Постанова
Іменем України
8 листопада 2010 року Справа № 2-2/2648-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
представник позивача - Гричина Валентина Віталіївна, довіреність № 176 від 12.08.10 - приватне підприємство "Агроспецпроект";
представник відповідача - Нізяєва Юлія Юріївна, довіреність № б/н від 07.06.10 - приватне підприємство "Катерина та К";
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Катерина та К" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 21.09.2010 у справі № 2-2/2648-2010
за позовом приватного підприємства "Агроспецпроект" (вул. Жуковського, 17/25, Київ 22, 03022)
до приватного підприємства "Катерина та К" (вул.Соснова, 30, Ялта, 98607)(вул.Достоєвського, 22, Ялта, 98607)(вул.Чернова, 24, кв.49, Ялта, 98600)
про стягнення 114768,82 грн.
Приватне підприємство "Агроспецпроект" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до приватного підприємства "Катерина та К" про стягнення 114768,82грн., з яких, 17331,11грн. основного боргу, 6265,96грн. пені, 35265,87грн. штрафу за прострочення оплати більш ніж на 20 календарних днів, 48831,62грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 7074,26грн.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем строків оплати за поставлений товар згідно дистриб'юторського договору.
Під час розгляду справи позивачем зменшені позовні вимоги, відповідно до яких він просив суд стягнути з відповідача 114750,27грн., з яких 17331,11грн. основного боргу, 6247,41грн. пені, 35265,87грн. штрафу, 48831,62грн. - інфляційних та 7074,26грн. 3% річних, оскільки при зверненні до суду було допущено помилку при розрахунку пені на суму 18,55грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 21.09.2010 позов задоволено з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції, приватне підприємство "Катерина та К" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, в позові відмовити.
Так, заявник апеляційної скарги посилається на те, що при прийнятті рішення господарським судом не прийняті до уваги повідомлення про неякісність товару як належні докази відсутності заборгованості, які були підписані представником позивача, при цьому сам позивач не спростовує факт поставки неякісного товару. Крім того, у підтвердження факту поставки неякісного товару на суму 17331,11грн. відповідачем було скеровано на адресу позивача лист від 08.10.2009 за вих.№2, який згідно повідомленню про поштове відправлення був отриманий позивачем 12.12.2009. Таким чином, позивач був повідомлений належним чином про ті обставини, що відповідачем не визнається наявність заборгованості на вищевказану суму.
Також заявник посилається на норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" щодо невідповідності розміру штрафних санкції за договором чинному законодавству України.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не погодився та просив рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, вказуючи на порушення відповідачем порядку і процедури фіксування факту поставки неякісного товару та наполягаючи на правильності зробленого розрахунку як суми основної заборгованості, так і сум неустойки і інфляційних втрат.
Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив такі обставини справи.
Встановлено, що між приватним підприємством "Агроспецпроект" як фірмою, та приватним підприємством "Катерина та К" як дистриб'ютором - суб'єктом підприємницької діяльності був укладений дистриб'юторський договір №27-Д від 01.03.2005 (а.с.22-26 том1), відповідно до пункту 2 якого визначено, що предметом договору є те, що фірма на умовах, визначених даним договором, постачає товар дистриб'ютору, а дистриб'ютор здійснює його пряму дистриб'юцію в межах цін та націнок, вказаних у прайс-листах фірми, а також здійснює своєчасну оплату отриманого від фірми товару. Право власності на партію товару переходить від фірми до дистриб'ютора в момент передачі йому партії товару від фірми. Ризик випадкової загибелі або зіпсуття товару переходить до дистриб'ютора в момент передачі йому товару.
Відповідно до пункту 3.3 договору доставка товару на склад дистриб'ютора здійснюється за рахунок фірми транспортом фірми. Датою поставки вважається дата передачі товару дистриб'ютору зазначена у супровідних документах, підписаних представниками сторін.
