номер провадження справи 19/67/24
03.10.2024 Справа № 908/897/24
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В. при секретарі судового засіданні Лисенко К.Д., розглянувши матеріали справи
за позовом: Концерну “Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, вул. Героїв полку “Азов», 137, ідентифікаційний код 32121458)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод» (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 2, ідентифікаційний код 01056273)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Південно-східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (49000, м. Дніпро, вул. Короленка, буд. 4, ідентифікаційний код 40867332)
про стягнення 49 177,81 грн.
представники сторін
від позивача: не з'явився
від відповідача: Мальчев В.Є., ордер АР 1173128
від третьої особи: не з'явився
До Господарського суду Запорізької області через підсистему “Електронний суд» надійшла позовна заява (вх. № 980/08-07/24) Концерну “Міські теплові мережі» до Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод» про стягнення 49 177,81 грн. заборгованості за відпущену теплову енергію.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати теплової енергії, в зв'язку з чим, у останнього виникла заборгованість.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 29.03.2024, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/897/24 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Ухвалою суду від 03.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/897/24; присвоєно справі номер провадження 19/67/24, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
10.04.2024 позивачем в підсистемі “Електронний суд» сформовано клопотання про виконання ухвали суду та додано документи.
18.04.2024 від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній зазначив, що нежитлове приміщення ІІІ, підвалу (літ А-2) за адресою м. Запоріжжя, вул 8-го Березня, буд 29 не належить відповідачу. Договорів на постачання теплової енергії між сторонами по справі не було укладено. Позивач не звертався до відповідача щодо укладання договорів постачання теплової енергії у вказане приміщення на протязі строку з листопада 2018 року по квітень 2021 року. Приміщення за адресою м. Запоріжжя, вул 8-го Березня, буд 29, нежитлове приміщення ІІІ, підвалу (літ А-2) за період з листопада по 17 грудня 2018 року знаходилось у платному користуванні іншої юридичної особи Південно-східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань міністерства юстиції З відповідачем не укладалися договори щодо зберігання, оренди, управління, тощо щодо вказаного приміщення. Доказів постачання теплової енергії у вказане приміщення за період з листопада 2018 року по квітень 2021 року в матеріалах справи немає. Первинні бухгалтерські документи (акти наданих послуг, акти приймання передачі), підписані обома сторонами, - відсутні. Первинні бухгалтерські документи та рахунки на оплату теплової енергії протягом строку з листопада 2018 року по квітень 2021 року відповідачу не направлялися. В позові не наведені належні підстави виникнення зобов'язання у відповідача з оплати за поставлену теплову енергію у вказане приміщення. Відповідач просив суд в задоволенні позову відмовити, залучити в якості третьої особи Південно-східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань міністерства юстиції та витребувати у позивача докладний розрахунок заборгованості, застосувати позовну давність до позовних вимог позивача про стягнення заборгованості.
01.05.2024 від представника відповідача Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод» надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, Південно-східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.
22.05.2024 представником позивача в підсистемі “Електронний суд» сформовано відповідь на відзив (вх. № 10989/08-08/24 від 23.05.2024), відповідно до якої просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, відзив на позовну заяву залишити без задоволення, вказавши, що згідно листа Управління забезпечення реалізації повноважень у Запорізькій області РВ Фонду державного майна України по Дніпровській, Запорізькій та Кіровоградській областях ФДМ України від 06.07.2020 року №11/1-34-02631, ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» є балансоутримувачем данного майна на підставі договору оренди від 21.02.2014 року № 3212/д, відповідач є споживачем теплової енергії, між відповідачем та позивачем є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних послуг з постачання теплової енергії, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги. Порядок та підстава визначення розміру нарахованих платежів за послугу з централізованого опалення для приміщення відповідача також сформульовані статтею 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», відповідно якої, загальний обсяг теплової енергії, визначений за допомогою вузла комерційного обліку розподіляється між споживачами приміщення пропорційно до опалюваної площі таких споживачів.
27.05.2024 ухвалено розгляд справи № 908/897/24 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Підготовче засідання призначити на 05.06.2024.
27.05.2024 представником відповідача в підсистемі “Електронний суд» сформовано заперечення на відповідь на відзив (вх. № 11215/08-08/24 від 27.05.2024), відповідно до яких зазначено, що посилання позивача на акт обстеження системи теплопостачання та ГВП від 22.02.2024, який доданий до позову, є необгрунтованим так як не стосується періоду за який стягується оплата за теплопостачання. Наведені позивачем у відповіді на відзив пояснення та аргументи не спростовують доводів відповідача, які наведені у відзиву на позовну заяву з підстав, які викладені у відзиву та цих запереченнях.
