21 жовтня 2024 року м. Київ № 640/17146/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просив суд:
визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду другої групи;
зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги згідно з Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2020 року, виходячи із розміру одноразової грошової допомоги на дату встановлення II групи інвалідності (27.01.2020 року).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є учасником бойових дій. 21 грудня 2017 року позивачу було первинно встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв'язку із травмою отриманою при захисті Батьківщини. 21 грудня 2020 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, у зв'язку із травмою, отриманою при захисті Батьківщини. Міністерством оборони України було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням (зміни) групи інвалідності, оскільки зміна групи інвалідності відбулася у понад дворічний термін після первинного встановлення групи інвалідності. Не погоджуючись із вказаною відмовою звернувся до суду по захист порушених прав. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2020 відкрито провадження у справі.
Відповідно до Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2024 року справа розподілена судді Жуковій Є.О.
11 червня 2024 року матеріали адміністративної справи фактично передані судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року прийнято справу №640/17146/20 до провадження судді Жукової Є.О.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про прийняття адміністративної справи до провадження» від 14 червня 2024 року у справі №640/17146/20 доставлено до електронного кабінету представника позивача - адвоката Середницької-Короп С.Ю. та Міністерства оборони України 14 червня 2024 року.
27 червня 2024 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач в своєму відзиві зазначає, що протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань призначення і виплати одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20 березня 2020 року № 45 (пункт 11), відмовлено ОСОБА_1 , якого 20 червня 2017 року звільнено з військової служби та 21 грудня 2017 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія АВ №0519616 від 21.12.2017), а 27 січня 2020 року під час повторного огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок цієї ж причини (довідка МСЕК серія АВ № 1036571 від 27.01.2020). Згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Зміна групи інвалідності у заявника відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності. Допомога у зв'язку з встановленням III групи інвалідності виплачена в сумі 400 000 грн. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Позивач правом надання відповіді на відзив відповідно до положень статті 163 КАС України не скористався.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , виданим Ватутинським РУ ГУМВС України в м. Києві.
Позивач проходив військову службу в лавах Збройних Сил України та має статус учасника бойових дій.
21 грудня 2017 року позивачеві первинно встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
27 січня 2020 року внаслідок погіршення стану здоров'я позивачеві, за наслідками повторного огляду МСЕК, встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що підтверджується випискою з акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №1036571.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про перерахунок виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі зміною групи інвалідності.
Розглянувши подані документи, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум відмовила у призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги, оскільки заявникові змінено групу у понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності. Допомога у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності виплачена у сумі 400 000 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду другої групи, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робите те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Ключовим правовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (надалі по тексту - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 статті 3 Закону № 2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Пунктом 1 статті 16 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Тобто, вищевказаний Закон пов'язує право на отримання одноразової допомоги з настанням певних обставин, а саме у разі загибелі, у разі встановлення інвалідності та у разі встановлення ступеня втрати працездатності.
Згідно з підпунктами 4, 5 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Відповідно до пункту 3 зазначеної вище статті військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У силу вимог пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункту 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Згідно з пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення пункту 4 статті 16-3 вказаного Закону застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
У подальшому, пункт 4 статті 16-3 вказаного Закону доповнено абзацом другим відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року, при цьому пункт 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено, що цей Закон набирає чинності з 01 січня 2017 року.
Так, абзац 2 пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Суд зазначає, що положення даної норми застосовується при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (або нижчого ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності) та розміром одноразової грошової допомоги, яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (або більшого відсотка втрати працездатності).
При цьому наголошує, що обидві норми пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ (абзац 1 та 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності (ступеня втрати працездатності). Разом із тим, причина інвалідності (ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
Згідно з пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст), визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року (далі - Порядок № 975).
Відповідно до пункту 1 вказаного Порядку військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Пунктом 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з підпункту 1 пункту 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: 1) військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи; 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи; 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 18 травня 2017 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», пункт 8 Порядку № 975 доповнено абзацом такого змісту: «У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється».
Таким чином, законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачеві за наслідками первинного огляду 21 грудня 2017 року встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у зв'язку із чим виплачена грошова допомога у розмірі 400 000 грн.
Таким чином, позивач скористався своїм правом на отримання одноразової допомоги у випадку встановлення військовослужбовцю часткової втрати працездатності, передбаченим статті 16 Закону № 2011-ХІІ.
Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Отже, з часу первинного встановлення групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (21 грудня 2017 року) до дня встановлення ІІ групи інвалідності (27 січня 2020 року) минуло понад два роки, що, у свою чергу, не дає позивачу права на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі.
Слід зазначити, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2020 року (справа №240/10153/19 адміністративне провадження № К/9901/13038/20) зазначив, що обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.
У вказаній постанові судова палата вважає за необхідне відступити від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року (справа №295/3091/17), 21 червня 2018 року (справа № 760/11440/17), 30 вересня 2019 року (справа № 825/1380/18) та інших, де його застосовано, та дійшла такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 № 2011-XII:
1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;
3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
Також подібні правовідносини були предметом розгляду у справі у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року, прийнятої у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, Суд на підставі аналізу норм статті 16-3 Закону № 2011-XII дійшов такого правового висновку: "дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання". 22. Постановляючи зазначені рішення, Верховний Суд в межах повноважень відступив від усіх інших позицій Верховного Суду, в який зміст зазначеної норми витлумачено в інакший спосіб. 23. Таким чином, питання практичного застосування положень статті 16-3 Закону № 2011-XII вже неодноразово вирішувалось Верховним Судом і на даний час практика у зазначених правовідносинах є сталою.
Застосовуючи цей висновок до обставин справи, суд звертає увагу на те, що повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності, відбувся 27 січня 2020 року, а первинно ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби встановлено 21 грудня 2017. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
Враховуючи наведені обставини, рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом засідання комісії від 20 березня 2020 року №45, прийнято у порядку, у спосіб та у межах наданих законом повноважень.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем не надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.