Копія
Ухвала
Іменем України
Справа № 2а-91/09/0119
08.11.10 м. Севастополь
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Горошко Н.П. , Дугаренко О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Совєтському районі Автономної Республіки Крим на постанову Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим (суддя Петрова Ю.В. ) від 10.08.09 у справі № 2а-91/09
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 97211)
до Управління Пенсійного фонду України у Совєтському районі Автономної Республіки Крим (вул. 50 років СРСР, буд. 4, смт. Совєтський, Автономна Республіка Крим, 97200)
про нарахування та виплату підвищення до пенсії,
Постановою Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 10.08.2009 позов задоволено частково: зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в Совєтському районі Автономної Республіки Крим провести донарахування та виплату позивачу щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленому ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, за період з травня по грудень 2008 року у сумі 780, 40 грн., а також за період з січня по липень 2009 року у сумі 697,20 грн., взагалі 1477,60 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Не погодившись з постановою суду, відповідач - Управління Пенсійного фонду України у Совєтському районі Автономної Республіки Крим, звернувся з апеляційною скаргою, просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою у позові відмовити.
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки суд не прийняв до уваги, що для підвищення до пенсії поняття “мінімальна пенсія за віком” не застосовується та з інших підстав.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196, 197 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач -ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача відповідачем в 2006, 2007 роках позивачу підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, не виплачувалось, а в 2008, 2009 роках - виплачувалось не в повному обсязі: 10%.
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період (далі -Закон № 2195-IV), Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20.12.2005 № 3235-ІV, Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V від 19.12.2006, статтею 58, підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007, статтями 28, 58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003, Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян), Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Суд першої інстанції здійснив аналіз зазначеного діючого законодавства України та норм міжнародного права і дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог частково.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання підвищення у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Отже, положення Закону України “Про Державний бюджет України на відповідний рік”, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України, що встановлено Рішеннями Конституційного суду України.
Таким чином, стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 по 31.12.2007 та з 22.05.2008 (дати прийняття рішення Конституційного Суду України) діє у попередній редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Положення статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком і невизначеність на законодавчому рівні іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови у реалізації конституційної гарантії.
Неврегулювання на законодавчому рівні порядку здійснення підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії особам, які мають статус дітей війни, відсутність коштів для забезпечення виплат підвищення до пенсії, не може бути підставою для невиконання відповідачем завдань, покладених на нього Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судовою колегією не приймається до уваги.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни та наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання зазначеного підвищення.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Головним розпорядником коштів для виплати підвищення, передбаченого статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, є Пенсійний фонд України.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 встановив, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006, 2007 роки позивачем пропущений, оскільки позивач звернувся до суду 12.03.2009, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в цій частині позивач не надав.
Відповідач в запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Суд першої інстанції правомірно з урахуванням зазначених вище положень відмовив в задоволенні позовних вимог про нарахування підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2006, 2007 роки.
Стаття 105 Кодексу адміністративного судочинства України не містить вичерпного переліку матеріально -правових способів захисту порушеного права.
Згідно з частиною першою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Статтею 58 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” №107-VІ від 28.12.2007 встановлений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2008 -470,00грн., з 01.04.2008 -481,00грн., з 01.07.2008 -482,00грн., з 01.10.2008 -498,00грн.
За таких обставин, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за травень - грудень 2008 року та з січня по липень 2009 року, яке підлягає виплаті позивачу, складає 1477,60 грн., згідно вірного розрахунку суду першої інстанції.
Позивач в позовній заяві просив та суд першої інстанції в постанові помилково вказує про нарахування щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, в той час, як статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” передбачена виплата підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Аналогічно суд першої інстанції не вирішив питання розподілу витрат судових витрат.
Однак, вказані помилки не тягнуть скасування постанови суду першої інстанції та мають бути виправлені в порядку статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову є правомірним.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 99, 100, 160, 167, 169, частиною першою статті 195, статтями 196, 197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Совєтському районі Автономної Республіки Крим на постанову Совєтському районного суду Автономної Республіки Крим від 10.08.09 у справі № 2а- 91/09 залишити без задоволення.
2. Постанову Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим від 10.08.09 у справі № 2а-91 /09 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть у справі згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис Н.П.Горошко підпис О.В.Дугаренко
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна