79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
28.10.10 Справа № 4/17
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Процика Т.С.
суддів Дубник О.П.
Скрипчук О.С.
при секретарі судового засідання Трускавецький В.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сокирянському районі Чернівецької області (далі УПФ України в Сокирянському районі) від 23.06.2010р. № 2462/07
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.06.2010р.
у справі № 4/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Сантехмонтаж», м. Сокиряни Чернівецької області
до відповідача УПФ України в Сокирянському районі, м. Сокиряни Чернівецької області
про стягнення 43503,71 грн. заборгованості
за участю представників:
від позивача -не з'явився;
від відповідача - Факас В.О. - представник.
Постанова оформлена і підписана 15.11.2010р.
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 06.10.2010р. з підстав, зазначених у ньому, справу № 4/17 передано (повернуто) на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Процик Т.С., судді Дубник О.П., Скрипчук О.С. і розгляд справи розпочато заново.
Розгляд справи відклався з підстав, викладених в ухвалі суду апеляційної інстанції від 30.09.2010р.
Представнику відповідача права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено, заяв про відвід не поступало.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 14.06.2010р. у цій справі, суддя Проскурняк О.Г., яким позов задоволено частково, стягнуто з УПФ України в Сокирянському районі на користь ТзОВ «Сантехмонтаж»6005,11 грн. пені, 3239,05 грн. трьох процентів річних, 14691,06 грн. інфляційних, 239,35 грн. державного мита, 232,93 грн. оплати витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; відмовлено у задоволенні позову у частині стягнення 315,00 грн. державного мита за подання касаційної скарги; припинено провадження у справі в частині позову щодо скасування пені і штрафу у сумі 7558,04 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, на підставі яких місцевим господарським судом зроблено висновок про підставність вимог позивача в частині стягнення з відповідача 6005,11 грн. пені, 3239,05 грн. трьох процентів річних, 14691,06 грн. інфляційних, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач заборгованість у сумі 59072 грн. на користь позивача не сплатив, у зв'язку з чим прострочив виконання зобов'язання щодо оплати вартості виконаних робіт.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, УПФ України у Сокирянському районі, відповідач у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.06.2010р. у справі № 4/17 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТзОВ «Сантехмонтаж», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
ТзОВ «Сантехмонтаж», позивач у справі, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржене рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.06.2010р. у справі № 4/17 без змін, а апеляційну скаргу відповідача -без задоволення з підстав правомірності і обґрунтованості рішення.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також у поясненнях, наданих у судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу у судовому засіданні, суд встановив наступне.
ТзОВ «Сантехмонтаж»звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до УПФ України у Сокирянському районі про (з врахуванням змін до позовної заяви (зменшення позовних вимог), а.с.47) стягнення трьох відсотків річних на суму 3239,05 грн., інфляційних втрат на суму 14691,06 грн., пені на суму 6005,11 грн., держмито за подачу касаційної скарги у сумі 315 грн., та 664,39 грн. судових витрат.
Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 4 січня 2007 року між ТОВ «Сантахмонтаж»та Управлінням пенсійного фонду України в Сокирянському районі укладено договір № 1 на підрядні роботи на капітальний ремонт приміщення управління на суму 59072,00 грн. (а.с.а.с.17-19).
Відповідно до рішення Господарського суду Чернівецької області від 21 січня 2009 року у справі 10/163 за позовом ТзОВ «Сантехмонтаж»до Управління Пенсійного фонду в Сокирянському районі Чернівецької області про стягнення заборгованості на суму 75670,98 грн. та визнання договору недійсним (а.с.а.с.27-31), залишеного без змін постановою Вищого господарського суду України від 2 вересня 2009 року встановлено, що роботи по ремонту приміщення УПФУ у Сокирянському районі на суму 59072 грн. виконані саме позивачем і вартість цих робіт відповідачем не оплачена. При цьому суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний оплатити позивачеві роботи на суму 59072,00 грн. і в цій частині задовольнив позовні вимоги.
Окрім того, рішенням суду від 21 січня 2009 року у справі 10/163 встановлено, що вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних та інфляційних задоволенню не підлягають з огляду на те, що в період до пред'явлення претензії від 10.04.2008 р. у відповідача не виникало грошове зобов'язання з оплати робіт, оскільки договором № 1 від 04.01.2007 р. оплату виконаних робіт передбачено провести в квітні 2008 року, а період нарахування процентів та інфляційних визначений позивачем по березень 2008 року включно.
Відповідно до пункту 14.4 договору № 1 від 04.01.2007р. розрахунок за фактично виконані роботи провести по додатково укладеному договору, на підставі данного в квітні 2008 року.
Отже, з вищевикладеного вбачається, що відповідач з квітня 2008 року зобов'язаний сплатити на користь позивача 59072 грн. боргу за виконані підрядні роботи.
Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, відповідач заборгованість у сумі 59072 грн. на користь позивача не сплатив, у зв'язку з чим прострочив виконання зобов'язання щодо оплати вартості виконаних робіт.