05.06.2024 представником відповідача в підсистемі “Електронний суд» сформовано клопотання про витребування доказів (вх. № 11761/08-08/24 від 05.06.2024), а саме Акт обстеження системи теплоспоживання відповідно до змісту якого, вбачається що на опалювальних приладах зливні крани перекриті і опломбовані; цілісність пломб встановлених раніше, не порушена; централізоване гаряче водопостачання відсутнє; немає підведення.
Ухвалою суду від 05.06.2024, в порядку ст. 177 ГПК України продовжено підготовче провадження, відкладено підготовче засідання на 08.07.2024. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Південно-східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, зобов'язано позивача надати Акт обстеження системи теплоспоживання від 08.06.2017 щодо приміщення за адресою: м. Запоріжжя, вул. 8 Березня, буд. 29.
05.07.2024 від третьої особи надійшли пояснення по справі, відповідно до яких зазначено, що в нежитлове приміщення постачання теплової енергії не здійснювалось, а позивачем не надано доказів приєднання приміщення до централізованого опалення.
Ухвалою суду від 08.07.2024 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 06.08.2024.
Ухвалою суду від 06.08.2024 відкладено розгляд справи по суті на 05.09.2024.
Однак, призначене на 05.09.2024 о 12:20 год. засідання з розгляду справи по суті не відбулося через відсутність в будівлі Господарського суду Запорізької області електроживлення, про що свідчить Акт про знеструмлення електромережі суду, що унеможливило функціонування автоматизованоі системи документообігу суду від 05.09.2024 № 6.
Так, за вказівкою НЕК “Укренегро» Публічним акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго» введено в дію графік погодинних відключень електроенергії на 05.09.2024, згідно з яким у період часу з 12:00 год. до 15:00 год. відсутнє постачання електроенергії за адресою місця розташування суду, що унеможливлює проведення судових засідань та їх фіксації, вчинення інших дій, пов'язаних із забезпеченням функціонування роботи суду.
Ухвалою суду від 05.09.2024 відкладено розгляд справи на 03.10.2024.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
В засіданні суду здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору.
У судовому засіданні 03.10.2024, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів.
Представник позивача в судове засідання 03.10.2024 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача в судовому засідання 03.10.2024 заперечив проти задоволення позову, просив суд в позові відмовити.
Представник третьої особи в судове засідання 03.10.2024 не з'явився, матеріали справи містять заяви третьої особи про розгляд справи без участі представника.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Відповідно до Статуту Концерну «Міські теплові мережі», основною метою діяльності Концерну «МТМ» (позивача у справі) є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну.
Згідно з пунктом 2.2 Статуту Концерну «МТМ», предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут.
Концерн «Міські теплові мережі», відповідно до положень Закону України «Про природні монополії», є суб'єктом природної монополії та діє на підставі виданих ліцензій на провадження господарської діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії, тому у своїй основній діяльності таке підприємство повинно дотримуватися законодавства, яке регулює відносини у сфері теплопостачання (виробництво, транспортування, постачання теплової енергії).
Для створення умов перебування та проживання осіб у жилих і нежилих приміщеннях, зокрема, шляхом забезпечення їх опаленням, законодавством України передбачено регулювання у сферах виробництва, транспортування постачання теплової енергії.
Регулювання та встановлення відносин у сфері теплопостачання (виробництво, постачання, транспортування теплової енергії) здійснюється відповідно до таких основних нормативно-правових актів: Господарський кодекс України; Закони України «Про теплопостачання», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», «Про природні монополії»; «Про ліцензування видів господарської діяльності»; постанов Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 «Про затвердження Правил користування тепловою енергією», від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».
Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення ІІІ, підвалу (літ.А-2) за адресою вул. 8 Березня, буд.29 м. Запоріжжя, має державну форму власності. Право власності на даний об'єкт нерухомості зареєстрований за Державою Україною.
Згідно листа Управління забезпечення реалізації повноважень у Запорізькій області РВ Фонду державного майна України по Дніпровській, Запорізькій та Кіровоградській областях ФДМ України від 06.07.2020 року №11/1-34-02631, ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» (код ЄДРПОУ 01056273) є балансоутримувачем даного майна на підставі договору оренди від 21.02.2014 року № 3212/д. Об'єктом надання послуг є нежитлове приміщенням розташоване в двоповерховому житловому будинку, який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вулиця 8 Березня, будинок 29.
Позивач вказав на те, що він здійснює послуги з централізованого опалення в нежитлове приміщення ІІІ, підвалу (літ.А-2) розташованого за адресою: 69068, місто Запоріжжя, вулиця 8 Березня, будинок 29.
Враховуючи відсутність договору між сторонами, облік кількості відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № 340305.
Позивач посилався на те, що в будівлі встановлено прилад обліку теплової енергії MULTICAL 402 №60538794. Розрахунки за спожиту теплову енергію проводились на підставі показів вузла обліку, пропорційно теплового навантаження кожного із приміщення. Система опалення приміщення відповідача є невід'ємною складовою централізованої системи теплопостачання будівлі, в якій воно розташоване. Тому при подачі теплової енергії в централізовану систему опалення будівлі в опалювальні періоди одночасно опалювалось нежитлове приміщення, користувачем (власником) якого є відповідач.
Факт отримання теплоносія підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювальних сезонів, відповідно до яких Концерном «Міські теплові мережі» було розпочато і закінчено опалювальні сезони в м. Запоріжжі.
Позивач зазначив, що відповідачу надано послуги з постачання теплової енергії за період з листопада 2018 по квітень 2021 на суму 49 177,81 грн, натомість, відповідач свої зобов'язання по оплаті отриманих послуг не виконав.
Невиконання з боку відповідача своїх зобов'язань стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності регулюються Законом України «Про теплопостачання».
Засади забезпечення комерційного, у тому числі розподільного, обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та забезпечення відповідною обліковою інформацією споживачів таких послуг визначає Закон України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Положеннями ст. 19 ЗУ «Про теплопостачання» встановлено, що діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватись суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.
Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
У ст. 24 Закону України “Про теплопостачання» встановлені права та обов'язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов'язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Позивач Концерн “Міські теплові мережі» є суб'єктом природної монополії відповідно до положень Закону України “Про природні монополії» та за приписами ст. 19 Закону України “Про теплопостачання», як монополіст, не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.
Отже, з огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.
Між тим, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (відповідно до пунктів 1-2, 4 Правил користування тепловою енергією № 1198) визначаються і в тому випадку, коли такий договір відсутній, оскільки вони є обов'язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.
У відповідності із п. 23 Правил користування тепловою енергією, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Зважаючи на викладене, відповідач є споживачем теплової енергії, між відповідачем та позивачем є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних послуг з постачання теплової енергії, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги.
У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 25.03.19 у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого: “укладення договору з теплопостачання відповідно до ст. 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов'язком. А сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період».
Отже, навіть за відсутності договору, втім, при належному підтвердженні матеріалами справи факту постачання теплової енергії споживачу, останній не звільняється від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», кінцевий споживач комунальної послуги (далі - споживач) - особа, яка здійснює кінцеве споживання комунальної послуги для власних потреб та є стороною договору про надання відповідної комунальної послуги як споживач (або є співвласником багатоквартирного будинку, об'єднання співвласників або управитель якого уклали відповідний договір про надання комунальної послуги в інтересах співвласників) згідно із Законом України "Про житлово-комунальні послуги". Для здійснення розподільного обліку споживачами вважаються також власники майнових прав на об'єкти нерухомого майна в завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано;
За змістом ст. 8 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем надіслано відповідачу рахунок № 340305 за квітень 2021 в розмірі 49 177,81 грн з найменуванням: переахув.опал. за 11/18р.-04/21 та акт приймання-передачі послуг за квітень 2021 в розмірі 49 177,81 грн.
Позивачем до матеріалів справи надано акт обстеження системи теплоспоживання та ГВП від 22.02.2024, відповідно до якого вбачається, що проведено технічний огляд системи теплоспоживання споживача гуртожиток ПрАТ «Запрізький електровозоремонтний завод» по вул. 8 Березня, 29 та встановлено наступне: житловий будинок по вул. 8 Березня, 29 двоповерховий, однопідїздний, має 1 інженерний ввід теплових мереж. Система оплення однотрубна з верхнім розподілом теплоносія, безелеваторне підключення до теплових мереж. Джерело теплопостачання - котельня по вул. 8 Березня, 29а. встановлений комерційний прилад обліку теплової енергії Multical 402, держповірка 04.02.2021.
