Ухвала
Іменем України
21 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 448/1504/22
провадження № 51-6941 ск 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року,
встановив:
Як вбачається зі змісту копій судових рішень, які долучені до касаційної скарги :
- ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 23 липня 2024 року задоволено клопотання прокурора та обрано щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби з 22.00 до 06.00 години наступного дня на строк 2 місяці до 23 вересня 2024 року, із покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України;
- ухвалою Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 на ухвалу Мостиського районного суду Львівської області від 23 липня 2024 року.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду апеляційної інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_4 звернувся до Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зокрема, на обґрунтування доводів касаційної скарги вказує, що, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою, суд апеляційної інстанції:
- порушив право обвинуваченого на доступ до правосуддя;
- не дотримався вимог ст. 404 КПК України, а саме не надав оцінку мотивам апеляційної скарги та не виклав доводів на їх спростування;
- проігнорував доводи апеляційної скарги про те, що у даному випадку можливість оскарження підлягає забезпеченню на підставі ст. 24 КПК України, яка його гарантує, з огляду на положення ч. 6 ст. 9 КПК України, в яких зазначено, що у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Враховуючи викладене, захисник вважає, що у рішенні Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження допущено істотні порушення, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Перевіривши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_4 слід відмовити з огляду на таке.
Положеннями ст. 24 КПК Українивстановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК.
Згідно з положеннями ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Як вбачається зі змісту ухвали Мостиського районного суду Львівської області від 23 липня 2024 року, клопотання прокурора задоволено та обрано щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби з 22.00 до 06.00 годин наступного дня на строк 2 місяці до 23 вересня 2024 року, із покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України. При цьому, судом було зазначено, що така ухвала оскарженню не підлягає.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК України ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги та інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, у провадженні Мостиського районного суду Львівської області від 23 липня 2024 року перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42022141410000042за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.
Таким чином, з огляду на те, що захисником обвинуваченого ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу на ухвалу суду, яка постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення, яке вирішує кримінальне провадження по суті, така ухвала, з урахуванням зазначених вище положень КПК, не підлягає окремому оскарженню в апеляційному порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.
Суддя суду апеляційної інстанції, перевіряючи апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_4 , дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначена ухвала суду першої інстанції не підлягає окремому оскарженню в апеляційному порядку, у зв'язку з чим постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги захисника про допущене суддею апеляційної інстанції порушення ст. 404 КПК України колегія суддів вважає неспроможними, оскільки положеннями частини першої вказаної статті КПК України встановлено межі перегляду судом апеляційної інстанції, що регламентує обов'язок суду апеляційної інстанції провести апеляційний перегляд рішення суду в межах апеляційної скарги, водночас, у наведеному випадку суддею апеляційної інстанції прийнято рішення про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України, а відтак, дослідження мотивів апеляційної скарги та надання відповіді на доводи, викладені у ній, не передбачено, оскільки сама скарга на відповідне рішення визнана судом апеляційної інстанції неприйнятною.
Крім того, колегія суддів зауважує, що посилання захисника обвинуваченого на загальні засади кримінального провадження не спростовують обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, застосовуються у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження.
Водночас, порядок вирішення питання про обрання запобіжного заходу під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції та порядок оскарження врегульовані відповідно главами 18, 27, 28, 31 КПК України. При цьому, порядку окремого оскарження рішень суду першої інстанції із зазначеного питання, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення, чинним КПК не передбачено.
Верховний Суд окремо зауважує, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року №-9 зп/1997, відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до ст. 64 Конституції України не може бути обмежене. Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право на звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Водночас, у даному випадку можливість оскарження судового рішення, постановленого під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень прямо не передбачена положеннями главами 14 та 28, 31 КПК України, у зв'язку із чим, з огляду на положення ст. 392 КПК України, таке рішення окремому оскарженню не підлягає.
При цьому, в ухвалі ЄСПЛ від 8 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року, «Delcourtv. Belgium»).
З огляду на вищезазначене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що відмова суду апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження у зв'язку із поданням апеляційної скарги на судове рішення, оскарження якого законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, та, з огляду на положення, передбачені ч. 6 ст. 9 КПК України, не свідчить про порушення загальних засад кримінального провадження та обмеження у доступі до правосуддя.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 на ухвалу Мостиського районного суду Львівської області від 23 липня 2024 року, зазначивши, що відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК Українитакі ухвали окремому оскарженню не підлягають, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
З огляду на наведене вище, інші доводи касаційної скарги не спростовують законність, обґрунтованість та вмотивованість рішення суду апеляційної інстанції.
Таким чином, за результатом перевірки доводів захисника обвинуваченого колегія суддів не встановила підстав, які б свідчили про можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК Українисуд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
На підставі наведеного, керуючись пунктом 2 частиною 2 статті 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3