№ 201/7916/23
провадження 2/201/1556/2024
16 жовтня 2024 року Жовтневий районний суд
міста Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) і ОСОБА_2 , третя особа Перша дніпровська державна нотаріальна контора про зняття арешту з майна,
ОСОБА_1 06 липня 2023 року звернулася до суду з позовом до відповідачів Соборного ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) і ОСОБА_3 про зняття арешту з майна, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син ОСОБА_1 - ОСОБА_4 . Після смерті її сина відкрилась спадщина, яка складається з нерухомого майна, а саме 1/3 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Під час оформлення спадщини, було з'ясовано, що в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 міститься інформація про те, що 07 грудня 2007 року накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_4 згідно постанови про арешт боржника та оголошення заборони його відчуження, винесеної державним виконавцем Жовтневого ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції.
14 липня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась Соборного ВДВС у місті. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про надання інформації щодо підстав накладання арешту на 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить її сину ОСОБА_4 .. 15 вересня 2022 року від Соборного ВДВС у місті Дніпрі ПМУ МЮ (м. Одеса) надійшла відповідь, з якої вбачається, що: «Згідно перевірки автоматизованої системи виконавчого провадження виконавчі провадження, боржником у яких виступає ОСОБА_4 - відсутні. Дані щодо виконавчого провадження та постанови про арешт майна боржника від 07 грудня 2007 року у Автоматизованій системі виконавчого провадження - не виявлено».
Арешт на все майно, що належить ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 накладений на підставі виконавчого листа № 2-1802, виданого 25 червня 2002 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення за ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліментів у розмірі частини заробітку. ОСОБА_4 за життя виконав свої зобов'язання за виконавчим листом № 2-1802, виданим 25 червня 2002 року. ОСОБА_5 не має жодних претензій, щодо виконання виконавчого листа № 2-1802, виданого 25 червня 2002 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська.
Вказаний арешт унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 на 1/3 частку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Соборний ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) відмовляється в позасудовому скасовувати арешт на 1/3 частку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку з чим позивач за захистом свої прав, вимушена звернутися до суду .
Таким чином, майно, фактичним власником якого в порядку спадкування є позивач на теперішній час безпідставно утримується під арештом органом державної виконавчої служби, чим порушуються законні права та майнові інтереси власника щодо вільного володіння та розпорядження ним. Позивач вважає за необхідне звернутися з даним позовом про зняття арешту, оскільки на даний час не має підстав для обтяження нерухомого майна, яке йому належить. Наявність обтяжень перешкоджає йому вільно користуватись та розпоряджатись належним позивачу вищевказаним майном та порушує його права, як власника цього майна. Позивач звернувся до відповідача з питанням про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні своїм майном, звільнення з-під обтяження, фактично арешту цього майна, зняття обтяжень, але отримав відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено. А тому просила зняти арешт на все майно, що належить ОСОБА_4 , який накладений Жовтневим ВДВС ДМУЮ на підставі постанови від 07 грудня 2007 року Жовтневого ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АМ № 112969, задовольнивши позов у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_6 (до шлюбне прізвище ОСОБА_7 проти позовних вимог не заперечувала і не заперечував проти розгляду справи за наявними матеріалами по закону і проти розгляду справи за її відсутності. Отже, суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Представник відповідача Соборного ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з'явився, про час та місце повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили, правом надання відзиву на позов не скористалися. Вказаним і матеріалами справи, фактично про розгляд справи знають і не заперечують проти розгляду справи без їх участі за наявними матеріалами та винесення рішення по закону на розсуд суду. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.
Представник третьої особи Першої Дніпровської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, про час та місце повідомлялися належним чином. Фактично про розгляд справи знають і не заперечують проти розгляду справи без їх участі за наявними матеріалами та винесення рішення по закону на розсуд суду. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної третьої особи згідно ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши думку сторін, третьої особи, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 . Після смерті її сина, відкрилась спадщина яка складається з нерухомого майна, а саме 1/3 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на від 12 березня 2004 року, копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 травня 2004 року.
Під час оформлення спадщини, було з'ясовано, що в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 міститься інформація про те, що 07 грудня 2007 року накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_4 згідно постанови про арешт боржника та оголошення заборони його відчуження, винесеної державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, що підтверджується копією відповіді від КП «ДМБТІ» від 02 червня 2022 року.
14 липня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась Соборного відділу державної виконавчої служби у місті. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про надання інформації щодо підстав накладання арешту на 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 .
15 вересня 2022 року від Соборного ВДВС у місті Дніпрі ПМУ МЮ (м. Одеса) надійшла відповідь, з якої вбачається, що: «Згідно перевірки автоматизованої системи виконавчого провадження виконавчі провадження, боржником у яких виступає ОСОБА_4 - відсутні. Дані щодо виконавчого провадження та постанови про арешт майна боржника від 07 грудня 2007 року у Автоматизованій системі виконавчого провадження - не виявлено».