Позивач посилався на те, що система опалення приміщення відповідача є невід'ємною складовою централізованої системи теплопостачання будівлі, в якій воно розташоване. Тому при подачі теплової енергії в централізовану систему опалення будівлі в опалювальні періоди одночасно опалювалось нежитлове приміщення, користувачем (власником) якого є відповідач. Факт отримання теплоносія в період опалювального сезону підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального періоду 2018-2019, 2019-2020 та 2020-2021, у зв'язку з тим, що приміщення відповідача приєднане до внутрішньо будинкової системи житлового будинку то відповідно до законодавства відносини регулюються «Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 р. за № 630.
Порядок обліку та оплати послуг визначається п. 12 Правил 630, а саме у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалювальній площі.
Згідно ст. 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»(далі - Закон), вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги у будівлі, її частині, обладнаній окремим інженерним вводом.
Відповідно до п. 3 частини другої ст. 10 Закону загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів.
Однак, судом встановлено, що матеріали справи містять акт обстеження системи тепло споживання від 08.06.2017 (а.с.134), відповідно до якого проведено технічний огляд системи теплоспоживання по вул. 8 Березня, 29 полупідвал та встановлено, що нежитлове приміщення знаходиться в полупідвальному приміщенні 2-х поверхового житлового будинку, система опалення загальна з житловим будинком - двохтрубна з верхнім розведенням.
Також в даному акті зазначено, що на опалювальних приладах зливні крани перекриті і опломбовані. Цілісність пломб, встановлених раніше, не порушена. Централізоване гаряче водопостачання відсутнє. Немає підведення.
Доказів подальшого приєднання спірного приміщення до централізованої системи теплопостачання позивачем до суду не надано.
Судом враховано, що матеріали справи містять акт обстеження системи теплоспоживання та ГВП від 22.02.2024, відповідно до якого вбачається, що проведено технічний огляд системи теплоспоживання споживача гуртожиток ПрАТ «Запрізький електровозоремонтний завод» по вул. 8 Березня, 29 та встановлено наступне: житловий будинок по вул. 8 Березня, 29 двоповерховий, однопідїздний, має 1 інженерний ввід теплових мереж. Система оплення однотрубна з верхнім розподілом теплоносія, безелеваторне підключення до теплових мереж. Джерело теплопостачання - котельня по вул. 8 Березня, 29а. встановлений комерційний прилад обліку теплової енергії Multical 402, держповірка 04.02.2021.
Однак, матеріали справи не містять доказів підключення опалення в спірне приміщення саме за заявлений позивачем період за який нараховується теплова енергія.
Крім того, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.08.2024 у справі № 908/3397/19 було також встановлено, що відповідно до змісту Акт обстеження системи теплоспоживання від 08.06.2017, на опалювальних приладах зливні крани перекриті і опломбовані. Цілісність пломб, встановлених раніше, не порушена. Централізоване гаряче водопостачання відсутнє. Немає підведення. При цьому, доказів подальшого приєднання спірного приміщення до централізованої системи теплопостачання Позивачем до суду першої інстанції надано не було. Концерн "Міські теплові мережі" щонайменше з 08.06.2017 р. взагалі не постачає теплову енергію у приміщення за адресою: вул. 8 Березня, буд. 29, м. Запоріжжя.
Частиною 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що позивачем до матеріалів справи подано документи, які підтверджують надання послуг з опалення в житловий будинок по вул. 8 Березня, 29, однак доказів підключення опалення в підвалі спірного приміщення позивачем не подано.
Також суд зазначає, що ухвалами від 06.08.2024 та 05.09.2024 позивачу пропонував надати суду докази приєднання приміщення до централізованого опалення, однак позивачем такі докази не подано, письмових пояснень з даного приводу не надано.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачем не доведений факт надання послуг з опалення спірного приміщення підвалу за адресою: вул. 8 Березня, буд. 29, м. Запоріжжя у період з листопада 2018 року по квітень 2021 року.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі «Руїс Торіха проти Іспанії», Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Це стосується позивача, який має довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Що стосується клопотання відповідача, викладеного у відзиві на позовну заяву про пропуск позивачем строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Положеннями частин першої та другої статті 258 ЦКУкраїни передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Оскільки, судом встановлено про необгрунтованність заявлених позовних вимог, позовна давність застосуванню не підлягає, отже в клопотанні відповідача відмовляється.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
У зв'язку з перебуванням судді на навчанні у Національній школі суддів України, рішення складено та підписано 21.10.2024.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.