справа № 755/8529/24
провадження № 22-ц/824/12937/2024
головуючий у суді І інстанції Яровенко Н.О.
24 вересня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в справі в порядку окремого провадження за заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої доньки.
Роз'яснено ОСОБА_1 право звернення з позовом в загальному порядку з дотриманням правил підсудності та підвідомчості спорів.
Не погоджуючись із указаною ухвалою ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що з поданої заяви, спір про право не вбачається, оскільки в даному випадку відсутній будь-який спір з матір'ю дитини, яка переховується від органів влади та/або з органами опіки та піклування та/або з органами ТЦК.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
У судовому засіданні ОСОБА_1 просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у повному обсязі, вважає його передчасним враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, у травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , в якій, посилаючись на положення статей 293, 315 ЦПК України, просив встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та здійснює догляд за неповнолітньою дочкою - ОСОБА_2 , без участі матері. Заявник вказував, що з метою захисту прав та інтересів дітей до 18 років, з метою того, щоб неповнолітня дитина не залишилась без батьківського піклування, у випадку мобілізації єдиного законного представника, який її самостійно виховує та утримує, держава надала право на відстрочку військовозобов'язаним громадянам під час мобілізації, які самостійно виховують та утримують дитину до 18 років.
Зазначав, що такі громадяни відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з метою надання відстрочки від мобілізації подають до компетентних уповноважених органів заяву та наступні документи, що підтверджують право на відстрочку: свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини).
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 зроблено висновок, що "у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів".
Подібного висновку дійшла також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зроблено висновок, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до суду адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Колегія апеляційного суду не може погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.
У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.
В обгрунтування заяви посилається на положення п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відповідно до якого не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Таким чином, встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері породжує для заявника юридичні наслідки, які дають право, передбачене у наведеній статті Закону.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Отже, є передчасним висновок суду першої інстанції про те, що факти, про встановлення яких просить заявник, не породжує для заявника юридичні наслідки.
Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.
Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України.
Керуючись ст. 268, 374, 379, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 20 травня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба