21 жовтня 2024 р. Справа № 613/314/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 (ухвалене суддею Бідонько А.В.) по справі № 613/314/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправною відмови, наказу, зобов'язання прийняти рішення, скасування наказу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив: визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відстрочку від призову за мобілізацією, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, за сімейними обставинами, як військовозобов'язаному, який виконує свій обов'язок утримує та піклується про свою матір похилого віку, яка досягла пенсійного віку та потребує постійного стороннього догляду, якій подає допомогу і підтримку та здійснює за нею догляд, оскільки є єдиною дитиною у своєї матері, а інших близьких родичів, які зобов'язані відповідно до законодавства її утримувати вона немає, оформити відстрочку на військову службу під час мобілізації та видати документальне підтвердження оформлення відстрочки; визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відстрочку від призову за мобілізацією, на підставі ч. ч. 7 ст. 17 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, за станом здоров'я на строк до одного року, як призовнику, який визнаний під час медичного огляду військово-лікарською комісією КППК ВА м. Одеси обмежено придатним до військової служби та видати документальне підтвердження оформлення відстрочки; визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_3 звільнити позивача від мобілізації, на підставі ч. 4 ст. 35 Конституції України та Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу», через релігійні переконання, а саме: неможливість використовувати зброю проти інших людей, тримати зброю в руках та приймати присягу, які унеможливлюють виконання його військового та мобілізаційного обов'язку та замінити його альтернативною (невійськовою) службою та видати документальне підтвердження оформлення звільнення від мобілізації; визнати протиправним наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 на відправку ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 22.02.2024, який прийнятикий прийнятий після того, як 23.01.2024, під час медичного огляду військово-лікарською комісією КППК ВА м. Одеси. його визнали обмежено придатним до військової служби та повернули додому та безпідставно відмовили у наданні відстрочки, на підставі п. п. 4.1, 4.7 ст. 17 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я на строк до одного року; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією: на підставі п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами; на підставі ч. 7 ст. 17 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я на строк д
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 проведено 26.12.2023 огляд позивача, за результатами якого складено довідку № 9/1 про придатність до військової служби.
17.01.2024 позивач подав заяву начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами, в зв'язку з тим, що здійснює постійний сторонній догляд, за своєю матір'ю ОСОБА_2 яка через свій похилий вік та стан війни потрапила у складні життєві обставини, які не може подолати самостійно і потребує стороннього, надавши наступні документи: паспорт та коду ОСОБА_2 , посвідчення пенсійного та ветерана праці, свідоцтво про народження, свідоцтво про смерть батька ОСОБА_3 , довідку та Акт від 02.02.2024 про фактичне проживання та акт від 16.01.2024 про встановлення факту здійснення догляду за своєю матір'ю.
18.01.2024 позивач звернувся із заявою до начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 полковника про призупинення призупинити виконання наказу згідно повістки на відправлення його на військову службу по мобілізації 22.01.2024, команда № BAІ ( НОМЕР_1 , до вирішення питань щодо: придатності до військової служби, згідно поданої Скаргою від 15.01.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_7 , на рішення військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , яке фактично прийняте 10.01.2024; оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, згідно з поданої мною заяви 17.01.2024 “про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами.
За результатами вищезазначеної заяви, ІНФОРМАЦІЯ_8 листом № 396 від 19.01.2024 повідомив, що відповідно до Довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 № 9/1 від 26.12.2023 його визнано придатним до військової служби, при цьому зазначено, що у разі неявки до ІНФОРМАЦІЯ_5 по бойовій повістці отриманої 11.01.2024 позивач несе кримінальну відповідальність згідно статті 336 Кримінального кодексу України.
22.01.2024 позивач відбув до команди № BAІ (Одеса) ВОС 180200 для несення військової служби.
Позивачем в позовній заяві вказано, що 23.01.2024, в день прибуття до військової частини команди № НОМЕР_2 , йому проведено медичний огляд військово-лікарською комісією, за результатами якого, згідно діагнозу: Лівостороння вправна пахова грижа, на підставі статті: 555 графи III Розкладу хвороб, графи 1-9 ТДВ “Б», що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві позивача визнано обмежено придатним до військової служби та із супроводжуючим працівником відправлено додому.
22.01.2024 позивачем, звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявою від 09.01.2024 про звільнення від мобілізації через релігійні переконання, в якій просив на підставі ч. 4 ст. 35 Конституції України та Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу» і враховуючи його членство у Релігійній організації та істинність переконань замінити військову службу по мобілізації на невійськову службу, долучивши до довідку від 09.01.2024 Релігійної громади (парафія) ІНФОРМАЦІЯ_9 “про членство призовника ОСОБА_1 у релігійній організації та його істинність переконань».
