Справа № 369/326/23
Провадження № 2/369/795/24
Іменем України
22.10.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
при секретарі Соловюк В.І.
за участі
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дитини
та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дитини
У січні 2023 року позивачка звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 2015 року. Мають спільного малолітнього сина ОСОБА_5 , 2016 року народження. Спільне життя не склалось, шлюб розірваний за рішенням суду у жовтні 2022 року. Після припинення спільного проживання, дитина залишалась проживати разом з нею. Батько дитини мав безперешкодний доступ до побачень з сином, проводив з ним необмежений час. При цьому відповідач зовсім не цікавився забезпечення дитини.
З літа 2022 року ОСОБА_3 почав наполягати на вивезення сина за кордон у безпечне місце, незважаючи на те, що по місцю свого постійного проживання дитина має вже стійкі соціальні зв'язки. 23 листопада 2022 року під час повітряної тривоги, ОСОБА_3 забрав сина, мотивуючи необхідністю завезти сина у безпечне місце. Наступного дня вона приїхала забрати сина, але відповідач не віддав сина та почав його переховувати. З того часу, вона бачила сина всього кілька разів та лише у присутності відповідача. Її прохання поспілкуватись по телефону з сином, ігноруються. ОСОБА_3 лиш вказує, що їй дитина не потрібна, він буде ним сам займатись. При зверненні відповідача до служби у справах дітей щодо визначення місця проживання дитини з батьком, зовсім не подано інформацію про наявність у нього заборгованості за кредитним договором, відкриті виконавчі провадження, відсутність житла, відсутність заробітку, наявність суттєвих проблем зі здоров'ям. Всі ці обставини унеможливлюють визначення місця проживання дитини з батьком. Крім того, це суперечить й інтересам дитини.
Просила суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матірю ОСОБА_1 , до досягнення дитиною 14 років; судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2023 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд за правилами загального позовного провадження.
16 лютого 2023 року до суду надійшов відзив на позов та зустрічний позов. Не погоджуючись з доводами позову, ОСОБА_3 вказав, що після припинення спільного проживання, між ними було погоджено проживання дитини з кожним з батьків почергово, через день, а згодом - через тиждень. При чому, тиждень, коли дитина проживала з ним, він всеодно кожного дня забирав та відводив дитину до навчального закладу та повертав позивачці. Натомість позивачка влаштовувала своє особисте життя з іншим чоловіком та його дитиною.
У подальшому позивачка намагались вирішити місце проживання дитини у службах у справах дитини Білогородської сільської ради. На пропозицію останніх щодо медіації він погодився. Але ОСОБА_1 звернулась вже до служби в Боярській міській раді. А він звернувся до служби по місцю проживання дитини - Борщагівської сільської ради. Але розгляд заяв було припинено через наявність судового спору.
Вказав, що він ніколи не мав наміру вивезти дитину за кордон, а лише брав дитину на відпочинок. Позивачка надала нотаріальну згоду на вивіз дитину. Після закінчення відпочинку, він повернувся з дитиною перед початком навчального року. Також він брав дитину на відпочинок у Карпати.
Дійсно, 23 листопада 2022 року під час повітряної тривоги, він поїхав до позивачки забрати їх до сховище (у приватному будинку, де він мешкає, та де на початку війни вони всі переховувались). Але позивачка не поїхала, оскільки намагалась вирішити конфлікт з своїм цивільним чоловіком. За її викликом до поліції, він надав пояснення та жодної кримінальної справи не порушено. Крім того, він вказував, що ОСОБА_1 у першу чергу має вирішити конфлікт у своїй родині, а лиш потім забирати дитину.
Зазначив, що він працює, має дохід, достатній для утримання дитини. За час спільного життя з ОСОБА_1 , остання ніколи не працювала, перебувала на його повному утриманні. Судове провадження щодо нього - це видача дублікату виконавчого листа. Він займався влаштуванням дитини до школи, яка знаходиться поруч з його місцем проживанням. Він постійно займався та займається вихованням дитини, забезпеченням матеріального утримання, піклується про здоров'я дитини, його всебічним розвитком.
Просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволити зустрічний позов, яким визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_3 ; судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 лютого 2023 року витребувано висновок щодо визначення місця проживання дитини.
30 червня 2023 року до суду надійшли рішення та висновок служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області щодо визначення місця проживання дитини.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2023 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
08 лютого 2024 року до суду надійшли пояснення на зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 . Не погоджуючись з доводами зустрічного позову, ОСОБА_1 пояснила, що дійсно було погоджено процедура медіації між ними, яка не відбулась і через відключення світла, проведення його в он-лайн режимі, неможливість батька дитини знайти час для таких зустрічей. Негативний вплив на дитину через відсутність її в житті малюка, простежується і через малюнок родини. ОСОБА_3 не надав належних доказів забезпечення дійсних умов проживання, навчання, розвитку дитини, розміру свого доходу. Натомість він непрацевлаштований, відсутнє своє житло, має боргові зобов'язання, на його майно накладено арешт, має проблеми зі здоров'ям.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Боднар Б.Є. позовні вимоги підтримали, проти доводів зустрічного позову заперечували. Просили суд задоволити позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Папазова Г.А. проти позову заперечували, підтримували вимоги за зустрічним позовом, які просили задоволити та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
У судове засідання представники служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області не з'явивсь. Про час та місце розгляду справи повідомлені. Просили суд розглянути справу за їх відсутності, вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що 12 серпня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб у Святошинському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).
Сторони мають спільного неповнолітнього сина: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2022 року шлюб між сторонами розірвано.
З пояснень сторін судом встановлено, що після припинення спільного проживання малолітній син ОСОБА_5 , 2016 року народження, сторони погодили проживання сина між собою та спір був відсутній щодо місця проживання дитини. Наприкінці 2022 року батько забрав дитину до свого місця проживання, проти чого мати заперечує. Між сторонами виник спір щодо місця проживання дитини, що також підтверджено зверненнями до прокуратури, органів опіки та піклування.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
На підтвердження доводів свого позову ОСОБА_1 надала суду характеристику з місця роботи (ТОВ «МЦ Поруч» №1107 від 11 липня 2022 року), за якою працює в товаристві на посаді юристконсульта; довідку про доходи з місця роботи №1 від 12 липня 2022 року (середньомісячна заробітна плата становить 25 000 грн.; довідку про проходження стажування в ТОВ «Максимум-нет» з вересня по листопада 2022 року, середньомісячна заробітна плата становила 15 000 грн.; довідки про проходження наркологічного та психіатричного оглядів; довідки про зареєстроване місце проживання.
Відповідач ОСОБА_3 на підтвердження доводів свого позову надав довідки з садочку про те, що він систематично приводить на забирає сина (Приватний ЗДО Happy Rony Borchagivka від 08 лютого 2022 року та від 25 липня 2022 року, укладений договір з закладом); ваучери на підтвердження організації відпочинку з дитиною у серпні 2022 року; довідки про проходження наркологічного та психіатричного оглядів; характеристику з місця фактичного проживання; договір оренди приміщень; виписки з рахунків; заяву на влаштування дитини до ліцею №1 с.Петропавлівська Борщагівка; медичну документацію щодо оглядів дитини.
На підставі наданих сторонами доказів вбачається, що як мати ОСОБА_1 , так і батько ОСОБА_3 люблять та опікуються своїм сином ОСОБА_5 , працюють, мають дохід, готові нести витрати на утримання свого сина, не перебувають на обліку у психіатра чи нарколога, шкідливих звичок не мають. Жодного випадку застосування фізичного, психологічного, економічного насильства до дитини ОСОБА_5 з боку батьків судом не встановлено.
Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Відповідно до висновку виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області №27014Р від 21 червня 2023 року вважаються за доцільне та таким, що відповідає інтересам дитини визначити місце проживання ОСОБА_6 , 2016 року народження, разом з батьком ОСОБА_3 .
З поданих суду доказів, пояснень сторін, суд не в повній мірі погоджується з рішенням органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком.