Ціни на товар, що продається за даним договором, встановлюються в українських гривнях. Ціни на кожну партію товару зазначаються в видаткових накладних, згідно чинного на дату відвантаження прайс-листа. Оплата за кожну отриману партію товару здійснюється дистриб'ютором у безготівковій формі протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару. Сума за даним договором встановлюється у розмірі суми усіх накладних за даним договором, але не менше, ніж 180000грн. (в тому числі ПДВ - 30000грн.) (пункти 4.1, 4.2, 4.3 договору).
Також встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме - поставив відповідачу товар, про що свідчать відбитки печатки відповідача на накладних на відпуск товарно-матеріальних цінностей та оригінали довіреностей, які знаходяться у матеріалах справи, за період з лютого 2007 року по вересень 2009 року, на загальну суму 5848704,89грн.(а.с.35-120 том1; а.с.1-73 том2). Ці обставини відповідачем не заперечуються.
Втім, відповідач оплату отриманого товару здійснював із значним порушенням строків оплати та сплатив за товар суму у розмірі 5831373,79грн., що підтверджується банківськими виписками, які знаходяться у матеріалах справи (а.с.74-150 том2; а.с.1-16 том3).
На підставі того, що за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 17331,11грн., позивач звернувся до суду із позовом про її стягнення, заявивши також вимоги про стягнення сум неустойки (штрафу, пені) та інфляційних втрат у зв'язку з порушенням строків оплати за отриманий товар.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду, виходячи з наступного.
Як вказувалось вище, 01.03.2005 року між сторонами у справі було укладено дистриб'юторський договір № 27-Д, відповідно до умов якого у позивача виник обов'язок поставити відповідачу товар, а у відповідача виник обов'язок прийняти та своєчасно оплатити його.
Згідно частині 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Встановлено, що пунктом 7.3 договору сторін передбачено, що приймання товару здійснюється відповідно до Інструкцій П-6, П-7, згідно яких у разі виявлення невідповідності продукції умовам договору за якістю або кількістю відповідач зобов'язаний скласти акт приойму-передачі за участю водія перевізника та повідомити позивача про цей факт засобами факсимільного зв'язку в день прийому.
Заявник апеляційної скарги посилається на повідомлення про неякісність товару, які підписані представником позивача, при цьому сам позивач не заперечує факт поставки неякісної продукції на вказану суму. У зв'язку з чим, керуючись частиною 5 статті 268 Господарського кодексу України, пунктом 5.9.3. договору, відповідачем було складено повідомлення про неякісність продукції та правомірно не оплачено 17331,11грн.
Однак, такі твердження відповідача, на думку судової колегії, є неправомірними, оскільки за умовами укладеного сторонами договору доказами визнання позивачем частини раніше поставленої неякісної продукції є акти браку на загальну суму 2065,12грн., які наявні у матеріалах справи (а.с.65,66,147,148,149 том 1; а.с.3 том2). Отже, позивач задовольнив претензії відповідача стосовно зіпсованої продукції на загальну суму 2065,12грн., у зв'язку з чим уповноваженими представниками сторін були підписані відповідні акти браку.
При цьому, суд апеляційної інстанції приймає до уваги відсутність доказів належного оформлення претензій відносно виявленого відповідачем неякісного товару на невизнану ним суму у розмірі 17331,11грн., яка б була направлена на адресу приватного підприємства "Агроспецпроект", а також докази виклику уповноваженого представника позивача для складання акту про брак у відповідності до підпунктів 8.2.1. - 8.2.3. договору та пунктів 23; 29 Інструкції № П-7.
Посилання відповідача на телефонні розмови з директором підприємства позивача судова колегія не може прийняти як належні і допустимі докази, оскільки вони нічим не підтверджуються.
Суд погоджується із доводами представника позивача, що за переліком уповноважених представників приватного підприємства "Агроспецпроект" у відповідних регіонах України, затвердженим на підприємстві, належним доказом фіксації факту поставки товару неналежної якості є участь саме такого представника при складанні актів браку.
Отже, фактичне отримання відповідачем товару за кількістю і якістю здійснено за документами, що свідчать про отримання товару. Втім, як належні докази поставки відповідачу неякісної продукції - відсутні.
