Справа №295/6969/24
Категорія 17
2-о/295/157/24
22.10.2024 року м. Житомир
Богунський районний суд міста Житомира в складі:
головуючої - судді Семенцової Л.М.,
за участі секретаря - Кирийчук А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , виконавчий комітет Житомирської міської ради як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та догляду за дітьми віком до 18 років, -
У травні 2024 року до суду надійшла указана заява, в якій заявник просить встановити факт самостійного виховання та догляду ним за дітьми віком до 18 років, а саме синами ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вимоги заяви мотивовані тим, що від шлюбу з ОСОБА_5 у них народилося двоє дітей: сини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 08.09.2016 в справі № 752/4688/16-ц шлюб між ними розірвано та після розірвання шлюбу в зв'язку з невідповідною поведінкою як матері його колишньої дружини, в результаті чого в неї з синами виникали конфлікти, що призводило до напруженої обстановки та негативно впливало на психологічний стан малолітніх дітей, діти були вимушені переїхати жити до нього. З літа 2017 року сини постійно проживають з ним та його батьками в м. Житомирі. З цього часу їхня матір бачилася з синами біля десяти разів та її візити були короткостроковими. Наразі вона проживає за кордоном, де має іншу сім'ю та дочку. 26.03.2018 та 02.09.2021 між заявником та його колишньою дружиною було укладено та нотаріально посвідчено договори про участь батьків у вихованні, розвитку, проживання та матеріальному забезпеченні дітей, якими, зокрема, визначено місце проживання дітей за адресою реєстрації заявника та фактичного проживання: АДРЕСА_1 , де створені їм всі необхідні умови. Він повністю утримує дітей та опікується їхніми інтересами та потребами, особисто займається їхнім вихованням, слідкує за розвитком та здоров'ям дітей без участі матері.
Як зазначено заявником, встановлення факту самостійного виховання та догляду за дітьми йому необхідно для можливості оформлення документів для соціальної допомоги на дітей, які виховуються тільки одним із батьків, можливості здійснення закордоних поїздок, а також для реалізації інших прав, передбачених як особи, яка самостійно виховує дітей, зокрема, в тому числі, але й не обмежуючись, прав, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», подібних чи аналогічних норм, які вступають у законну силу в майбутньому.
У судовому засіданні представник заявника вимоги заяви підтримала, посилаючись на викладені в заяві обставини.
Заінтересова особа ОСОБА_2 та представники заінтересованих осіб у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце проведення розгляду справи були повідомлені належним чином, причин неявки до суду не повідомили.
Від представників заінтересованих осіб виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування та ІНФОРМАЦІЯ_4 до суду надійшли заяви про розгляд справи за їхньої відсутності, вказавши про відсутність заперечень проти задоволення заявлених вимог.
Суд, заслухавши представника заявника, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами 1, 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Як визначено ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. 122 та 125 цього Кодексу.
Положенням ст. 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно ч. ч. 1-4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Положеннями СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
Наведених висновків щодо застосування відповідних норм права дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22, які в силу приписів ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Також у цій справі Верховним Судом зроблені висновки про те, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Поряд із тим, суд звертає увагу на те, що факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини є умовою для отримання відстрочки від призову під час мобілізації батька дитини на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а отже, встановлення такого факту безпосередньо пов'язане з наступним вирішенням питання права батька дитини на отримання такої відстрочки.
Враховуючи зазначені висновки Верховного Суду, на переконання суду, факт, який просить встановити заявник, не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, так як із поданої заяви вбачається спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні дітей та/або ухилення від участі у вихованні, який не може розглядатися в судовому порядку до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
З огляду на закріплений у сімейному законодавстві принцип невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання дитини, тому порушене в заяві ОСОБА_1 питання не може з'ясовуватися безвідносно до дій матері дітей та підлягає вирішенню в межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 294 ЦПК України).
За таких обставин заява підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись ст. ст. 260, 263, 293, 294, 315, 353 ЦПК України, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , виконавчий комітет Житомирської міської ради як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та догляду за дітьми віком до 18 років залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її оголошення в порядку, визначеному ЦПК України.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 22.10.2024.
Суддя Л.М. Семенцова