21 жовтня 2024 року м. Київ № 320/46001/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати при звільнені по день фактичного розрахунку,
19 липня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати при звільнені по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 11 квітня 2005 року до 23 березня 2019 року працював в органах прокуратури України на різних прокурорсько-слідчих посадах. 22 жовтня 2019 року Генеральним прокурором винесено наказ № 1173-ц про звільнення позивача з посади начальника четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). В порушення статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) йому не було нараховано та не виплачено вихідну допомогу при звільненні.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку. У вказаній частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 45 110,94 грн. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року у справі №640/21353/21 залишено без змін.
На підставі виконавчого листа № 640/21353/21 від 21 червня 2023 року ОСОБА_1 нараховано та фактично виплачено 14 липня 2023 року вихідну допомогу у розмірі 45 110,94 грн. У зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 січня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
09 та 24 січня 2024 року від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі відкрито провадження у справі № 320/46001/23, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного провадження» від 31 січня 2024 року у справі №320/46001/23 доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора 01 лютого 2024 року.
28 лютого 2024 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на позов.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що, ураховуючи вимоги частини другої статті 117 КЗпП України, строк затримки розрахунку при звільненні обчислюється не більше, ніж за шість місяців, а отже за період з 13 січня 2023 року по 13 липня 2023 року включно (день, що передує виплаті вихідної допомоги ОСОБА_1 14.07.2023) та становить 130 робочих днів. Отже, сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період, що не перевищує шести місяців, з 13.01.2023 по 13.07.2023 становить 279 258,20 грн (2148,14 грн х 130 робочих днів).
ОСОБА_1 при звільненні у жовтні 2019 року виплачено 199 188,24 грн без вихідної допомоги у розмірі 45 110,94 грн, тобто загальна сума, яка мала бути виплачена ОСОБА_1 при звільненні у 2019 році складає 244 299,18 грн (199 188,24 грн + 45 110,94 грн), що становить 100%.
Таким чином, якщо 244 299,18 грн становить 100 %, то вихідна допомога у розмірі 45 110,94 грн складає 18,5% від загальної суми, яка мала бути сплачена при звільненні.
Відтак, якби ОСОБА_1 мав право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, то з Офісу Генерального прокурора на його користь підлягав би стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період, що не перевищує шести місяців, у сумі 51 662,77 грн (279 258,20 грн х 18,5%).
Водночас Державною казначейською службою України у серпні 2021 року на підставі виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року у справі № 640/22934/19 здійснено безспірне списання коштів, а саме середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу у розмірі 2 169 341,18 грн. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
07 березня 2024 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що Державною казначейською службою України в серпні 2021 року на підставі виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2021 року у справі №640/22934/19 здійснено безспірне списання коштів, а саме середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу у розмірі 2 169 341,18 грн (за виключенням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).
Твердження відповідача щодо подвійного стягнення спростовується тим, що вищевказаний середній заробіток за час вимушеного прогулу стягнуто на користь ОСОБА_1 за період з 24 жовтня 2019 року (день звільнення ОСОБА_1 ) по 28 січня 2021 року (день винесення судом рішення у справі 640/22934/19 за позовом ОСОБА_1 , не відповідає дійсності.
Вихідна допомога ОСОБА_1 була виплачена невчасно (майже через три з половиною роки) і це є виною лише Офісу Генерального прокурора, тому вимоги щодо зменшеного розміру відповідальності є необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року залишено заяву представника Офіс Генерального прокурора про розгляд справи за правилами загального позовного провадження без задоволення.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
11 квітня 2005 року до 23 березня 2019 року позивач працював в органах прокуратури України на різних прокурорсько-слідчих посадах.
22 жовтня 2019 року Генеральним прокурором винесено наказ № 1173-ц про звільнення позивача з посади начальника четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив вихідну допомогу при звільнені, позивач звернувся до суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку. У вказаній частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 45 110,94 грн. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року у справі №640/21353/21 залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року.
