Справа № 367/8026/16-ц
Провадження №2/367/87/2024
Іменем України
17 жовтня 2024 Ірпінський міський суд Київської області в складі:
головуючого судді Мерзлого Л.В.,
за участі секретаря судових засідань Маленко О.О.,
прокурора Годлевської-Коновалової А.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у судовому засіданні в місті Ірпінь цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Бучанської міської ради, ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об?єднання ВО «Укрдержліспроект», про визнання незаконним та скасування рішення ради, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,-
Заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Бучанської міської ради, ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об?єднання ВО «Укрдержліспроект», про визнання незаконним та скасування рішення ради, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що Бучанською міською радою 22.10.2015 прийнято рішення № 2563/16-81-VІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 . Про передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_5 ».
На підставі вказаного рішення передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0, 1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3210800000:01:083:0068 та 06.11.2015 реєстраційною службою Бучанського міського управління юстиції Київської області видано свідоцтво про право власності, серія та номер - НОМЕР_1 .
В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.2015 № 2653 ОСОБА_5 відчужила зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_6 , яка в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 03.06.2016 № 1256 відчужила її на користь ОСОБА_4 .
На підставі вказаних договорів право власності на земельну ділянку площею 0,1 га в АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3210800000:01:083:0068 зареєстровано 12.11.2015 за ОСОБА_6 приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С., індексний номер рішення - 26065433, а 03.06.2016 - за ОСОБА_4 приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С., індексний номер рішення - 29888977.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3210800000:01:083:0068 та цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 03.06.2016 № 1256, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - 29888977 від 03.06.2016.
При цьому, установлено, що вищевказане рішення Бучанської міської ради суперечить вимогам земельного та лісового законодавства України.
Так, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 у справі № 367/4187/14-ц, залишеним без змін ухвалами апеляційного суду Київської області від 02.06.2015 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.07.2015, задоволено позов заступника прокурора Київської області та визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови».
Висновки судів підтверджені постановою Верховного Суду України від 16.12.2015 у вищевказаній справі.
Судами у вищевказаній справі встановлено, що Бучанською селищною радою 25.02.2002 прийнято рішення № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови». На час прийняття такого рішення землі, віднесені до земель житлової та громадської забудови, мали лісогосподарське призначення, тому Бучанська селищна рада перевищила свої повноваження і з порушенням закону, без розпорядження уповноваженого державного органу, за відсутності згоди органу лісового господарства, без відповідного проекту землеустрою прийняла рішення про віднесення земель лісового фонду до земель житлової та громадської забудови.
Також судами встановлено, що належність спірних земель до лісового фонду, віднесених до категорії лісів першої групи, підтверджується їх розташуванням у відповідному кварталі Бучанської лісової дачі згідно з довідкою ВО «Укрдержліспроект» від 14.07.2014, а також планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування: планшетом-картою-схемою лісонасаджень (розташування урочищ) у Плані лісонасаджень Бучанського комунального лісгоспу Київського обласного виробничого тресту зеленого господарства (лісовпорядкування 1988 року) відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.
Площа земельної ділянки Бучанської лісогосподарської установи, яку рішенням Бучанської селищної ради від 25.06.02 віднесено до земель житлової та громадської забудови в межах Бучанської селищної ради становила 890 га згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Враховуючи викладене, судами визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 № 71/1-4-ХХІV, яке прийнято з перевищенням повноважень, всупереч вимогам ст. 20, ч. 4 ст. 83, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та статей 27, 31, 57 Лісового кодексу України (в редакції від 20.12.2001 року), так як жодних рішень органів державної влади про передачу земель лісового фонду державної власності до комунальної власності не приймалось.
Разом з тим, рішенням Бучанської міської ради 22.10.2015 № 2563/16-81-VІ передано у власність ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель лісогосподарського призначення.
Віднесення спірної земельної ділянки площею 0,1 га до земель лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі підтверджується інформацією виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 22.07.2016 № 469 та картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Згідно вказаної інформації, земельна ділянка з кадастровим номером 3210800000:01:083:0068 відноситься до земель лісового фонду Бучанської лісової дачі Бучанського лісгоспу Київського обласного управління комунального господарства та розташовані в кварталі 15.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Таким чином правовий статус спірних лісових ділянок посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Так, зазначають про те, що відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 7 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для не лісогосподарських потреб має право виключно Кабінет Міністрів України.
