"11" листопада 2010 р. м. Київ К-10136/07
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Карась О.В., Рибченко А.О, Степашко О.І., Усенко Є.А.,
при секретарі Сватко А.О.
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги сільськогосподарського фермерського господарства «Валентина»(далі -СФГ «Валентина») та Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції (далі -Новоград-Волинська ОДПІ)
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 07.04.2006
у справі № 10/40 «НА»
за позовом СФГ «Валентина»
до Новоград-Волинської ОДПІ
про визнання недійсними рішень.
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача -не з'явились,
відповідача -Летушева М.Ф.
За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України
Позов подано про визнання недійсними рішень Новоград-Волинської ОДПІ про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування від 26.03.2001 № 137/2620/20417185/2058 та від 07.03.2001 № 111/2620/20417185/1596.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Так, постановою Вищого господарського суду України від 01.06.2005 ухвалені у справі рішення місцевого та апеляційного судів зі спору було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з метою з'ясування на підставі перевірки даних бухгалтерського обліку позивача кількості великої рогатої худоби власного вирощування, яке було здано СФГ «Валентина»переробним підприємствам.
За наслідками повторного розгляду справи постановою господарського суду Житомирської області від 14.10.2005 позов задоволено повністю. У прийнятті цієї постанови місцевий суд виходив зі статусу позивача як сільськогосподарського товаровиробника та з неможливості розмежування кількості та вартості зданої позивачем великої рогатої худоби власного вирощування та закупленої у громадян.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 назване рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання недійсним рішення Новоград-Волинської ОДПІ від 07.03.2001 № 111/2620/20417185/1596; у цій частині позову відмовлено. В решті постанову місцевого суду зі спору залишено без змін. Назване рішення апеляційного суду мотивоване наявністю у позивача у 1998 році статусу сільськогосподарського товаровиробника як однією з умов застосування нульової ставки ПДВ під час реалізації переробним підприємствам м'яса у живій вазі, тоді як у 2000 році позивач фактично здійснював посередницьку діяльність із закупівлі у населення м'яса у живій вазі для його подальшої поставки м'ясопереробним підприємствам, а відтак оподаткування вказаних операцій має здійснюватись на загальних підставах.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СФГ «Валентина»просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду зі спору, посилаючись на безпідставне скасування апеляційним судом правильного та вмотивованого рішення господарського суду Житомирської області.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Новоград-Волинська ОДПІ просить повністю відмовити в задоволенні позову. Так, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про відсутність у позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника у 1998 році, що виключає можливість застосування до правовідносин, що склалися з приводу реалізації позивачем м'яса у живій вазі переробним підприємствам у 1998 році, приписів підпункту 6.2.6 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість».
З огляду на те, що сторонами оскаржуються одні й ті самі рішення зі спору, Вищий адміністративний суд України вважає за доцільне об'єднати подані скарги в єдине касаційне провадження для їх спільного розгляду.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- Новоград-Волинською ОДПІ було проведено додаткову перевірку дотримання СФГ «Валентина»вимог податкового законодавства по нарахуванню та сплаті ПДВ за період з 01.01.1998 по 30.09.1998, оформлену актом від 15.03.2001 №15/26-20;
- в ході цієї перевірки було виявлено факт здійснення позивачем діяльності із закупівлі сільськогосподарських тварин для подальшої реалізації переробним підприємствам, причому суми коштів, отриманих від продажу худоби, позивачем не було включено до бази оподаткування ПДВ;
- наведена обставина слугувала підставою для донарахування контролюючим органом СФГ «Валентина»податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 5413,43 грн. та застосування штрафу у сумі 5413,43 грн. за рішенням від 26.03.2001 № 137/2620/20417185/2058;
- за результатами проведення відповідачем перевірки дотримання СФГ «Валентина»вимог податкового законодавства за період з 01.01.2000 по 31.12.2000, оформленої актом від 27.02.2001 № 12/26-20, було виявлено факт заниження позивачем суми ПДВ за перевірений період на 22357,69 грн. внаслідок невключення до бази оподаткування суми винагороди, одержаної позивачем від переробних підприємств за виконання послуг із закупівлі худоби у населення та передачі закупленого м'яса у живій вазі м'ясопереробним підприємствам;
- вказана обставина була покладена в основу прийняття Новоград-Волинською ОДПІ рішення від 07.03.2001 № 111/2620/20417185/1596, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 22357,69 грн. та застосовано фінансову санкцію у вигляді штрафу в розмірі 22357,69 грн.
