
Отже, з огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
З 06.12.2012 набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Відповідно до частин першої-другої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частина четверта статті 21 Закону № 5492-VI регламентує, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
В силу пунктів 1 - 4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (далі - Порядок № 302) паспорт громадянина України (паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року № 2297-VI (Закон - № 2297-VI) мета обробки персональних даних мас бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 Закону № 2297-VI визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Приписами частин п'ятої-шостої статті 6 Закону № 2297-VI передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що паспорт громадянина України видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, кожному громадянинові України після досягнення 16-річного віку.
При цьому, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, а терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Наведене свідчить, що Положенням № 2503-XII передбачено дві форми паспорта громадянина України, а саме у формі книжечки або картки.
У справі, що розглядається, спірні правовідносини стосуються зобов'язання Жмеринського відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина у країни зразка 1994 року у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що листом відповідача відмовлено у видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки та зазначено про необхідність подання рішення суду, що набрало законної сили про зобов'язання Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, відповідно до Постанови КМУ від 25.03.2015 №302.
В свою чергу, досліджуючи матеріали справи в розрізі даних обставин справи, судом встановлено, що 04.01.2024 позивач звернулась до Жмеринського відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області з заявою, поданою в довільній формі, в якій просила оформити видати паспорт у формі книжечки у зв'язку з відмовою від надання згоди на обробку персональних даних. Як свідчить зміст заяви (додатки), позивачем до вказаної заяви долучено ксерокопію паспорт, копію свідоцтва про одруження, дві фотокартки відповідного розміру, заяву про копію паспорта громадянина України, який підлягає заміні.
Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2020 року під час розгляду адміністративної справи № 260/99/19 вказав, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
У контексті наведеного, варто зазначити, що подана позивачем заява за своєю суттю і формою не є підставою для оформлення паспорта громадянина України, процедура якого визначена Положенням № 2503-XII. В свою чергу, у вказаній заяві позивачем не наведено та не доведено жодну з обставин, яка дає правові підстави для обміну паспорту у формі ID-картки на паспорт у формі книжечки.
Крім того, позивачем не додано до заяви документи, перелік яких передбачений Тимчасовим порядком №456.
Щодо доводів апелянта стосовно того, що в заяві про видачу паспорта книжечки зразка 1994 року позивачем зазначалось, що вона не надає згоду на обробку персональних даних, а також про необхідність застосування в межах спірних правовідносин висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 у справі №806/3265/17 у зразковій справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Разом з тим, досліджуючи матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дана справа не відповідає ознакам типової справи, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, з огляду на наступне.
Так, в межах даної справи позивач звернулась до органу міграційної служби із заявою, поданою в довільній формі, в якій просила оформити і видати паспорт у вигляді книжечки замість паспорта громадянина України у формі ID-картки.
При цьому, зі змісту долученої відповідачем до матеріалів справи заяви-анкети №4289925 від 19.12.2019, судом встановлено, що позивач звернулась до Новгород-Сіверського сектору УДМС у Чернігівської області для отримання паспорта громадянина України у формі ID-картки.
При цьому, 02.01.2020 ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України у вигляді ID-картки № НОМЕР_1 , код органу, що видав паспорт: 7424. Термін дії до 02.01.2024 (а.с. 7).
Тобто, аналізуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку що позивачем надавалась згода на обробку персональних даних під час оформлення паспорту громадянина України вперше, у зв'язку з чим позивачу було присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, який згідно приписів ч. 1 ст. 10 Закону № 5492-VI є незмінним.
Натомість, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дана справа не є типовою відносно зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Отже, використання позивачем паспорта громадянина України, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки замість аналогічно втраченого паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд у справах № 160/1/21 (постанова від 21 грудня 2022 року), №380/5977/21 (постанова від 08 червня 2023 року) погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Крім того, згідно наявної в матеріалах справи копії паспорта громадянина України у формі ID-картки, позивачу в Державному реєстрі фізичних осіб, був присвоєний реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП), зокрема цифровий код, який необхідний кожному платнику податків для обліку в фіскальних органах (а.с. 7).
Ідентифікаційний номер необхідний для можливості здійснення особою низки дій, зокрема:
- укладання угод у нотаріуса (у тому числі купівлі-продажу нерухомості або авто на території України);
- здійснення банківських операцій (наприклад: відкриття рахунку в банку);
- оформлення на роботу;
- відкриття юридичної особи або реєстрації підприємцем;
- вступу в навчальний заклад та інше;
- при оформленні соціальних виплат.
Окремо слід зазначити, що чинним законодавством України передбачено, що громадяни можуть відмовитися від облікової картки платника податків через релігійні переконання і таке право для громадян передбачено статтею 70 Податкового кодексу України.
Отже, враховуючи отримання та використання позивачем РНОКПП, а також надання згоди на обробку персональних даних, внаслідок чого останній ОСОБА_1 було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, колегія суддів приходить до висновку, що відмова відповідача в оформленні та видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки 1994 року жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя позивача.
Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.