21 жовтня 2024 року м. Київ № 640/4264/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги, заробітної плати та середнього заробітку,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги, заробітної плати та середнього заробітку.
Позовні вимоги мотивовано тим, що після звільнення позивача із займаної посади відповідачем не було виплачено вихідну допомогу за останні два місяці перед звільненням. Оскільки при звільненні не виплачено всі належні суми, тому є підстави для застосування до Офісу Генерального прокурора відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16. Таким чином, ОСОБА_1 при звільненні виплачено всі належні суми, тому підстав для застосування до Офісу Генерального прокурора відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, немає.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року з урахуванням ухвали від 26 травня 2022 року, частково скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року, а справу в частині обрахунку суми стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми вихідної допомоги при звільненні направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року прийнято справу до провадження.
Відповідно до Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 травня 2024 року справа розподілена судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року справу №640/4264/20 прийнято до провадження судді Жукової Є.О. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими статтями 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про прийняття адміністративної справи до провадження» від 20 травня 2024 року по справі №640/4264/20 доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора 21 травня 2024 року.
04 червня 2024 року до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Офісу Генерального прокурора надійшли пояснення.
Відповідач в своїх поясненнях зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2021 у справі № 640/1273/20, яке частково змінено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року, позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, зобов'язання вчинити дії, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення другої кадрової комісії від 06 грудня 2019 року №12-1 «Про неуспішне проходження прокурором атестації»; наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року № 2076ц «Про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та органів прокуратури». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року та в органах прокуратури, а також стягнуто з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у сумі 501 819,90 грн.
Постановою Верховного Суду від 10 травня 2024 року у справі № 640/1273/20 змінено мотивувальну частину рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року. В іншій частині судові рішення залишені без змін.
Таким чином, ураховуючи, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2021 року у справі № 640/1273/20, яке частково змінено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора з 25.12.2019, відсутні підстави для задоволення його позовних вимог у частині стягнення з Офісу Генерального прокурора вихідної допомоги з огляду на те, що вихідна допомога є разовим платежем та виплачується працівникові при остаточному звільненні, якого у даному випадку не було.
Окрім того, на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2021 року у справі № 640/1273/20, наказом Генерального прокурора від 14 вересня 2021 року № 1321ц ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року, тобто на посаді, яку він обіймав на день звільнення.
Також на виконання судових рішень у справі № 640/1273/20 Державною казначейською службою України у червні 2021 року стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 501 819,90 грн (за виключенням податків, зборів та інших обов'язкових платежів), що підтверджується копіями листів Державної казначейської служби України та меморіальними ордерами.
Таким чином, слід звернути увагу, що ще до постановлення рішення у даній справі ОСОБА_1 вже поновлено на роботі та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за рішенням суду, яке набрало законної сили.
При цьому, вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у справі № 640/1273/20 та про стягнення вихідної допомоги у справі №640/4264/20, є взаємовиключними. У разі задоволення в цій частині повністю одночасно двох позовів, відповідач буде зобов'язаний фактично виплатити подвійну суму середнього заробітку, оскільки їх розміри є однаковими, що не відповідає принципу справедливості.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 за рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2021 року у справі № 640/1273/20 поновлено на посаді, яку він обіймав, та йому виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, він не має статусу звільненого працівника, а тому підстави покладення на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли.
05 та 11 червня 2024 року до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення.
Позивач в своїх поясненнях зазначає, що питання наявності або відсутності у нього права на вихідну допомогу і на середній заробіток за час затримки її виплати було предметом спору у справі №640/4264/20 в судах всіх трьох інстанцій і остаточно вирішено постановою Верховного Суду від 19 травня 2022 року, якою мою позовну заяву в цій частині повністю задоволено.
Верховним Судом надано оцінку всім доводам як позивача, так і Офісу Генерального прокурора, та19.05.2022 прийнято рішення на користь позивача.
Верховний Суд направив справу в суд першої інстанції на новий розгляд виключно в частині визначення розміру вихідної допомоги і середнього заробітку. Тому предметом теперішнього розгляду може бути лише розмір вихідної допомоги і середнього заробітку.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Наказом Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року № 2076ц позивача звільнено з посади заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року.
Цим же наказом зобов'язано Департамент планово - фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
Однак, після звільнення ОСОБА_1 із займаної посади Генеральною прокуратурою України, як стверджує позивач, не було виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України.
Окрім того, за твердженням позивача, у вересні - грудні 2019 року йому не було виплачено частину заробітної плати у вигляді надбавки за класний чин.
Не погоджуючись із позицією відповідача з приводу невиплати вихідної допомоги при звільненні, а також надбавки за класний чин, позивач вважає тим самим своє право порушеним, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 19 травня 2022 року з урахуванням ухвали від 26 травня 2022 року, частково скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року, а справу в частині обрахунку суми стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми вихідної допомоги при звільненні направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Відповідно до пункту 9 частини першої цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Водночас, нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
За цих обставин суд зазначає, що частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Суд також звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні.
Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав.
Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо цього у численних рішеннях, прийнятих у тотожних правовідносинах, зокрема і у постановах від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19 та у постанові від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20.
Також суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у справі №560/3971/19.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням, то за правилами статті 44 КЗпП України, за якою при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, а тому наявні підстави для її стягнення на користь позивача.
З довідки Офісу Генерального прокурора від 24 травня 2024 року №21-391зп вбачається, що середній місячний заробіток позивача становить 40 713,69 грн.
Отже стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь позивача підлягає вихідна допомога у розмірі 40 713,69 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, за яким з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вона зазначала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Водночас, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,
а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,
співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 23 листопада 2020 року у справі №560/3971/19.
Генеральний прокурор, звільнив ОСОБА_1 наказом від 21 грудня 2019 року № 2076ц з посади заступника начальника відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ з 24 грудня 2019 року.
Відповідно до довідки Генеральної прокуратури України від 24 травня 2024 року № 18-391зп, копія якої додається, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 1 893,66 грн.
Згідно з статтею 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то у відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців.
Зважаючи на внесені у статті 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01 липня 2022 року), відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто за період з 24 грудня 2019 року по 24 червня 2020 року включно та становить 101 робочий день. Отже, сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період, що не перевищує шести місяців, з 24 грудня 2019 року по 24 червня 2020 року, становить 191 259,66 грн (1 893,66 грн х 101 робочий день).
Суд зауважує, що визначений розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) в сумі 191 259,66 грн перевищує розмір своєчасно невиплаченої одноразової грошової допомоги на підставі рішення суду, а відтак не є співмірним і не підлягає стягненню у повному обсязі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
В той же час, для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судом необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі справа № 640/17872/19.
Суд вважає, що, у даному випадку, для правильного вирішення спору та для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у цій справі необхідно застосувати порядок розрахунку середнього заробітку та врахувати вищенаведені правові позиції Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Як вже встановив суд, сума спірної грошової компенсації за час затримки остаточного розрахунку становить 191 259,66 грн (1 893,66 грн х 101 робочий день).
Сума не виплаченої вихідної допомоги при звільненні на виконання рішення суду складає 40 713,69 грн.
Істотність частки одноразової грошової допомоги при звільнені в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 21,29 % (40 713,69/191259,66 х 100%).
Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 78,71% розраховується наступним чином: 1 893,66 грн (середньоденний заробіток позивача) х 78,71 % х 101 (дні затримки розрахунку) та становить 150 540,48 грн.
У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зокрема, зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
З урахуванням вказаних вимог судом в резолютивній частині рішення зазначається конкретна сума, яка підлягає стягненню, без утримання податків й інших обов'язкових платежів.
Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі №821/197/18.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 25 000 грн, з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Разом з тим, враховуючи, що з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан в Україні, якій триває і на даний час, тому суд приходить до висновку за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 25 000,00 грн, що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 по справі № 620/3142/24.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи із змісту заявлених позивачем вимог та висновків суду, в даному випадку слід застосувати положення статті 9 КАС України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.
Таким чином, суд доходить висновку, що в даному випадку, слід:
визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку;
зобов'язати Офіс Генерального прокурора здійснити ОСОБА_1 виплату вихідної допомоги в порядку статті 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку 40 713,69 грн;
стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25 000,00 грн, сума без виключення сум відрахування на податки.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.
3. Зобов'язати Офіс Генерального прокурора здійснити ОСОБА_1 виплату вихідної допомоги в порядку статті 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку 40 713 (сорок тисяч сімсот тринадцять) гривень 69 копійок.
4. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25 000 (двадцять п'ять тисяч гривень), сума без виключення сум відрахування на податки.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.