На підставі виконавчого листа №640/21353/21 від 21 червня 2023 року ОСОБА_1 нараховано та фактично виплачено 14 липня 2023 року вихідну допомогу у розмірі 45 110,94 грн.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач стверджує, що оскільки сума допомоги при звільненні не була виплачена йому своєчасно під час його звільнення зі служби, відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Так, відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Конституційний Суд України в рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд враховує правову позицію, викладено Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.
Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі № 821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).
При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відтак, Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем повний розрахунок при звільненні проведено з позивачем лише 14 липня 2023 року, тобто поза межами строку, встановленого статті 116 КЗпП України.
З огляду на викладене, до спірних правовідносин слід застосувати положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення зі служби позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір індексації) був спірним.
Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 14 липня 2023 року згідно виписки банку, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2023 року по справі №640/21353/21 позивачеві виплачено вихідну допомогу при звільненні у розмір 45 110,94грн.
Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
У матеріалах справи міститься довідка про розмір заробітної плати від 20 листопада 2019 року №18-937/зп зі змісту якої встановлено, що позивачу за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошового забезпечення за серпень 2019 року (45 827,59 грн) та за вересень 2019 року (44 394,29грн), що становить за два місяці, тобто які передують події, з якою пов'язаний обов'язок з виплати відповідну суму.
Протягом цих двох місяців було 42 робочих дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 2 148,14грн (з розрахунку (45 827,59 грн+44 394,29грн):42).
Поряд із тим, як на момент звернення позивача із даним позовом, так і на час виплати позивачу заборгованості грошового забезпечення, редакція статті 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
В свою чергу, відповідно до частини третьої статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то у відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців.
Зважаючи на внесені у статті 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року), відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 14 січня 2021 року (наступний день після звільнення) 14 липня 2023 року (шість місяців), що складає 130 робочих днів.
З наведеного, середнє грошове забезпечення за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби становить 279 258,2 грн (2 148,14 грн х 130 робочих днів).
Суд зауважує, що визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) в сумі 279 258,2 грн перевищує розмір несвоєчасно виплаченої одноразової грошової допомоги на підставі рішення суду, а відтак не є співмірним і не підлягає стягненню у повному обсязі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
В той же час, для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судом необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі справа № 640/17872/19.
Суд вважає, що, у даному випадку, для правильного вирішення спору та для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у цій справі необхідно застосувати порядок розрахунку середнього заробітку та врахувати вищенаведені правові позиції Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Як вже встановив суд, сума спірної грошової компенсації за час затримки остаточного розрахунку становить 279 258,20 грн (130 робочих днів х 2 148,14 грн).
Сума виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні на виконання рішення суду складає 45 110,94 грн.
Істотність частки одноразової грошової допомоги при звільнені в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 16,15 % (45 110,94/279 258,2 х 100%).
Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 83,85% розраховується наступним чином: 2148,14 грн (середньоденний заробіток позивача) х 83,85 % х 130 (дні затримки розрахунку) та становить 234 158 грн.
У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"зокрема, зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
З урахуванням вказаних вимог судом в резолютивній частині рішення зазначається конкретна сума, яка підлягає стягненню, без утримання податків й інших обов'язкових платежів.
Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі №821/197/18.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 25 000 грн, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Разом з тим, враховуючи, що з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан в Україні, якій триває і на даний час, тому суд приходить до висновку за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 25 000,00 грн, що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 по справі № 620/3142/24.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи із змісту заявлених позивачем вимог та висновків суду, в даному випадку слід застосувати положення статті 9 КАС України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.
Таким чином, суд доходить висновку, що в даному випадку, слід:
визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25000,00 грн (двадцять п'ять тисяч гривень), сума без виключення сум відрахування на податки.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 1073,60 грн згідно платіжної інструкції від 09 січня 2024 року.
Отже, в силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
3. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25000,00 грн (двадцять п'ять тисяч гривень), сума без виключення сум відрахування на податки.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора судові витрати у сумі 1073 (одна тисяча сімдесяти три) гривні 60 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.