13.02.2024 ІНФОРМАЦІЯ_8 позивачу надано відповідь № 897 в якій вказано, що Указами Президента України від 24.02.2024 в Україні оголошено воєнний стан та загальну мобілізацію. Відповідно ст. 65 Конституції України Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її Державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до Закону України про мобілізаційну підготовку та мобілізацію у позивача відсутні підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації так як альтернативна служба під час мобілізації не передбачена, а передбачена для строкової військової служби. Враховуючи вище зазначене позивача визнано таким, що підлягаєте призову на військову служби під час мобілізації.
Також 14.02.2024 позивачу, на підставі Довідки № 9/1 військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26.12.2023 року про визнання придатним до військової служби, ІНФОРМАЦІЯ_8 виписав бойову повістку на відправку позивача до Команди № КППК НАСВ м. Львів 22.02.2024, від отримання якої позивач відмовився, на підставі ч. 4 ст. 35 Конституції України.
Позивач не погодився з вищезазначеними відмовами відповідача та звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що удом не встановлено наявність підстав для надання позивачу відстрочки від призову за мобілізацією за станом здоров'я, оскільки довідка № 9/1 від 26.12.2023 Військово - лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 підтверджує придатність ОСОБА_1 до військової служби, вказана довідка є чинною і не скасованою, а також, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних, не визначено Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян законом то не передбачено підстав для задоволення позивних вимог в частині зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_5 прийняти рішення, яким звільнити ОСОБА_1 від мобілізації, через релігійні переконання, та заміни його альтернативною (невійськовою) службою та видати ОСОБА_1 документальне підтвердження оформлення звільнення від проходження військової служби за призовом, на підставі частини 4 статті 35 Конституції України відсутні.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII “Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався.
Законом України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (в подальшому - Закон № 3543-XII) встановлює, що правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно із ст. 1 Закону № 3543-XII, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 4 Закону № 3543-XII, загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 22 Закону № 3543-XI, громадяни зобов'язані, зокрема з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Частиною 5 статті 22 Закону № 3543-XII визначено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (в подальшому - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно із п. 7 Положення № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
Відповідно п. 12 Положення № 154, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Згідно із ст. 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, (в редакції, що діяла станом на час звернення позивача до відповідача з відповідною заявою) (в подальшому - Закон № 2232-XII), Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону № 2232-ХІІ, відстрочка від призову на строкову військову службу надається призовникам за рішенням районної (міської) призовної комісії відповідно до цього Закону за сімейними обставинами, станом здоров'я, для здобуття освіти та продовження професійної діяльності.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону № 2232-ХІІ, відстрочка від призову на строкову військову службу за сімейними обставинами за їх бажанням надається призовникам, які мають: 1) непрацездатних батька і матір чи одинокого непрацездатного батька (одиноку непрацездатну матір) або непрацездатних осіб, під опікою, піклуванням чи на утриманні яких перебував призовник, або осіб, над якими призовник здійснює опіку чи піклування, якщо вони не мають інших працездатних осіб - громадян України, зобов'язаних відповідно до законодавства їх утримувати. Непрацездатність зазначених осіб визначається в порядку, встановленому законодавством.
Судовим розглядом встановлено, що позивач не є призовником на строкову військову службу, а є мобілізованим, у зв'язку з чим на нього поширюються вимоги Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а не вимоги закону Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу.
Судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про відстрочку від служби, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону № 2232-ХІІ за сімейними обставинами, оскільки із листопада 2021 року по теперішній час, він фактично проживаю разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2 у її будинку за адресою: АДРЕСА_1 . та здійснюю за нею постійний сторонній догляд, яка через свій похилий вік та стан війни потрапила у складні життєві обставини, які не може подолати самостійно і потребує стороннього догляду (придбання ліків, продуктів харчування, сплата комунальних платежів, заготовка, рубка, внесення дров та опалення ними будинку, принести води, злазити в погріб за овочами та інші роботи по господарству), а також потребує матеріальної допомоги та додаткових витрат, викликаних непомірним зростанням цін на ліки, комунальні послуги та продукти харчування, що підтверджується копією паспорта, кодом, пенсійним посвідченням, посвідчення ветерана праці ОСОБА_2 , свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , свідоцтвом про смерть батька ОСОБА_3 , довідкою та актом від 02.02.2024 року про фактичне проживання та актом від 16.01.2024 про встановлення факту здійснення позивачем догляду за своєю матір'ю.
Відповідно до абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що визначений перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову під час мобілізації є вичерпний та у кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову, або підпадають під умови відстрочки слід надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб'єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення.
Таким чином, відповідно до абз. 11 ч. 1 ст.23 Закону № 3543-ХІІ, особою має бути дотримано дві обставини для відстрочки від призову під час мобілізації за вказаною підставою, а саме: особа, зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду; у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про відстрочку від служби, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону № 2232-ХІІ за сімейними обставинами, оскільки із листопада 2021 року по теперішній час, він фактично проживаю разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2 у її будинку за адресою: АДРЕСА_1 . та здійснюю за нею постійний сторонній догляд, яка через свій похилий вік та стан війни потрапила у складні життєві обставини, які не може подолати самостійно і потребує стороннього догляду (придбання ліків, продуктів харчування, сплата комунальних платежів, заготовка, рубка, внесення дров та опалення ними будинку, принести води, злазити в погріб за овочами та інші роботи по господарству), а також потребує матеріальної допомоги та додаткових витрат, викликаних непомірним зростанням цін на ліки, комунальні послуги та продукти харчування, що підтверджується копією паспорта, кодом, пенсійним посвідченням, посвідчення ветерана праці ОСОБА_2 , свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , свідоцтвом про смерть батька ОСОБА_3 , довідкою та актом від 02.02.2024 року про фактичне проживання та актом від 16.01.2024 про встановлення факту здійснення позивачем догляду за своєю матір'ю.
Суд зазначає, що долучені до матеріалів справи документи не є достатніми для підтвердження обставин (в розумінні абзацу 12 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ) того, що позивач є особою, яка зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що ОСОБА_1 не має права на відстрочку від призову під час мобілізації у зв'язку з сімейними обставинами, а також на момент призову його на військову службу у воєнний час у зв'язку із загальною мобілізацією, оскільки долучені позивачем до матеріалів справи документи не є достатніми для підтвердження обставин (відповідно до абз. 11 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ) того, що позивач є особою, яка зайнята постійним доглядом за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, а також позивач не надано відповідачу інших належних підтверджуючих документів, які можуть слугувати підставою для надання йому відстрочки, визначеної чинним законодавством України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови ІНФОРМАЦІЯ_3 в наданні відстрочки від призову за мобілізацією, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 17 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», за сімейними обставинами та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_5 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацієюна підставі п.1 ч. 2 ст. 17 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відстрочку від призову за мобілізацією, відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 17 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», за станом здоров'я на строк до одного року, як призовнику, який визнаний під час медичного огляду військово-лікарською комісією КППК ВА м. Одеси обмежено придатним до військової служби та видати документальне підтвердження оформлення відстрочки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із ч. 6 ст.2 Закону № 2232-XII, одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно із ч. 13 ст. 2 Закону № 2232-XII, громадяни України, які направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються або приймаються на військову службу, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України.
Наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, затверджено "Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України", (в подальшому- Положення № 402).
Згідно із п. п. 1.1, 1.2 глв. 1 розд. I Положення № 402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби військовозобов'язаних.
Військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд військовозобов'язаних; визначення ступеня придатності до військової служби.
Одним із основних завдань військово-лікарської експертизи є добір громадян України, придатних за станом здоров'я до військової служби, для укомплектування Збройних Сил України, (пункт 1.3 глави 1 розділу I Положення № 402).
Пунктами 2.1, 2.2 глави 2 розділу I Положення № 402 встановлено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК приймають постанови. Постанови ВЛК оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Згідно із пунктом 2.8 глави 2 розділу I Положення № 402, ВЛК ТЦК та СП створюється у районному (міському)
ІНФОРМАЦІЯ_10 має право приймати постанови відповідно до цього Положення.
ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_7 , крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону.
На ВЛК районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_7 покладається огляд громадян, відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. Рішенням ВЛК регіону на ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 покладається огляд інших громадян.
Згідно із пунктом 1.1 глави 1 розділу II Положення № 402, медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності до військової служби військовозобов'язаних.
Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 глави 1 розділу II Положення № 402, постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі-Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3).
Медичний огляд військовозобов'язаних під час мобілізації, на особливий період проводиться в порядку, встановленому главою 3 розділу Положення № 402.
Відповідно до пункту 3.8 глави 3 розділу II Положення № 402, після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов'язаного одну із таких постанов: -"Придатний до військової служби"; -"Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)"; -"Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку"; -"Обмежено придатний до військової служби".