Вивченням проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_5 встановлено, що таке погодження відсутнє.
Згідно ст. 12, ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 122 та ч. 3 ст. 149 Земельного кодексу України міські ради взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у власність земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.
Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.
Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями.
В свою чергу, відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
У даному ж випадку, оспорювані земельні ділянки до їх відведення у приватну власність мали лісогосподарське призначення.
Таким чином, оспорюване рішення прийнято Бучанською міською радою в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 12, 20, 22, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, ст. ст. 4, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610р, оскільки ліси не можуть передаватися у приватну власність (за виключенням винятку, передбаченого ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України), в тому числі для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.
Встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_5 не містить позитивного висновку державної експертизи, а тому Бучанська міська рада не мала права приймати оскаржувані рішення про передачу земельних ділянок у власність.
В порушення вимог раціонального використання земель Бучанською міською радою змінено цільове призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, вкритої багаторічними лісовими насадженнями на землі житлової та громадської забудови.
Отже, рішення Бучанської міської ради 22.10.2015, якими передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку підлягає визнанню незаконним та скасуванню в порядку визначеному ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та ст.ст. 152, 155 Земельного кодексу України.
Зважаючи на те, що у відповідача право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання незаконним і скасування рішення Бучанської міської ради та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння на користь держави.
Установлено, що земельна ділянка, передана Бучанською міською радою у приватну власність, мала лісогосподарське призначення та вкрита лісом. Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі.
Таким чином, законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення із земель державної чи комунальної власності не могла жодна фізична особа, в тому числі й відповідач по справі. Натомість, останній набув таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень, а в подальшому укладення договорів купівлі-продажу спірної земельної ділянки.
Враховуючи викладене, просить визнати незаконним та скасувати рішення Бучанської міської ради від 22.10.2015 № 2563/16-81-VІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 . Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_5 ». Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_4 площею 0,1 га з кадастровим номером 3210800000:01:083:0068, з цільовим призначенням для ведення лісового господарства, вартістю 173233 грн., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір.
В судовому засіданні прокурор Бучанської окружної прокуратури Київської області Годлевська-Коновалова А.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
В судовому засідання представник відповідача Бучанської міської ради - Резнік М. в задоволенні позову просила відмовити.
Представники відповідача ОСОБА_4 - адвокати Свириденко В.М. та Чайка І.В. в судовому засіданні в задоволенні вимог просили відмовити.
Треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , представник Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об?єднання ВО «Укрдержліспроект» в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлені належним чином.
Інших клопоатнь до суду не надходило.
На підставі п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки які належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року за №475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Зі змісту п. 25 рішення Європейського суду з прав людини від 11.04.2011 року у справі «Жук проти України», яке підлягає застосуванню відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», вбачається, що суди, розглядаючи справи без участі учасників процесу, повинні пересвідчитися, що їм вчасно повідомлено про дату і час розгляду справи, тобто, що їхнє право бути присутніми під час судового розгляду не було порушено.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які заявник посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі сторони або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що Бучанською міською радою 22.10.2015 прийнято рішення № 2563/16-81-VІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 . Про передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_5 ».
На підставі вказаного рішення передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0, 1 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3210800000:01:083:0068 та 06.11.2015 реєстраційною службою Бучанського міського управління юстиції Київської області видано свідоцтво про право власності, серія та номер - НОМЕР_1 .
В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.2015 № 2653 ОСОБА_5 відчужила зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_6 , яка в свою чергу на підставі договору купівлі-продажу від 03.06.2016 № 1256 відчужила її на користь ОСОБА_4 .
На підставі вказаних договорів право власності на земельну ділянку площею 0,1 га в АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3210800000:01:083:0068 зареєстровано 12.11.2015 за ОСОБА_6 приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С., індексний номер рішення - 26065433, а 03.06.2016 - за ОСОБА_4 приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Лагодою О.С., індексний номер рішення - 29888977.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 3210800000:01:083:0068 та цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 03.06.2016 № 1256, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - 29888977 від 03.06.2016.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року, позов задоволено. Визнано недійсним Рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови».
