22 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 280/5512/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року (суддя Прасов Олександр Олександрович, повний текст рішення складено 07.08.2024) в адміністративній справі
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю,-
Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році у розмірі 15 152,35 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивач понесені судові витати. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що відповідачем працевлаштована одна особа з інвалідністю. Вказує, що суд дійшов хибного висновку, що відповідач мав працевлаштувати 2 особи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом встановлено, відповідачем не спростовується, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність з використанням найманої праці фізичних осіб.
У зв'язку з невиконанням відповідачем нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, Запорізьким обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю розраховано суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 14 820,27 грн, виходячи з того, що середньооблікова чисельність штатних працівників ФОП ОСОБА_1 за 2023 рік склала 9 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до норм чинного законодавства, повинна складати 1 особу. Натомість середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, склала 0 осіб.
Крім того, позивачем у позовній заяві зазначено, що відповідач повинен сплатити суму пені у розмірі 332,08 грн за 56 днів прострочення.
Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції, дійшов висновку, що у ФОП ОСОБА_1 у 1 та 2 кварталі 2023 року не виникало обов'язку щодо працевлаштування особи з інвалідністю, проте у 3 та 4 кварталі 2023 року у відповідача виник обов'язок щодо працевлаштування 1 особи з інвалідністю. Згідно з Наказом (Розпорядженням) про прийняття на роботу від 31.10.2023 за № б/н ФОП ОСОБА_1 прийнято на роботу з 01.11.2023 ОСОБА_2 , яка за Довідкою до Акту огляду МСЕК Серії АД № 156858 є з 11.05.2011 особою з інвалідністю ІІ групи безстроково. Враховуючи наведене, у 4 кварталі 2023 року ФОП ОСОБА_1 було працевлаштовано 1 особу з інвалідністю. При цьому, у 3 кварталі 2023 року ФОП ОСОБА_1 не було працевлаштовано 1 особу з інвалідністю. Відповідачем не надано до суду безспірних доказів роботи у нього працівників за сумісництвом у 2023 році та внесення ним недостовірних відомостей у Податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 1, 2, 3, 4 квартал 2023 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
У межах зазначеного нормативу здійснюється також працевлаштування осіб з інвалідністю внаслідок психічного розладу відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу».
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об'єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:
про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;
необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.
Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що накладення адміністративно-господарських санкцій у сфері правовідносин, що регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», можливе у випадку винної протиправної поведінки особи, яка полягає у незабезпеченні та не здійсненні заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативів, визначених законом.
Матеріали адміністративної справи містять докази, що відповідачем у 2023 році прийнято на роботу особу з інвалідністю, на підтвердження вказаних обставин відповідачем надано: копію трудового договору від 01.11.2023 між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; копію довідки до акта огляду МСЕК серії АД № 156858 ОСОБА_2 ; наказ від 31.10.2023 про прийняття на роботу ОСОБА_2 .
Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що працевлаштування ОСОБА_2 є недостатнім для дотримання нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, адже позивачем самостійно зазначено про не працевлаштування відповідачем однієї особи з інвалідністю у 2023, в свою чергу відповідачем такі доводи спростовані, відтак підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені, відсутні.
Враховуючи сукупність наведених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Щодо розподілу судових витрат, відповідне питання врегулювано статтею 139 КАС України, якою визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналіз наведеної норм права дає можливість дійти висновку, що процесуальний закон визначає єдину підставу для відшкодування понесених судових витрат особою, яка не є суб'єктом владних повноважень - це задоволення позову такої особи. У випадку звернення до суду з позовом суб'єкта владних повноважень, розподіл судових витрат не здійснюється.
З огляду на те, що в даній справі ФОП ОСОБА_1 виступала відповідачем у справі, правові підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року № 280/5512/24 скасувати.
У задоволенні позову Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з інвалідністю відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з 22 жовтня 2024 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.
Повна постанова складена 22 жовтня 2024 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров
суддя Т.І. Ясенова