Постанова ВЛК районних, міських ІНФОРМАЦІЯ_7 про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період оформлюється довідкою ВЛК (додаток 4 до цього Положення) у двох примірниках, яка дійсна протягом одного року з дня медичного огляду. Постанова ВЛК районних, міських ІНФОРМАЦІЯ_7 про тимчасову непридатність або непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку підлягає затвердженню штатною ВЛК. Копія довідки видається особі, яка пройшла медичний огляд.
Постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, контролюються, а за необхідності переглядаються відповідною штатною ВЛК.
Постанови штатних ВЛК про ступінь придатності до військової служби можуть прийматися як за результатом проведеного медичного огляду в цих ВЛК, так і на підставі проведеного медичного огляду у позаштатних ВЛК та наданих на розгляд медичних документів.
Згідно із пунктом 20.3 глави 20 розділу II Положення № 402, при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб ВЛК приймаються постанови такого змісту: а) "Придатний": -до військової служби; б) "Непридатний": -до військової служби з виключенням з військового обліку; -до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час (На воєнний час приймається постанова: "Обмежено придатний до військової служби"); г) "Обмежено придатний до військової служби".
За статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, що передбачають індивідуальну оцінку придатності або обмежену придатність до військової служби осіб, які пройшли медичний огляд за графами II, III, ВЛК приймає одну з таких постанов: -"обмежено придатний до військової служби"; -"придатний до військової служби".
У воєнний час за статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, що передбачають індивідуальну оцінку придатності або обмежену придатність до військової служби осіб, які пройшли медичний огляд за графами II, III, ВЛК приймає постанову "придатний до військової служби".
Зміни із абзацу 7 пункту 20.4 глави 20 розділу II Положення № 402, внесені наказом Міністерства оборони України від 18.08.2023 № 490, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.0.2023 за № 1467/40523, "Про затвердження Змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України", а саме: відповідно до пункту 17 частини 2 змін до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, наказано: -в абзаці сьомому пункту 20.4 слова та цифри “, за винятком статей 2-в, 4-в, 5-в, 12-в, 13-в, 14-в, 17-в, 21-в, 22-в» виключити.
Вказаний наказ набрав чинності з 18.08.2023.
Відповідно до пункту 22.12 глави 22 розділу II Положення № 402, постанова ВЛК про ступінь придатності військовослужбовця до військової служби чинна протягом 12 місяців з моменту проведення медичного огляду.
Судовим розглядом встановлено, що Військово - лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 проведено 26.12.2023 огляд позивача, за результатами якого складено довідку № 9/1 про придатність до військової служби.
Доводи апелянта, що 21.01.2024 в день прибуття до військової частини команди № НОМЕР_2 йому було проведено медичний огляд військово-лікарською комісією КППК ВА м. Одеси, за результатами якого позивача визнано обмежено придатним до військової служби, у зв'язку з чим, на підставі цієї довідки, він має право на відстрочку від військової служби, оскільки зазначені у Довідці № 9/1 від 26.12.2023 року висновки про придатність до військової служби на підставі статті: 555 графи III Розкладу хвороб, графи 1-9 ТДВ “Б», суперечить висновку військово-лікарської комісії КППК ВА м. Одеси, яка за результатами медичного огляду на підставі цієї ж статті:555 графи II Розкладу хвороб, графи 1-9 ТДВ “Б». визнала його обмежено придатним до військової служби, суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими та помилковими, оскільки ні до суду першої інстанції ні до суд упаеляційної інстанції позивачем до матеріалів справи не долучено жодних медичних документів військово-лікарської комісії КППК ВА м. Одеси.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що довідка № 9/1 від 26.12.2023 Військово - лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 є єдиним документом який визначає придатність позивача до військової служби.
Одночасно суд апеляційної іннстанції зазначає, що оскільки повторне проходження ВЛК, відповідно до пункту 22.12 глави 22 розділу II Положення № 402 можливе лише через 12 місяців, то довідка № 9/1 від 26.12.2023 року на момент проходження медичного огляду (21.01.2024) була діючою і підстави для прийняття військово-лікарської комісії КППК ВА м. Одеси висновку були відсутні, а під час розгляду цієї справи суд не надає оцінку висновку Військово - лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 оформлену у вигляді довідки № 9/1 від 26.12.2023, оскільки вона не є предметом розгляду даної справи.
Пунктом 2.4.5 розділу І Положення №402 визначено, що ВЛК регіону має право: приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.
