22 жовтня 2024 р. Справа № 632/1340/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Катунова В.В.
суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 03.09.2024 (суддя Кочнєв О.В., вул. Соборна, 18, м. Первомайськ, Харківська область, 64107) по справі № 632/1340/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про скасування постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі також відповідач), в якому просив суд:
- скасувати постанову серії ЕНА №2752178 від 04.08.2024 року, винесену інспектором ВП №1 Лозівського РВП ГУНП у Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_2 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП за порушення вимог п.п. в) п.2.3 ПДД України.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 03.09.2024 позов задоволено.
Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2752178 від 04.08.2024 року, складеною інспектором відділення поліції №1 Лозівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області лейтенантом поліції Ушаковим Романом Сергійовичем про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.5 ст.121 КУпАП, а провадження у справі закрито.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі, які складаються із сплаченого при зверненні до суду судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять грн. грн. 60 коп.)
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, просив суд скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП підтверджується належними доказами.
У поданому до суду письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її вимог.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги.
Позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у них докази, обговоривши підстави та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги. Разом з тим, підстави та мотиви прийнятого судом першої інстанції рішення підлягають зміні, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 04.08.2024 року поліцейським СРПП ВП №1 Лозівського РВП ГУНП у Харківській області лейтенантом поліції Ушаковим Романом Сергійовичем винесено постанову ЕНА №2752178 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн.
Відповідно до вищевказаної постанови серії 04.08.2024 близько 11 години 55 хвилин у м. Первомайський Лозівського району Харківської області ОСОБА_1 керував транспортним засобом ЗАЗ, моделі 110247, реєстраційний номер НОМЕР_1 обладнаний засобами пасивної безпеки та не був непредстебнутий ременем безпеки по вул. Харківській, чим порушив п. 2.3в ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.5 ст.121 КУпАП.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підстави зупинки транспортного засобу позивача не були передбачені законом, а тому всі інші дії інспектора ОСОБА_2 щодо складання оскаржуваної постанови є неправомірними.
Натомість, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави та мотиви прийнятого судом першої інстанції рішення підлягають зміні, з огляду на наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
На виконання п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:
1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;
2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;
4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;
8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв;
10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;
11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Поліцейський зобов'язаний зупиняти транспортні засоби у разі:
1) якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту;
2) якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.
Поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Так, предметом розгляду даної справи є постанова про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 04.08.2024 серії ЕНА №2752178 про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Відповідно до ч. 5 ст. 121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначено ПДР України.
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно із підпунктом «в» пункту 2.3 розділу 2 ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Колегія суддів зазначає, що підставою притягнення позивача до адміністративної відповідальності було порушення підпункту «в» пункту 2.3 ПДР України, а саме керування транспортним засобом з непристебнутим ременем безпеки.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (ч. 1 ст. 247 КУпАП).
Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На виконання вимог ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
ОСОБА_1 ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП надано відеозапис із нагрудної камери поліцейського.
Колегія суддів, дослідивши відеозапис, який міститься в матеріалах справи, встановила, що позивач, керуючи транспортним засобом ЗАЗ, був зупинений працівником патрульної поліції та проінформований про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, а саме керування транспортним засобом, обладнаним засобами пасивної безпеки не будучи пристебнутим ременем безпеки.
З вказаного відеозапису вбачається, що на момент початку відеозапису, вже було здійснено зупинку транспортного засобу позивача та до нього підійшов інспектор патрульної поліції ОСОБА_2 . В цей час ОСОБА_1 не був пристебнутий паском безпеки.
Тобто, з дослідженого відеозапису не можливо встановити, що на момент керування позивачем транспортним засобом він не був пристебнутий ременем безпеки.
Колегія суддів враховує, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 20.02.2019 року у справі №404/4467/16-а.
Отже, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність пристебнутого ременя безпеки під час стоянки транспортного засобу, не вказує на наявність підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП, яка настає лише у разі керування транспортним засобом (тобто перебування автомобіля у русі).
Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
За встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наданий відповідачем доказ, а саме відеозапис, беззаперечно не підтверджує факт відсутності чи наявності пристебнутого паску безпеки позивача під час керування транспортного засобу, що слугувало підставою для винесення спірної постанови.
Отже, можливість встановити, що позивач під час керування транспортним засобом був пристебнутий ременем безпеки чи ні, відсутня.
Будь-яких інших доказів вчинення позивачем даного адміністративного правопорушення відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого відповідно до процесуального законодавства покладено обов'язок доведення правомірності своїх рішень та дій, не надано.
Відповідно до правової позиції, яка міститься в постанові Верховного Суду від 08.07.2020 року по справі № 177/525/17 факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Таким чином, колегія суддів вважає неприйнятними доводи відповідача, що позивач під час керування транспортним засобом був непристебнутий ременем безпеки, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях, а з наданих матеріалів справи таких обставин не вбачається.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , але частково з інших мотивів та підстав викладених вище.
Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується статтею 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на зазначене вище, враховуючи часткове неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 03.09.2024 року у справі №632/1340/24 підлягає частковій зміні в частині мотивів і підстав його прийняття з наведених вище підстав.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 03.09.2024 по справі № 632/1340/24 змінити в частині мотивів та підстав задоволення позовних вимог.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло