Справа № 686/28248/24
Провадження № 2-о/686/752/24
21 жовтня 2024 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
в складі: головуючого - судді Стефанишина С.Л.,
при секретарі судового засідання - Дмітрієвій Д.В.,
розглянувши увідкритому судовому засіданні у м. Хмельницький цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,
Заявниця звернулася до суду з зазначеним позовом та просить суд видати обмежувальний припис стосовно її співмешканця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 6 (шість) місяців, який являється кривдником, встановивши наступні заходи тимчасового обмеження його прав: заборонити ОСОБА_2 перебувати за місцем проживання заявниці по АДРЕСА_1 ; наближатись на відстань 300 метрів до її квартири АДРЕСА_2 , яка є постійним місцем проживання заявниці; вести листування, телефонні переговори із нею або контактувати через інші засоби зв'язку особисто та через третіх осіб; особисто і через третіх осіб розшукувати, переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватись із заявницею, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику.
Свої вимоги мотивувала тим, що ОСОБА_2 є її співмешканцем. З 2023 року по теперішній час, періодично зловживає алкогольними напоями під дією яких здійснює домашнє насильство фізичного та психологічного характеру по відношенню до заявниці та її дітей, що проявляється у шарпанні за одяг, стусанах, сильних ляпасах по обличчю, образах нецензурною лайкою, принижені честі і гідності її та дітей. ОСОБА_2 відмовляється залишати адресу проживання заявниці, погрожує фізичною розправою. Протягом цього року за адресою помешкання заявниці неодноразово приїздили працівники Хмельницького ХРУП ГУНП в Хмельницькій області, які здійснювали роз'яснювальну роботу. 28.09.2024 р. близько 5:00 ранку прийшов до квартири ОСОБА_1 нібито забрати речі, однак знову почав штовхати, давати ляпаси по обличчю, та погрожувати, у зв'язку з чим була викликана поліція та складена заява про кримінальне правопорушення.
В судовому засіданні, яке відбулося 21.10.2024 року, заявниця підтримала вимоги заяви, просила їх задовольнити.
Після оголошення перерви у судовому засіданні для надання заявницею додаткових доказів, ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, додаткових доказів не надала.
Заінтересована особа у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Суд, дослідивши письмові докази вважає, що заява не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 , у якій проживає на даний час, про що свідчать дані паспорта заявниці.
Зі змісту талону-повідомлення єдиного обліку №18775 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 07.10.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до працівників поліції щодо неправомірних дій ОСОБА_2 (співмешканця з її слів), вчинених 28.09.2024 року о 05.21 год. На місці події було проведено форму оцінки ризиків та на громадянина ОСОБА_2 складено ТЗП серії АА 596435. Заявницю було госпіталізовано до травмпункту, у якому відповідно до довідки №736 від 28.09.2024 року ОСОБА_3 поставлено діагноз: струс головного мозку, забій м'яких тканин голови.
Будь-яких доказів щодо проживання ОСОБА_2 за адресою заявниці та завдання шкоди ОСОБА_1 саме внаслідок дій заінтересованої особи останньою надано не було, та судом не встановлено.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон №2229-VIII) визначає основні напрями реалізації політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів - осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до пунктів 3, 6, 8 частини першої статті 1 Закону №2229-VIII домашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Частиною другою статті 26 Закону №2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону №2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону №2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі N 756/3859/19 (провадження N 61-11564св19) зроблено висновок, що "враховуючи положення Закону N 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях".
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, N 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом N 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи.
Тому суд вважає, що заявницею не доведено та не представлено аргументів та доказів, що у даному випадку існує факт домашнього насильства та існує високий рівень вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства зі сторони заінтересованої особи, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними.
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців, тому заявницею також не обґрунтовано максимальний термін застосування зазначеного припису.
Згідно ст. 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувальногоприпису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні.
Враховуючи усі надані заявницею докази, з огляду на встановлені судом обставини суд приходить до висновку, що відсутні обґрунтовані ризики вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо ОСОБА_1 , тому суд приходить до висновку про необґрунтованість заяви та відмови увидачі обмежувального припису.
Відповідно до ч. 3 ст. 650-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.
На підставі вище викладеного,керуючись ст.ст. 350 ЦПК України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Сергій Стефанишин