"11" листопада 2010 р. м. Київ К-19272/07
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Карась О.В., Рибченко А.О., Степашко О.І., Усенко Є.А.,
при секретарі Сватко А.О.
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі -ДПІ)
на постанову господарського суду Львівської області від 13.03.2007
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2009
у справі № 13/395А (22-а-7187/08)
за позовом ДПІ
до приватного підприємства «Павлин»(далі -ПП «Павлин, відповідач-1)
та товариства з обмеженою відповідальністю «Галицький промисловий альянс»(далі -ТОВ «Галицький промисловий альянс», відповідач-2)
про визнання недійсним договору.
За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України
Позов подано про визнання недійсним договору поставки від 20.12.2005 № 2012/1-1, укладеного відповідачами у справі, та про застосування наслідків недійсності правочину.
Постановою господарського суду Львівської області від 30.03.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2007, у позові відмовлено з мотивів недоведеності податковим органом наявності у будь-кого з відповідачів суб'єктивного наміру порушити інтереси держави під час укладення оспорюваного договору, тоді як власне підписання цього правочину неповноважною особою від імені ТОВ «Павлин»за умови фактичного його виконання (а відтак і схвалення) не є доказом такого умислу.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій та задовольнити позов, посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та нормам матеріального права. Так, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що факт підписання оспорюваного договору ОСОБА_1 у той час, коли він фактично не був директором підприємства, свідчить про укладення цього договору з порушенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України та є підставою для визнання цього договору недійсним.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що 20.12.2005 ПП «Павлин»(постачальник) та ТОВ «Галицький промисловий альянс»(замовник) було укладено договір поставки № 2012/1-1, на підставі якого відповідач-1 поставив на адресу замовника товар (автомобільні шини) на загальну суму 289 211,05 грн. Вказаний договір було повністю виконано сторонами.
Від імені ПП «Павлин» договір було підписано ОСОБА_1, який на момент укладення цього правочину не був керівником підприємства, що слугувало основною підставою для звернення ДПІ з цим позовом.
Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Згідно зі статтею 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що податковий орган має право на звернення до суду з позовом про визнання угоди недійсною лише з підстав вчинення господарського зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, з одночасним застосуванням наслідків щодо стягнення в доход держави відповідних коштів. Відтак подання позову податковим органом про визнання недійсним договору з інших підстав (наслідком чого є двостороння реституція) є неприпустимим.
Посилання ДПІ на укладення цього договору з метою ухилитися від оподаткування не знайшли будь-якого документального підтвердження, позаяк податковим органом не подано доказів несплати учасниками оспорюваного правочину податкових зобов'язань за наслідками його виконання. Обставини щодо підписання податкових накладних від імені постачальника неповноважною особою можуть бути доказами порушення платником податкової дисципліни та не впливають на дійсність договору.
Інших доводів щодо недійсності спірного договору позивач в судовому процесі на наводив.
Водночас слід зазначити, що частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга цієї статті).
Згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Таким чином, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору підлягає закриттю відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 157, 160, 167, 220, 221, 223, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова задовольнити частково.
2. Постанову господарського суду Львівської області від 13.03.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2009 у справі № 13/395А (22-а-7187/08) скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання недійсним договору поставки від 20.12.2005 № 2012/1-1.
3. У цій частині провадження у справі закрити.
4. В решті постанову господарського суду Львівської області від 13.03.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2009 у справі № 13/395А (22-а-7187/08) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:О.В. Карась
А.О. Рибченко
О.І. Степашко
Є.А. Усенко