У висновку комісія зважує, що зі слів ОСОБА_3 , який має більшу можливість щодо медичного забезпечення, оздоровлення та виховання дитини, під час воєнного часу дитині буде безпечніше проживати в його будинку. Разом з тим, у висновку жодним чином не вказується чи проводилась перевірка таким доводам батька, чи знайшли вони своє підтвердження. В цілому висновок не містить належного обґрунтування тому, чому все таки перевага надається в даному випадку батьку.
У судовому засіданні з пояснень сторін вбачається, що після припинення спільного проживання, між батьками була домовленість про проживання дитини як з мамою, так і з батьком. Напочатку вони дотримувались цієї домовленості. У подальшому виник спір через непорозуміння між собою.
З поданого висновку органу опіки та піклування також вбачається, що дитина однаково любить як маму, так і тата, батьки намагаються ділити час, проведений з дитиною порівну, але не завжди знаходять компроміси. Тому при вирішенні спору, суд вважає за доцільне підтримати бажання батьків проводити порівну час з дитиною.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору.
Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20).
При розгляді справи, суд не заслуховував думку дитини ОСОБА_5 , 2016 року народження. Разом з тим, суд приймає до уваги, що при підготовці висновку щодо визначення місця проживання дитини, працівниками служби у справах дітей проведена бесіда з ОСОБА_5 , який не готовий обирати з ким хоче проживати, любить однаково обох батьків та хоче щоб батьки проживали разом.
Відповідно до положень статті 12 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини. З цією метою дитині надається можливість бути заслуханою в ході судового чи адміністративного розгляду, безпосередньо або через представника чи відповідний орган.
За ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.
При вирішенні справи, суд приймає думку дитини, висловлену працівникам служби, та зважає, що на час розгляду справи йому виповнилось лише 8 років, він любить як маму, так і тата, будь-яких побоювань батька або мами ні службою, ні судом не встановлено.
Згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.
У контексті наведеного, суд зазначає, що сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків. Батько ніколи не зможе замінити мати, а мати - батька. Діти є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)(стаття 89 ЦПК України).
При вирішенні спору суд враховує, що сторони проживають у одній місцевості, бажання дитини брати участь у житті, як матері, так і батька. Проживання дитини порівну у кожного з батьків уникне в подальшому спорів щодо стягнення аліментів та їх розміру, та сприятиме налагоджуванню стосунків між батьків щодо виховання та утримання спільного сина. Краще матеріальне забезпечення не може бути покладене в основу рішення суду і бути єдиною підставою наданню переваги батьку. Також для уникнення питань щодо виконання судового рішення, суд вважає за доцільне визначити порядок передачі дитини. При цьому звертає увагу, що батьки не можуть позбавити спілкування дитини з іншим з батьків, з ким дитина не проживає на тому тижні.
З огляду на викладене суд, врахувавши наявність спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, який вони у досудовому порядку вирішити не змогли, психофізіологічні особливості дитини, її думку щодо місця проживання, виходячи з балансу інтересів дитини та батьків, з найкращих інтересів дитини, дійшов висновку про те, що встановлення місця проживання дитини і з матір'ю, і з батьком, по два тижні з кожним (з понеділка по неділю) - буде максимально відповідати інтересам дитини, спрямовано на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Зазначене буде відповідати як найкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.
При цьому суд зазначає, що таке визначення місця проживання дитини не впливатиме на його взаємовідносини з кожним з батьків, оскільки визначення місця проживання не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків (це стосується доводів служби про краще медичне обслуговування у батька і т.д.). Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20).
Разом із цим, суд наголошує, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дитини та зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання дитини - задоволити частково.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: два тижні з батьком ОСОБА_3 та два тижні з матір'ю ОСОБА_1 .
Двотижневий період проживання дитини з кожним з батьків починається з 17:00 год. неділі та завершується через два тижні о 17.00 год. неділі.
Перші два тижні, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, малолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з мамою.
По завершенні двох тижнів, протягом яких дитина проживали з батьком чи матір'ю, той з батьків, з ким вони проживали, зобов'язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 22 жовтня 2024 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