Згідно з підпунктом 6.2.6 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість»податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності і господарювання.
Відповідно до пункту 2 Указу Президента України «Про фіксований сільськогосподарський податок»(що діяв у період виникнення спірних правовідносин) визначено, що платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські товаровиробники різних організаційно-правових форм - колективні та державні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, селянські (фермерські) господарства та інші виробники сільськогосподарської продукції (далі - підприємства), в яких сума, одержана від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.
У разі коли у звітному періоді валовий дохід від операцій з продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менш як 50 відсотків загального обсягу продажу, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах.
До платників податку належать власники земельної частки (паю) та орендарі земельних ділянок, які виробляють сільськогосподарську продукцію.
Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що у 1998 році сільськогосподарськими товаровиробниками вважалися виробники сільськогосподарської продукції, які мали у власності або в оренді земельні ділянки для відповідного виробництва.
Відтак з огляду на наявність у СФГ «Валентина»у 1998 році земельної ділянки для ведення господарства та приміщення, достатнього для розміщення та утримання худоби, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про наявність у позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника у названому періоді, а відтак і правомірності застосування СФГ «Валентина»нульової ставки ПДВ під час реалізації м'яса у живій вазі переробним підприємствам.
Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги Вищим адміністративним судом України, позаяк відповідачем помилково ототожнено поняття сільськогосподарського товаровиробника та платника фіксованого сільськогосподарського податку, тоді як наведеною за змістом наведеної норми Указу право на сплату фіксованого сільськогосподарського податку надано лише окремим сільськогосподарським товаровиробникам, діяльність яких відповідає викладеним вимогам.
Згідно з абзацом другим пункту 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років»сільськогосподарське підприємство (включаючи селянське (фермерське), рибальське та рибницьке господарства) -це юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки.
Судом апеляційної інстанції за результатами дослідження обставин справи було встановлено, що фактично у 2000 році позивач реалізовував переробним підприємствам не власно вирощену худобу, а придбану у населення. Наведене підтверджується, зокрема, наявними у матеріалах справи договорами-дорученнями, умовами яких передбачено закупівлю СФГ «Валентина»як повіреним у товаровиробників худоби та передання останньої м'ясопереробному підприємству без набуття права власності на цю худобу.
Крім того, відсутність на обліку на балансі СФГ «Валентина»станом на 01.01.1999 тварин на вирощуванні і відгодівлі (а.с.186, т. 2), а також факт виплати доходів у СФГ «Валентина»протягом 1998-2000 років лише одній особі -керівнику ОСОБА_4, що свідчить про відсутність інших працівників на підприємстві, тоді як позивачем не подано будь-яких доказів використання найманої праці для вирощування худоби, також підтверджують висновок апеляційного суду про здійснення позивачем посередницької діяльності (а не власне сільськогосподарського виробництва) під час поставки переробним підприємствам худоби у 2000 році.
За таких обставин апеляційний суд дійшов вмотивованого висновку про правомірність донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ за рішенням від 07.03.2001 № 111/2620/20417185/1596, а тому передбачених законом підстав для скасування цієї постанови не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційні скарги сільськогосподарського фермерського господарства «Валентина»та Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 у справі № 10/40 «НА»залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:О.В. Карась
А.О. Рибченко
О.І. Степашко
Є.А. Усенко