Зазначеним рішенням суду було встановлено, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення, віднесені до лісів першої категорії, знаходились за межами населеного пункту та перебували у державній власності до винесення оскаржуваних розпоряджень і їх передачі у власність відповідачам.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позов заступника прокурора Київської області, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення, незаконно вибула з володіння власника - держави поза його волею, без відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України, у зв'язку зі перевищенням Бучанською селищною радою своїх повноважень шляхом ухвалення рішення №71/1-4-XXIV від 25.06.2002 «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови» та Бучанською міською радою шляхом ухвалення рішень про передачу спірної землі у власність громадянам у порядку приватизації
Разом з тим, рішенням Ірпінського міського суду Київської області по справі № 367/4187/14-ц від 23 квітня 2020 року заяву ОСОБА_7 про перегляд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами задоволено. Скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Задовольняючи заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що у липні 2017 року заявник вперше виявив «Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1961 року («Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області» 1961 року), яке затверджене рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 10 листопада 1962 року № 527 «Про наслідки обліку земель Києво-Святошинського району, проведеного графічним способом», та «Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1975 року («Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області» 1975 року), які є істотною для справи обставиною, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що як у межах смт. Буча, так і в межах Бучанської селищної ради станом на дату прийняття спірного рішення Бучанської селищної ради (25 червня 2002 року) не існували земельні ділянки державного лісового фонду - Бучанська лісова дача площею 890 га, а також не було будь-якого спеціалізованого лісогосподарського підприємства, яке могло бути землекористувачем вказаної території, зокрема й Бучанського лісгоспу. Територія колишньої Бучанської лісової дачі площею 890 га знаходилась в межах селища Буча задовго до прийняття Бучанською селищною радою оскаржуваного рішення від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови». З огляду на вказане суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, перебувала у 2002 році у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала. Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га з 1991 року до 2012 року, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, оскільки пункт 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України виключено на підставі Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».
Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа і до якої також входить земельна ділянка, яка є предметом спору, перебувала у 2002 році у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала, а тому Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році.
Постановою Верховного Суду по справі №367/4187/14-ц від 26.05.2021 рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишено без змін.
Колегія суддів суду касаційної інстанції в постанові від 26.05.2021 по справі №367/1487/14-ц погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що спірна земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, у 2002 році перебувала у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала, що є нововиявленими обставинами в цій справі.
Крім того, ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 07.03.2024 відмовлено в задоволені заяви керівника Київської обласної прокуратури М.Крим про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами від 23.04.2020 року у цивільній справі № 367/4187/14-ц.
Постановою Київського апеляційного суду від 16.07.2024 ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07.03.2024 залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду по справі №367/4187/14-ц від 23.09.2024 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 07.03.2024 та постанову Київського апеляційного суду від 16.07.2024 у справі за заявою керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі КМУ, КП «Бучанське УЖКГ Бучанської міської ради» про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Таким чином, враховуючи висновки, викладені у зазначених судових рішеннях, Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, та передавати земельні ділянки громадянам під забудову протягом 2006-2012 років.
Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, а також із 1991 року до 2012 роки, оскільки пункт 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України виключено на підставі Закону від 06 вересня 2012 року №5245-VI.
Крім того, згідно постанови від 26.05.2021, оскаржуване рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-XXIV відповідає нормам пункту 1 статті 20 «Встановлення та зміна цільового призначення земель» ЗК України. Це рішення у рамках реалізації Закону України від 05 квітня 2001 року «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування у місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області» прийняте відповідно до пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, і в тому числі з урахуванням потреб вказаного експерименту.
Вказане вище також стверджуєтсья висновками, викладенеми в постанові Верховного Суду від 02.10.2024 по справі №367/2865/18, якою рішення Ірпінського міського суду від 17.04.2023 та постанову Київського апеляційного суду від 13.12.2023 залишено без змін. Предметом спору було визнання недійсними рішеннь Бучанської міської ради щодо відведення у приватну власність земельних ділянок, зобов'язання повернути у власність держави земельні ділянки. Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що вищезазначені рішення Бучанської міської ради суперечали вимогам земельного та лісового законодавства України, враховуючи рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 у справі № 367/4187/14-ц.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ст. 16 Цивільного кодексу України.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 у справі №523/4139/17 (провадження №14-328цс19) ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (Велика Палата Верховного Суду, п. 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17).