З огляду на викладене твердження скаржника про те зокрема, що посилання позивача та суду першої інстанції на п.14.4 договору № 1 від 04.01.2007р. є таким, що не відповідає дійсності, оскільки п.1.4.4 договору зазначено, що розрахунок за фактично виконані роботи провести по додатково укладеному договору, на підставі данного в квітні 2008 року, а жодних додаткових угод у квітні 2008 року та в подальшому по даному питанню ТзОВ «Сантехмонтаж»та УПФ України у Сокирянському районі не укладалось, є безпідставним з огляду на наступне. Як вже було зазначено вище, рішення Господарського суду Чернівецької області від 21 січня 2009 року у справі 10/163, яким стягнуто з відповідача 59072 грн. боргу, набрало законної сили 02.09.2009р. і на примусове виконання згаданого рішення Господарським судом Чернівецької області 11.11.2009р. видано наказ № 10/163, а відповідно до ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
З огляду на вищенаведене також безпідставним є посилання скаржника на оскарження у судовому порядку (в порядку адміністративного судочинства) постанови Підрозділу примусового виконання рішення Головного управління юстиції в Чернівецькій області від 04.12.2009р. № ВП № 16291620 про відкриття виконавчого провадження, якою відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 10/163, виданого 11.11.2009р. Господарським судом Чернівецької області, та посилання скаржника на п.5 ст.35 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у цьому випадку вищезгадане оскарження стосується процедурного порядку (процедури) самого виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.01.2009р. у справі № 10/163 та виданого на його (рішення) виконання наказу від 11.11.2009р. № 10/163, проте згадане рішення господарського суду набрало законної сили і підлягає обов'язковому виконанню відповідно до норм Конституції України та ГПК України.
Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч.4 ст.232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
З врахуванням зазначених норм законодавства позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі 14691,06 грн. за договором № 1 від 04.01.2007р., а також три проценти річних у розмірі 3239,05 грн. за договором № 1 від 04.01.2007р.
За період з травня 2008 року по лютий 2010р. (включно) розмір інфляційних нарахувань відповідно до розрахунку, зробленого позивачем і врахованого місцевим господарським судом, становить 14691,06 грн., а також три проценти річних від простроченої суми за період з 01.05.2008р. до 01.03.2010р. відповідно до розрахунку, зробленого позивачем і врахованого місцевим господарським судом становить 3239,05 грн.
Також, безпідставним є посилання відповідача, стосовно того, що стягнення трьох відсотків річних, інфляційних та пені було предметом позову у справі 10/163, оскільки, як правильно відзначив суд першої інстанції, минулі нарахування стосувались іншого періоду, тобто до квітня 2008 року.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо припинення провадження у справі в частині позову щодо скасування пені і штрафу у сумі 7558,04 грн., нарахованої Пенсійним фондом на заборгованість ТОВ «Сантехмонтаж»по пенсійних внесках, оскільки цей спір не підлягає розгляду у господарських судах України, а є предметом розгляду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Крім того, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення державного мита за подання касаційної скарги у сумі 315,00 грн., оскільки означені судові витрати повинні стягуватись в порядку, передбаченому статтею 49 ГПК України по справі 10/163.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1, ч.6 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно з ст.3 вищазгаданого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З огляду на вищевикладене та з врахуванням положень норм ст.ст.1, 2 ЦК України, Преамбули та ст.ст.1, 2 ГК України, норми Господарського кодексу України є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України і підлягають до застосування у цьому випадку, оскільки учасниками цих правовідносин (позивач і відповідач) є суб'єктами господарювання і їх правовий статус, правові основи діяльності та основні засади господарювання підпадають під дію Господарського кодексу України.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
У зв'язку з вищенаведеним суд апеляційної інстанції відзначає, що позивачем у справі при поданні позову та судом першої інстанції при задоволенні до стягнення з відповідача пені за договором, не дотримано обмежень, встановлених ч.6 ст.232 ГК України та п.1 ч.2 258 ЦК України, оскільки позивачем нараховано пеню за період, починаючи з 1 вересня 2009 року до 1 березня 2010 року і позов подано 17.03.2010р. (згідно з відтиском календарного штемпеля відділу зв'язку на конверті, у якому надіслано позовну заяву), а у цьому випадку, оскільки договором не передбачено інше, нарахування пені могло бути здійснене, починаючи з 01.05.2008р. і припинене через 6 місяців - 01.11.2008р, так як зобов'язання мало бути виконано в квітні 2008р., і відповідно подано позов протягом року, починаючи з 01.05.2008р.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача пені на суму 6005,11 грн. підлягає скасуванню та відмові в позові в цій частині.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За таких обставин, враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи, Львівський апеляційний господарський суд вважає рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.06.2010р. у справі № 4/17 таким, що підлягає скасуванню частково.
Судові витрати за розгляд справи слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -
Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:
1. Залишити без змін рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.06.2010р. у справі № 4/17 в частині стягнення з УПФ України в Сокирянському районі на користь ТзОВ «Сантехмонтаж»3239,05 грн. трьох процентів річних, 14691,06 грн. інфляційних, відмови у задоволенні позову у частині стягнення 315,00 грн. державного мита за подання касаційної скарги та припинення провадження у справі в частині позову щодо скасування пені і штрафу у сумі 7558,04 грн.
2. Скасувати рішення суду в частині стягнення 6005,11 грн. пені. В цій частині в позові відмовити.
3. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
4. На виконання цієї постанови місцевому господарському суду видати відповідний наказ.
Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Процик Т.С.
Суддя Дубник О.П.
Суддя Скрипчук О.С.