28 вересня 2022 року позивачем отримана відповідь від КП «ДМБТІ» за № 7344 від 28 вересня 2022 року разом з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07 грудня 2007 року Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.
З вищезазначеної постанови вбачається, що арешт на все майно, що нажить ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 накладений на підставі виконавчого листа № 2-1802, виданого 25 червня 2002 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення за ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 аліментів у розмірі частини заробітку.
ОСОБА_4 за життя виконав свої зобов'язання за виконавчим листом № 2-1802, виданим 25 червня 2002 року. ОСОБА_9 не має жодних претензій, щодо виконання виконавчого листа № 2-1802, виданого 25 червня 2002 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська.
Арешт, який накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АМ № 112969 від 07 грудня 2007 року Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 на 1/3 частку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Соборний ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) відмовляється в позасудовому скасовувати арешт на 1/3 частку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку з чим, позивач за захистом свої прав, вимушена звернутися до суду.
Згідно зі статтею 11 Закону № 606-ХІУ (у редакції, чинній на час винесення постанови про арешт майна) державний виконавець здійснює, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону № 606-ХІУ державний виконавець проводить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувану - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав
Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 606-ХІУ, у разі якщо -у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналогічні приписи містяться у статті 40 Закону № 1404-УІІІ, відповідно до яких у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті щем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та нових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Отже, зобов'язання на підставі виконавчого листа № 2-1802, виданого 25 червня 2002 року Ленінським районним м. Дніпропетровська про стягнення за ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 ментів у розмірі 1/4 частини заробітку виконанні, а матеріали виконавчого провадження знищенні та не містяться у Автоматизованій системі виконавчого провадження; арешт, який накладений на майно ОСОБА_4 на 1/3 частку квартири в АДРЕСА_1 підлягає скасуванню.
Таким чином, майно, фактичним власником якого в порядку спадкування є позивач на теперішній час безпідставно утримується під арештом органом державної виконавчої служби, чим порушуються законні права та майнові інтереси власника щодо вільного володіння та розпорядження ним.
Позивач вважає за необхідне звернутися з даним позовом про зняття арешту, оскільки на даний час не має підстав для обтяження нерухомого майна, яке йому належить. Наявність обтяжень перешкоджає йому вільно користуватись та розпоряджатись належним позивачу вищевказаним майном та порушує його права, як власника цього майна. Позивач звернувся до відповідача з питанням про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні своїм майном, звільнення з-під обтяження, фактично арешту цього майна, зняття обтяжень, але отримав відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено.
Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, обтяження. Позивач звернувся до відповідача з питанням про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні своїм майном, звільнення з-під обтяження, фактично арешту цього майна, зняття обтяжень, але отримав відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено, а тому позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження майном. Згідно із ст. 319 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майна. Згідно із ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.
За частиною 2 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для реєстрації обтяження є втому числі і рішення суду, що набрало законної сили. Відповідно до ч. 2 ст. 30 цього закону дії або бездіяльність державного реєстратора може бути оскаржена до суду. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України).
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини передбачено наступне: «кожен має право на справедливий … розгляд його справи … незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру…».
Згідно до статті 129 Конституції України, «основними засадами судочинства є: законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;…гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом».
Згідно до існуючої практики Європейського суду по правам людини, яка згідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV, наряду с Конвенцією є джерелом права, наявність безпристрасності по п.1 ст. 6 повинно визначатися по суб'єктивному та об'єктивному критеріям.
У відповідності до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
Судом в засіданні з'ясовано, що як вбачається з позовної заяви спір між сторонами виник з приводу нерухомого майна, на яке було накладено обтяження та заборону на його відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Отже, дійсно ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . Після смерті її сина, відкрилась спадщина яка складається з нерухомого майна, а саме 1/3 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Під час оформлення спадщини, було з'ясовано, що в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 міститься інформація про те, що 07 грудня 2007 року накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_4 згідно постанови про арешт боржника та оголошення заборони його відчуження, винесеної державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, що підтверджується копією відповіді від КП «ДМБТІ» від 02 червня 2022 року.
14 липня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась Соборного відділу державної виконавчої служби у місті. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про надання інформації щодо підстав накладання арешту на 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 .
15 вересня 2022 року від Соборного ВДВС у місті Дніпрі ПМУ МЮ (м. Одеса) надійшла відповідь, з якої вбачається, що: «Згідно перевірки автоматизованої системи виконавчого провадження виконавчі провадження, боржником у яких виступає ОСОБА_4 - відсутні. Дані щодо виконавчого провадження та постанови про арешт майна боржника від 07 грудня 2007 року у Автоматизованій системі виконавчого провадження - не виявлено».
28 вересня 2022 року позивачем отримана відповідь від КП «ДМБТІ» за № 7344 від 28 вересня 2022 року разом з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07 грудня 2007 року Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.
З вищезазначеної постанови вбачається, що арешт на все майно, що нажить ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 накладений на підставі виконавчого листа № 2-1802, виданого 25 червня 2002 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення за ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліментів у розмірі частини заробітку.
ОСОБА_4 за життя виконав свої зобов'язання за виконавчим листом № 2-1802, виданим 25 червня 2002 року. ОСОБА_9 не має жодних претензій, щодо виконання виконавчого листа № 2-1802, виданого 25 червня 2002 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська.
Арешт, який накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АМ № 112969 від 07 грудня 2007 року Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 на 1/3 частку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Соборний ВДВС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) відмовляється в позасудовому скасовувати арешт на 1/3 частку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку з чим, позивач за захистом свої прав, вимушена звернутися до суду.
Фактично позивачка при зверненні до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська оскаржує дії державного виконавця, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 369/3757/20 від 08 вересня 2021 року: «Установивши, що позивач боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували того, що вона не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення. дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому 7 ЦПК України. А за таким позовом позивачка мас бути відповідачем у справі.
При цьому суд першої інстанції вірно послався на постанову Касаційного суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20, проте не звернув уваги на те, що у наведеній справі суди саме відмовили у відкритті провадження у справі з наведених вище правових, а не розглядали спір по суті.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду порядку цивільного судочинства, отже помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати ого Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати юго цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) та у постанові Верховного 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21)».
Таким чином, оскільки позивач ОСОБА_1 не є боржником у виконавчому провадженні, то означена справа повинна к розглядатися в позовному провадженні.
Щодо позовної вимоги про скасування арешту.
Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За змістом статті 1, частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією го провадження, в межах якої виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі .
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-УІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 11 Закону № 606-ХІУ (у редакції, чинній на час винесення постанови про арешт майна) державний виконавець здійснює, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 30 Закону № 606-ХІУ державний виконавець проводить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувану - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав
Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 606-ХІУ, у разі якщо -у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Аналогічні приписи містяться у статті 40 Закону № 1404-УІІІ, відповідно до яких у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті щем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного по справі № 127/1541/14 від 26 січня 2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 1 ст. 1218 до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання Забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин право реалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням видносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та нових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 ля 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61- св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження 1-18160св19).
Таким чином, враховуючи той факт, що зобов'язання на підставі виконавчого листа № 2-1802, виданого 25 червня 2002 року Ленінським районним м. Дніпропетровська про стягнення за ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 ментів у розмірі 1/4 частини заробітку виконанні, а матеріали виконавчого провадження знищенні та не містяться у Автоматизованій системі виконавчого провадження, то арешт, який накладений на майно ОСОБА_4 на 1/3 частку квартири в АДРЕСА_1 підлягає скасуванню.
На сьогоднішній день, внаслідок винесення вищезазначеної постанови про арешт, порушено права позивача як власника відповідного майна. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усі суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Таким чином, майно, фактичним власником якого в порядку спадкування є позивач на теперішній час безпідставно утримується під арештом органом державної виконавчої служби, чим порушуються законні права та майнові інтереси власника щодо вільного володіння та розпорядження ним.
Позивач вважає за необхідне звернутися з даним позовом про зняття арешту, оскільки на даний час не має підстав для обтяження нерухомого майна, яке йому належить. Наявність обтяжень перешкоджає йому вільно користуватись та розпоряджатись належним позивачу вищевказаним майном та порушує його права, як власника цього майна. Позивач звернувся до відповідача з питанням про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні своїм майном, звільнення з-під обтяження, фактично арешту цього майна, зняття обтяжень, але отримав відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено.
Відповідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина 1 ст. 317 ЦК України зазначає, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Непорушність права власності регулюється ст. 321 Цивільного кодексу України та зазначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усі суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За правилами ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Відповідно до частини 6 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.
Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини 2 статті 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне нерухоме майно зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться в Соборному районі міста Дніпра, таким чином, дана справа підсудна саме Жовтневому районному суду міста Дніпропетровська.
Позивач вважає за необхідне звернутися з даним позовом про зняття арешту, оскільки на даний час не має підстав для обтяження нерухомого майна, яке йому належить. Наявність обтяжень перешкоджає йому вільно користуватись та розпоряджатись належним позивачу вищевказаним майном та порушує його права, як власника цього майна.
Статтями 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 Цивільного кодексу України також встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно положень ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Частина п'ята цієї ж статті Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що арешт може бути знятий за рішенням суду.
Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до закону № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
У пункті 8 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року вказано, що в одному провадженні можуть розглядатися вимоги про визнання права власності та зняття арешту з майна. При цьому якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Не може суд прийняти до уваги можливу позицію відповідача стосовно не визнання позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити та скасувати арешт нерухомого майна - звільнити з-під арешту нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4 , який накладений Жовтневим ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції на підставі постанови від 07 грудня 2007 року Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АМ № 112969.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги, про які у позивача є спір з відповідачем, в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. 15, 16, 526, 317, 319, 321, 583, 631, 651 ЦК України, ст. 19, 30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,
Позовну заяву задовольнити.
Зняти арешт на все майно, що належить ОСОБА_4 , який накладений Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції на підставі постанови від 07 грудня 2007 року Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія АМ № 112969.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -