09 листопада 2010 року м. Київ К-20443/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Карася О.В.
Костенка М.І.
Маринчак Н.Є.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2010 року
у справі № 2а-1457/09/1470
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лама-Т»
до 1. Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області
2. Головного управління Державного казначейства України у Миколаївській області
за участю Прокуратури Миколаївської області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, -
В квітні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лама-Т»(далі -Товариство, позивач) звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), в якому просило визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області (далі -ДПІ, відповідач-1), нечинним податкове повідомлення-рішення від 30 січня 2009 року № 0000112301/0 та стягнути з Державного бюджету України на його користь через Головне управління Державного казначейства України у Миколаївській області бюджетну заборгованість з податку на додану вартість (далі -ПДВ) в сумі 940353,00 грн.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2010 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач-1 оскаржив їх у касаційному порядку та зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить їх скасувати та відмовити в задоволенні позову.
Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити з огляду на таке.
Судами встановлено, що 20 листопада 2008 року Товариство, відповідно до підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі -Закон № 168/97-ВР), подало ДПІ податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2008 року, розрахунок суми бюджетного відшкодування та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування шляхом перерахунку ПДВ в розмірі 940353 грн. на його рахунок в установі банку.
З метою перевірки достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2008 року, що декларувалось в період з 01 вересня 2008 року по 30 вересня 2008 року, ДПІ провела позапланову виїзну перевірку позивача, за результатами якої склала акт № 21/23-31917100 від 16 січня 2009 року.
В даному акті перевірки, висновки якого слугували підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2009 року № 0000112301/0 про завищення Товариством суми бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2008 року в розмірі 940353,00 грн., ДПІ вказала про порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, абзацу другого підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР.
ДПІ вважає, що позивачем в порушення даних правових норм не включено до податкових зобов'язань в декларації з ПДВ за вересень 2008 року суму ПДВ 940353,00 грн., від надходження на розрахунковий рахунок коштів в сумі 5642118,00 грн. від ВАТ «Феромакс», ПП «Коммтрейд», ТОВ «Агроюг-Миколаїв»(згідно укладених ним з даними підприємствами договорами доручень), що використані у його власній господарській діяльності - для придбання нежитлового приміщення (тепличного комбінату) згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 вересня 2008 року. За висновком ДПІ, кошти за договорами доручень були отримані позивачем без мети реального настання правових наслідків. При цьому, податкова інспекція ототожнює перехід права власності до позивача на придбане ним нерухоме майно з переходом до нього права власності на кошти довірителів.
З таким висновком ДПІ обґрунтовано не погодились суди попередніх інстанцій.
Відповідно до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Під поставкою товарів, згідно пункту 1.4 статті 1 Закону № 168/97-ВР, слід розуміти будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.
Згідно підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з:
- передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця;
- передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача;
- поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України;
- поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України;
-в інших випадках, визначених цим Законом.
Аналіз наведених норм свідчить про відсутність у податкового органу правових підстав для висновку про збільшення у позивача податкових зобов'язань внаслідок витрачання грошових коштів, отриманих на підставі укладених договорів доручень, з огляду на безпідставне ототожнення ДПІ отримання Товариством грошових коштів за договорами доручень з переходом права власності на ці грошові кошти, тобто фактично з поставкою товарів.
Доводи ДПІ стосовно отримання Товариством коштів за договорами доручень без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки не були підтверджені належними засобами доказування.
Натомість, судами встановлено, що отримані ним кошти за договором доручення від 22 вересня 2008 року № 22/2, укладеним з ТОВ «Агроюг-Миколаїв», внаслідок неможливості виконання цього доручення, були в повній сумі повернуті у вересні-листопаді 2009 року; грошові кошти, отримані за договором доручення від 05 вересня 2008 року № ДП20/6, укладеним з ВАТ «Феромакс»на суму 12000000 грн. та за договором доручення від 04 вересня 2008 року б/н, укладеним з ПП «Коммтрейд»на суму 5000000 грн., також внаслідок неможливості позивача виконати вказані доручення, були в повній сумі, за погодженням з ВАТ «Феромакс»та ПП «Коммтрейд», в розмірі отриманих коштів за даними договорами, зараховані на виконання зобов'язань з названими підприємствами за договорами про надання поворотної фінансової допомоги від 30 вересня 2008 року № 30/9/1 та від 30 вересня 2008 року № 30/9.
Крім того, судами вірно зазначено, що Цивільний кодекс України не визначає зобов'язання щодо цільового використання коштів, переданих довірителем повіреному, оскільки згідно статті 1000 цього Кодексу, повірений зобов'язаний вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії. Тому висновок податкового органу про те, що використання коштів, отриманих від довірителя на цілі, відмінні від виконання договору доручення, є порушенням зобов'язань за договором доручення (враховуючи відсутність спору між суб'єктами господарювання) та порушенням податкового законодавства є помилковим.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення від 30 січня 2009 року № 0000112301/0 прийнято з порушенням вимог діючого законодавства.
Встановивши також, що суми ПДВ, відшкодувати які просив позивач, були фактично сплачені ним постачальникам робіт (послуг) у попередніх податкових періодах, що не заперечується податковою інспекцією, суди правомірно вважали про наявність у позивача підстав для отримання бюджетного відшкодування в заявленому ним розмірі.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків постанови суду першої та ухвали суду апеляційної інстанцій, а тому не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.
Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області відхилити.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Карась О.В.
Костенко М.І.
Маринчак Н.Є.
Суддя А.О. Рибченко