У разі незгоди з рішенням ВЛК регіону таке рішення може бути оскаржено до ЦВЛК.
Згідно п. 2.3 розділу І Положення № 402, на Центральну військово-лікарську комісію покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також: розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України.
Центральна військово-лікарська комісія має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно
Отже, що при наявності сумніву щодо правильності висновку даної комісії щодо придатності до військової служби, позивач мав право звернутись до Центральної військово-лікарської комісії, ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів, що позивач звертався до ЦВЛК з питання перегляду рішення ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, відсутні підстави для надання позивачу відстрочки від призову за мобілізацією за станом здоров'я, оскільки довідка № 9/1 від 26.12.2023 Військово - лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 підтверджує придатність ОСОБА_1 до військової служби, вказана довідка позивачем є чинною і не скасованою, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відстрочку від призову за мобілізацією, відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 17 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», за станом здоров'я на строк до одного року, як призовнику, який визнаний під час медичного огляду військово-лікарською комісією КППК ВА м. Одеси обмежено придатним до військової служби та видати документальне підтвердження оформлення відстрочки не підлягають задоволенню.
Щодо визнання протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_3 у звільненні позивача від мобілізації на підставі ч. 4 ст. 35 Конституції України та Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу», через релігійні переконання, суд зазначає наступне.
Статтею 3 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон України № 3543-XII встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону № 3543-XII, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону № 3543-XII, громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".
Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" № 1975-XII від 12.12.1991 (в подальшому - Закон №1975-XII).
Статтею 1 Закону №1975-XII визначено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 2 Закону № 1975-XII, право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
В пункті 4 ст. 1 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» зазначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".
Статтею 23 Закону №3543-XII встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю мають право на альтернативну службу, проте право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних, ні статтею 23 Закону № 3543-XII ні іншими законами не передбачено.
Відповідно до статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення статті 35 Конституції України кореспондуються з положеннями статті 9 “Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Так, відповідно до п. 1 ст. 9 Конвенції, кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Згідно із п. 2 ст. 9 Конвенції, свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У своєму рішенні по справі “Коккінакіс проти Греції» ЄСПЛ зазначив, що як визначено у статті 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин “демократичного суспільства» у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про “свободу сповідувати релігію чи переконання» (пункт 33).
Перелік таких обмежень, за вказівкою ЄСПЛ у справі “Свято-Михайлівська Парафія проти України», є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.
Як було зазначено вище, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, введено в Україні воєнний стан у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України.
В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України.
Визначені конституційні принципи щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, основою конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить їх втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.
Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції (частина друга).
Тобто, частиною другою статті 64 Конституції України не передбачено заборони обмеження прав і свобод, передбачених статтею 35 Конституції України.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних, не визначено чинним законодавством, у зв'язку з чим позовні вимоги про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_5 прийняти рішення, яким звільнити ОСОБА_1 від мобілізації, через релігійні переконання, та заміни його альтернативною (невійськовою) службою та видати ОСОБА_1 документальне підтвердження оформлення звільнення від проходження військової служби за призовом, на підставі ч. 4 ст. 35 Конституції України відсутні.
Щодо позовних вимог про скасувати наказу ІНФОРМАЦІЯ_5 на відправку позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 22.02.2024 на підставі п. 1, 4.2, 4.7 ст. 17 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та ч. 4 ст. 35 Конституції України та Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу», суд зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що на виконання розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_11 від 29.01.2024 №113/ГрО3 щодо оповіщення та здійснення призову за мобілізацією офіцерів запасу для комплектування курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації до КІПК НАСВ (Львів), 14.02.2024 офіцеру запасу ОСОБА_1 виписана бойова повістка на відправку до КППК НАСВ (Львів) від якої позивач відмовився, написавши власноручно заяву від 14.02.2024 про відмову в отриманні повістки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що в зв'язку з тим, що ОСОБА_1 відмовився від отримання повістки на відправку до КППК НАСВ (Львів) та на визначену дату та час в повістці на відправку 22.02.2024 року не прибув, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо призову військовозобов'язаного під час мобілізації до військової частини не видавався, у зв'язку з чим позовні вимоги про скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_5 на відправку позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 22.02.2024 на підставі п1) 4.2, 4.7 статті 17 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та ч. 4 статті 35 Конституції України та Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу» задоволенню не підлягає, оскільки такий наказ не видавався, що підтверджується наданими письмовими поясненнями представником відповідача на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 не обґрунтовані, у зв'язку з чи вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 по справі № 613/314/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін