30 вересня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника власника майна ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу прокурора Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року,
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 13.08.2024 відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024105020000342 від 22.02.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора та накласти арешт на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:90:230:0135, із забороною відчуження, розпорядження, користування даною земельною ділянкою та забороною проведення будь-яких будівельних робіт.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що слідчий суддя безпідставно зазначив, що прокурором не надано в розумінні вимог ст. 132 КПК України достатніх і належних доказів обставин, на які посилався в клопотанні, оскільки до клопотання долучено достатньо доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин.
Справа 753/8406/24 Слідчий суддя - ОСОБА_7
Апеляційне провадження № 11-сс/824/5689/2024 Суддя-доповідач - ОСОБА_1 .
Досудове розслідування кримінального провадження здійснюється за фактом самоправного будівництва багатоквартирного будинку на земельній ділянці, яка за своїм цільовим призначенням не призначена для цієї мети.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його пошкодження та псування.
Враховуючи, що проведення будівельних робіт передбачає розриття поверхневого шару ґрунту, бетонування, зміну рельєфності поверхні, то такі дії призводять до пошкодження та псування.
При цьому, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або повним позбавленням таких прав.
Оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024105020000342 від 22.02.2024 здійснюється за фактом самоправного використання земельної ділянки з порушенням вимог земельного та містобудівного законодавства, апелянт вважає, що накладення арешту на земельну ділянку забезпечує справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав її власника, відповідає принципу розумності, є співрозмірним, виходячи із завдань кримінального провадження згідно з положеннями ст. 2 КПК України, і не покладає на нього індивідуальний та надмірний тягар.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши думку прокурора ОСОБА_5 , який підтримав подану апеляційну скаргу, думку представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, у провадженні відділу дізнання Дарницького УП ГУНП у м. Києві знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024105020000342 від 22.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, розпочате на підставі колективного звернення мешканців мікрорайону «Бортничі» Дарницького району міста Києва про те, що за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці із кадастровим номером 8000000000:90:230:0135, загальною площею 0,1 га невстановленими особами вчиняються самоправні дії.
Постановою дізнавача Дарницького УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_9 від 24.04.2024 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 із кадастровим номером 8000000000:90:230:0135 та об'єкт незавершеного будівництва, що розташований на ній, визнані речовим доказом у кримінальному провадженні № 12024105020000342.
07.08.2024 року прокурор Дарницької окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва із клопотанням про арешт майна, в якому просив накласти арешт на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:230:0135, із забороною відчуження, розпорядження, користування даною земельною ділянкою та забороною проведення будь-яких будівельних робіт.
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 13.08.2024 відмовлено у задоволенні клопотання прокурора. Постановляючи вказану ухвалу, слідчий суддя виходив з того, що прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.
З таким висновком слідчого судді погоджується і колегія суддів.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт належної ОСОБА_8 земельної ділянки не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
На переконання колегії суддів, прокурор при зверненні із клопотанням про арешт земельної ділянки належним чином не обгрунтував можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, та не встановив достатність доказів на підтвердження підстав для накладення арешту на дану земельну ділянку з метою забезпечення збереження речових доказів.
Не зважаючи на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:230:0135 визнана речовим доказом у кримінальному провадженні, надані суду матеріали, з урахуванням відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні, на даному етапі досудового розслідування не містять даних, які б давали розумні підстави вважати, що належна ОСОБА_8 на праві власності земельна ділянка відповідає ознакам речових доказів у кримінальному провадженні.
Дані витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12024105020000342 не містять відомостей щодо причетності ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення за ст. 356 КК України, за яким здійснюється досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні.
Сукупність доданих до клопотання матеріалів не містить достатньо розумних підстав і підозр вважати, що вказана у клопотанні земельна ділянка може бути об'єктом кримінально - протиправних дій, або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження за викладених в клопотанні обставин.
Крім того, у клопотанні не вказано, у який спосіб та для з'ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе використання вищевказаної земельної ділянки, та яким чином арешт земельної ділянки сприятиме швидкому, повному та неупередженому розслідуванню кримінального провадження відповідно до норм ст. 2, ч. 2 ст. 170 КПК України.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 07.06.2007 по справі "Смирнов проти Росії "було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість використанні державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має бути очевидна істотна причина.
Прокурором не доведено, що накладення арешту на вказане у клопотанні нерухоме майно виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника такого майна потребам досудового розслідування і не порушує справедливий баланс між інтересами власників майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
На переконання колегії суддів, орган досудового розслідування у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Таким чином, на переконання колегії суддів, арешт на вказане у клопотанні майно не може бути накладений за обставин, викладених в клопотанні прокурора про арешт майна та з метою, яка передбачена п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, а тому слідчий суддя обґрунтовано відмовив у його задоволенні.
З огляду на вищевикладене у сукупності, доводи прокурора про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали слідчого судді колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні клопотання про накладення арешту на земельну ділянку, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Дарницької окружної прокуратури ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3