Посилання представника відповідача на правомірність його дій з виключення певної суми з розрахунку боргу, з огляду на положення підпункту 5.9.1 договору, суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованим, оскільки з умов договору сторін не вбачається підстав, за якими б позивач звільнявся від обов'язку відшкодувати вартість неякісної продукції або зобов'язував відповідача оплачувати неякісну продукцію. Як вірно вказано судом першої інстанції, чинним законодавством України не передбачено, що невизнання боржником свого боргу є підставою для звільнення від виконання ним зобов'язання.
Оцінюючи умови договору сторін, можна зробити висновок, що вони не суперечать приписам частини 5 статті 268 Господарського кодексу України і не обмежують прав, наданих відповідачу на повернення поставленого товару неналежної якості, що спростовує твердження заявника апеляційної скарги, що він діяв у відповідності до чинного законодавства України. Натомість, вказаним підтверджується обґрунтованість вимог позивача про оплату поставленого товару.
Щодо доводів скаржника, наданих у підтвердження факту поставки неякісного товару на суму 17331,11грн., з огляду на направлення в адресу позивача листа від 08.10.2009 за вих.№2, який згідно повідомлення про поштове відправлення отримано останнім 12.12.2009, за переконанням апеляційного суду, ці доводи, як і сам лист, не можуть вважатися належним доказом у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, підтверджуючим відсутність заборгованості за товар.
Крім того, суд зауважує, що перевірку неякісної продукції відповідач міг провести іншим передбаченим законом способом. У випадку неможливості виклику представника постачальника продукції, яка вважається неякісною, перевірка її якості проводиться представником відповідної галузевої інспекції з якості продукції, а перевірка якості товарів - експертом бюро товарних експертиз або представником відповідної інспекції з якості.
Отже, судом першої інстанції правильно зазначено, що підтвердженням факту поставки неякісної продукції мав бути відповідний експертний висновок Бюро товарних експертиз або Торгово-промислової палати України, а не лист, на який посилається відповідач.
За таких обставин, судова колегія погоджується з правомірністю висновків господарського суду стосовно стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 17331,11грн.
Стосовно посилань скаржника на невідповідність розміру штрафних санкцій, передбачених договором, чинному законодавству України, зокрема, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Отже, застосування та розмір штрафних санкцій, встановлених договором, не суперечить чинному законодавству України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановлено, що нарахування 3% річних та індексу інфляції проведено позивачем з підстав несвоєчасно проведених відповідачем оплат в період з 20.12.2007 по 05.05.2010.
Судом на користь позивача стягнуто 48831,62грн. втрат від інфляції і 7074,26грн. річних, що, на думку відповідача, не відповідає положенням статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, втім, як сума боргу вже є сплаченою.
Разом з тим, судова колегія не може погодитись з доводами скаржника, що зазначені суми заявлені до стягнення неправомірно з огляду на відсутність за ним заборгованості, адже, проплати здійснені відповідачем з порушенням встановлених договором строків, без урахування встановленого індексу інфляції і трьох процентів річних від простроченої суми, що не позбавляє позивача захистити порушений інтерес шляхом звернення до суду з окремими вимогами про стягнення сум індексу інфляції і 3% річних від простроченої суми.
Посилання відповідача на приписи статті 61 Конституції України є неспроможними, виходячи з того, що в розумінні цивільного законодавства штраф і пеня є різними видами юридичної відповідальності і в даному випадку застосовувались за різні правопорушення.
Пунктом 6.3 договору сторони передбачили сплату пені від несплаченої у строк, передбачений пунктом 4.2 договору, суми за кожний день прострочення, а сплату штрафу - у разі прострочення платежу більш, ніж на 20 календарних днів, тобто у разі прострочення відповідачем сплати вартості отриманого товару на 41 календарний день, тобто за інше правопорушення, ніж те, за яке сплачується пеня.
На підставі висловленого, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу, пені, індексу інфляції та 3% річних законні, обґрунтовані та підставно задоволені судом першої інстанції.
Виходячи з вищевикладеного, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що рішення господарського суду прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, при повно встановлених обставинах справи, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Катерина та К" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.09.2010 у справі № 2-2/2648-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді