Дата документу 26.09.2024 Справа № 314/2074/24
Єдиний унікальний №314/2074/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження №11-кп/807/995/24 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.199 КПК України
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянула 26 вересня 2024 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 02 серпня 2024 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Суми, військовослужбовця, який має середню освіту, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК України раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України,
за участю захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 - в режимі відеоконференції EASYCON,
обвинуваченого ОСОБА_6 - в режимі відеоконференції з приміщенням ДУ «Вільнянська установа виконання покарань №11».
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 02 серпня 2024 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 10 жовтня 2024 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував наявністю ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, та тим, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, строк якого слід рахувати з 02 серпня 2024 року, з одночасним визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави, та з покладенням обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
В обґрунтування своєї скарги зазначає, що строк дії ухвали суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не може бути продовженим більшим ніж на шістдесят днів (тобто двох місяців).
Сторона захисту вказує, що оскаржуваною ухвалою суду обвинуваченому ОСОБА_8 було продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 10 жовтня 2024 року включно, тобто строк дії цієї ухвали становить 70 (сімдесят) днів, що є грубим порушенням вимог ч.1 ст.197 та ч.3 ст.331 КПК України.
На думку захисника, посилання суду в оскаржуваній ухвалі на те, що строк дії ухвали слід рахувати з 12 серпня 2024 року - є незаконним.
Окрім цього, вказує, що суд першої інстанції безпідставно не визначив обвинуваченому ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Вважає, що в цьому випадку, строк продовження тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 повинен бути встановленим не більш ніж на 60 днів з дня винесення оскаржуваної ухвали, та останньому можливо визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави із покладенням на нього відповідних обов'язків.
Згідно з ухвалою суду, Вільнянським районним судом Запорізької області здійснюється розгляд вищезазначеного кримінального провадження.
У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 строком на 60 днів, оскільки ризики, враховані при обранні слідчим суддею даного запобіжного заходу, існують і на теперішній час.
Обвинувачений та його захисник у судовому засіданні не заперечували проти задоволення клопотання прокурора.
Заслухавши доповідь судді; аргументи обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника-адвоката ОСОБА_7 на підтримання апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню частково, з таких підстав
Як зазначено у ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого, як переховування від органів досудового розслідування та/або суду; знищення, переховування або спотворення будь-яких речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, та обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ч.3 ст.199 КПК України).
Клопотання прокурора вказаним вимогам відповідає та має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством.
Наведені у клопотанні прокурора підстави для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 перевірялись судом першої інстанції при розгляді клопотання. При цьому, у судовому засіданні заслухані пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , доводи його захисника, думка прокурора, та з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо продовження строку тримання особи під вартою.
Із наданих матеріалів оскарження ухвали убачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, яке є особливо тяжким злочином.
На обґрунтування висунутого обвинувачення прокурором надані докази, які судом першої інстанції будуть перевірятися на предмет їх належності, допустимості, достатності та взаємозв'язку.
Перевіривши наявні матеріали провадження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ризики, вказані прокурором у клопотанні, не зменшились та існують на цей час, з огляду на характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому правопорушення та відомості про особу обвинуваченого.
Оцінивши всі вищевказані обставини у сукупності, суд дійшов правильного висновку про те, що задля забезпечення цього провадження необхідно продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
Практика ЄСПЛ не убачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України", де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред'явлених заявникові, та ризик його втечі.
Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, на яку послався суд, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24 липня 2003 року; «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року; «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року; «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року та ін.).
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та відомостей про особу обвинуваченого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки встановлені ризики не зменшились, та інші більш м'які запобіжні заходи будуть недостатніми для запобігання цих ризиків.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
На думку апеляційного суду, доводи, викладені в апеляційній скарзі, та ті, що заявлені при апеляційному розгляді обвинуваченим ОСОБА_6 та його захисником, на думку колегії суддів, в цілому правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги сторони захисту про те, що суд першої інстанції безпідставно не визначив обвинуваченому ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід у виді застави, то колегія суддів звертає увагу на таке.
З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 15 квітня 2024 року до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 13 червня 2024 року включно, з одночасним визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240,00 грн, що стороною захисту не заперечується.
У подальшому відповідними ухвалами суду строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 було продовжено.
Відповідно до положень ч.1 ст.182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у передбачених ч.3 або ч.4 ст.183 КПК випадках.
Згідно з положеннями ч.7 ст.182 КПК України, у передбачених ч.3 або ч.4 ст.183 КПК України випадках обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Отже, раніше ОСОБА_6 вже був визначений розмір застави як альтернативного запобіжного заходу одночасно із застосуванням до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі слідчого судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 15 квітня 2024 року.
Колегія суддів вважає, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає особі обвинуваченого, характеру та ступеню тяжкості діяння, яке йому інкримінуються.
Відомостей про те, що обвинувачений ОСОБА_6 за станом здоров'я не може утримуватися в умовах СІЗО, в матеріалах провадження відсутні, та при апеляційному розгляді суду апеляційної інстанції таких відомостей не надано.
Разом з тим, перевіряючи доводи сторони захисту в частині помилкового визначення судом першої інстанції строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Проте, оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції помилково продовжив дію запобіжного заходу у виді тримання щодо обвинуваченого на строк, що перевищує 60 днів, визначивши строк дії ухвали до 10 жовтня 2024 року включно.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити вказану ухвалу на підставі ст.ст.407-408 КПК України і визначити, що строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 продовжений до 30 вересня 2024 року включно.
В подальшому питання щодо запобіжного заходу щодо обвинуваченого має вирішуватися в порядку, передбаченому ст.331 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які були б підставою для скасування оскаржуваної ухвали, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.407, 422-1 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 02 серпня 2024 року, якою задоволене клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 та продовжений строк дії запобіжного заходу щодо останнього у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 10 жовтня 2024 року включно, змінити в частині строку дії зазначеної ухвали, встановивши цей строк до 30 вересня 2024 року включно.
У решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4