Згідно ч. 1 ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами. Юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Згідно ч. 1 ст. 19 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття спірних рішень щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок) передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до ст. 55 ЗК України (в редакції від 20.12.2001) до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів.
Відповідно до ст. 55 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідно до ст.ст. 56, 57 ЗК (у редакції, чинній на час прийняття спірних рішень щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Згідно зі ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Частиною 9 ст. 149 ЗК України, у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
За ч.ч. 1, 2, 4 ст. 20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (ч. 2 ст. 3 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття спірних рішень).
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21.01.2015 у справі №6-224цс14).
Відповідно до п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Окрім цього, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 48 Лісового кодексу України, викладеної у редакції Закону України «Про внесення змін до Лісового кодексу України» від 08.02.2006 за №3404-ІV, матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст.ст. 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно з ч. 2 ст. 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Повноваження на розпорядження земельною ділянкою належать до компетенції Київської обласної ради, яка є органом, уповноваженим державою як власником земельної ділянки здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України (у редакції від 20.12.2001) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст тощо.
При цьому, до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до п. 1 ст. 20 ЗК України (у редакції від 20.12.2001) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При цьому, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 01.06.2006).
ЄСПЛ сформував сталу практику, зокрема, рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, Еркнер і Хофауер проти Австрії від 23.04.1987, Папамихалопулус та інші проти Греції від 26.04.1993, «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «Еліа Срл проти Італії» від 02.08.2001 від 22.01.2009, «Мінасян і Семер'ян проти Вірменії» від 23.06.2009, « ОСОБА_166 і Дилавер проти Туреччини» від 25.05.2010, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 «Гладишева проти Росії» від 06.12.2011, «Максименко і Герасименко проти України» від 16.05.2013, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014, « Варданян і Нанушиян проти Вірменії» від 27.10.2016, «Кривенький проти України» від 16.02.2017 відповідно до якої експропріація державою майна з приватної власності є серйозним втручанням у право особи на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого Протоколу до ЄКПЛ і не може вважатися правомірною, якщо власнику завчасно або одночасно не надано матеріальної компенсації. Як таке, вилучення державою майна у приватного власника презюмується правомірним лише якщо про таке вилучення законодавчим органом влади прийнято спеціальну норму закону, і якщо прийняття такої норми закону є вмотивованим. В усіх інших випадках, експропріація майна державою у приватної особи є правомірною лише за дотримання широкого переліку критеріїв, формальностей і умов. Зокрема, власник не може бути відповідальний і зазнавати шкоди від дій органів державної влади, якими ці органи державної влади виправляють раніше припущену ними невідповідність праву щодо даного майна. Обтяжуючим чинником, що свідчить на користь неправомірності вилучення майна державою у приватного власника, є поганий стан здоров'я такого власника. Вилучення, як крайню форму втручання у право володіння майном слід оцінювати на предмет: чи є воно законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди у процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (заява №29979/04) (параграфи 71-78), і рішенні ЄСПЛ у справі «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (заява №43768/07) (параграфи 45-47), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення ст. 1 Першого Протоколу, спеціально акцентував право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.
Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц (провадження №14-146цс18) зробила висновок, що суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості.
Зважаючи на те, що постановою Верховного Суду по справі №367/4187/14-ц від 26.05.2021 спростовано обставини, на які посилається позивач у даній справі, зокрема підтверджується відсутність на території м. Буча будь яких земель лісогосподарського призначення, крім земель Клавдіївського лісгоспу площею 42,6 га, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
З огляду на викладене, право та інтерес позивача у даних позовних вимогах порушено не було, протилежного суду доведено не було.
Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним рішення Бучанської міської ради від 22.10.2015 № 2563/16-81-VІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 . Про передачу земельної ділянки за кадастровим номером 3210800000:01:083:0068 у приватну власність ОСОБА_5 » та витребування земельної ділянки є такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі ст. 121 Конституції України, ст. 317, 319 ЦК України, ст. 84 ЗК України, керуючись ст. ст. 4, 10, 76, 81, 84, 141, 259, 264-265, 268 , 273, 280-282, 289 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Бучанської міської ради, ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об?єднання ВО «Укрдержліспроект», про визнання незаконним та скасування рішення ради, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, - відмовити.
Повний текст судового рішення складено 17.10.2024.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Л.В. Мерзлий