04 листопада 2010 року м. Київ К-16167/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Сороки М.О.,
Головчук С.В.,
Розваляєвої Т.С.,
Рецебуринського Ю.Й.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області (далі -УПФ), Управління праці та соціального захисту населення Луганської районної державної адміністрації Житомирської області (далі - УПСЗН), Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення невиплачених коштів,-
встановив:
У жовтні 2005 року ОСОБА_6 звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідно до положень статей 37 та 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі -Закон № 796-ХІІ) має право на щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, а також доплату до пенсії непрацюючому пенсіонеру.
Посилаючись на те, що всупереч згаданому Закону доплати провадились без застосування кратності до встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а в твердій сумі, позивач вважає, що має право на стягнення 3030,00 грн. з УПСЗН та 15150,00 грн. з УПФ за період з 1 вересня 2002 року по 31 серпня 2005 року.
Постановою Лугинського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2009 року, позов задоволено. Стягнуто з УПСЗН на користь ОСОБА_6 3030,00 грн. невиплачених коштів, передбачених ст. 37 Закону № 796-ХІІ за період з 1 вересня 2002 року по 31 серпня 2005 року. Стягнуто з УПФ на користь ОСОБА_6 15150,00 грн. невиплачених коштів, передбачених ст. 39 Закону № 796-ХІІ за період з 1 вересня 2002 року по 31 серпня 2005 року.
У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та закрити провадження у справі.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що ОСОБА_6 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, отримує пенсію за віком і має право на отримання щомісячної допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, а також як непрацюючий пенсіонер в зоні гарантованого добровільного відселення -доплати в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Позивач із 1 вересня 2002 року по 31 серпня 2005 року отримувала зазначені допомогу і доплату в розмірах, обчислених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі -Постанова № 836).
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за змістом частини першої статті 37 Закону № 796-ХІІ (тут і далі -в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, передбачена виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 % мінімальної заробітної плати.
Частиною першою статті 39 цього ж Закону встановлено, що працюючим громадянам провадиться доплата, розмір якої у зоні гарантованого добровільного відселення становить дві мінімальні заробітні плати. Пенсії непрацюючим громадянам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
У період, за який заявлені вимоги про стягнення доплати і допомоги, розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювалися. Водночас розміри допомоги і доплати були сталими і здійснювалися на підставі Постанови № 836.
Однак, Законом № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати суми доплат і допомоги, встановлених Законом.
Частиною першою статті 67 зазначеного Закону передбачено, що конкретні розміри всіх виплат підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, розміри допомоги і доплат, передбачених статтями 37, 39 Закону № 796-ХІІ, залишались незмінними з 1996 року, тобто не відповідали розмірам, установленим цим Законом та іншими законами України. У період, за який заявлені вимоги про стягнення доплати і допомоги, розміри допомоги і доплати були сталими, їх виплата здійснювалася на підставі Постанови № 836, водночас розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювалися.
Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій щодо необхідності здійснення виплат у розмірах, визначених Законом № 796-ХІІ, є правильним.
Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні згаданих вище правових норм.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Лугинському районі Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Лугинського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2007 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 квітня 2009 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-2442 КАС України.
Суддя М.О. Сорока