Номер провадження: 11-кп/813/975/24
Справа № 947/10345/22
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
16 жовтня 2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року, у кримінальному провадженні №12020160480001970, внесеному до ЄРДР 18.07.2020 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Єреван, Вірменія, громадянина України, з вищою освітою, не одружений, офіційно не працевлаштований, раніше не судимий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
установив:
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Зазначеним вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 визначено рахувати з часу його добровільного з'явлення для відбування покарання або затримання в порядку виконання вироку.
Вироком також вирішено питання щодо арешту майна, долі речових доказів, цивільного позову та процесуальних витрат у справі.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, водій ОСОБА_8 17.07.2020 року, приблизно о 23:20, у темний час доби, при штучному освітленні проїзної частини, керуючи технічно справним легковим автомобілем марки «Renault Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по сухому асфальтобетонному покриттю вул. Інглезі у Київському районі м.Одеси з боку пр. Небесної Сотні в напрямку вул. Академіка Корольова.
В цей же час у зустрічному напрямку, керуючи технічно-справним мопедом марки «Suzuki Address V 100», без д.н.з (шасі № НОМЕР_2 ), рухався водій ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі швидкістю біля 40 км/год.
Водій ОСОБА_8 в порушення п.1.5, пп.«б» п.2.3, п.10.1 та п.10.4.2 Правил дорожнього руху України був неуважним, за дорожньою обстановкою постійно не слідкував, відповідно не відреагувала на її зміну, перед початком маневру повороту ліворуч не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, при виконанні маневру повороту ліворуч з виїздом на зустрічну смугу не надав перевагу мопеду, який рухався у зустрічному напрямку, почав здійснювати маневр повороту ліворуч та допустив зіткнення з мопедом під керуванням ОСОБА_9 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водію мопеду ОСОБА_9 спричиненні тілесні ушкодження у виді: відкритого багатоуламкового перелому дистального епіметадіафіза правої стегнової кістки (перелому в середній та нижній третині), рваної рани нижньої третини правого стегна, забою та рани м'яких тканин лобної області, саден лівої гомілки, які складають єдиний морфологічний комплекс тілесних ушкоджень, і відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
Вказані необережні дії ОСОБА_8 суд кваліфікує за ч.2 ст.286 КК України за ознаками: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Вимоги апеляційної скарги.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи доведеності вини, правильності кваліфікації його дій, вважає що вирок підлягає зміні у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, виходячи з наступного:
- суд першої інстанції належним чином не врахував, що обвинувачений позитивно характеризується за місцем проживання, що на його утриманні перебуває малолітня дитина;
- також, суд не врахував належним, що з першого дня визнав свою вину у повному обсязі та щиро розкаявся у тому, що порушенні ним Правил дорожнього руху призвело до заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень; приймав участь у слідчих діях; надав фізичну та матеріальну допомого потерпілому;
- судом залишено поза увагою, що потерпілим порушено деякі Правила дорожнього руху, які могли запобігти хоча б деяким наслідкам, що мають місце. У свою чергу, на скутері під керуванням потерпілого не було увімкнене переднє освітлення та він не користувався засобами пасивної безпеки - мотошоломом;
- право керувати транспортними засобамиє єдиним засобом заробітку для обвинуваченого утримання сім'ї та можливість як найшвидшого відшкодування спричиненої потерпілому шкоди.
На підставі наведеного, обвинувачений просить вирок суду першої інстанції змінити, призначити йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, не пов'язане з позбавленням волі, без позбавлення права керування транспортними засобами.
Позиції учасників судового розгляду
Обвинувачений у поданій апеляційній скарзі не заявляв клопотання про свою обов'язкову участь під час апеляційного розгляду.
Потерпілий надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Вислухавши думку захисника та прокурора, які вважали за можливим проводити розгляд справи за відсутності обвинуваченого та потерпілого, апеляційний суд дійшов висновку розглядати апеляційну скаргу за відсутності останніх, оскільки апеляційним судом вжиті всі можливі заходи для їх повідомлення про призначення судового засідання в апеляційному суді, а обвинувачений не ставить питання щодо обов'язкової участі під час апеляційного розгляду.
Захисник підтримав апеляційну скаргу обвинуваченого та просив її задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та учасників судового засідання, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскільки в апеляційній скарзі не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлені судом першої інстанції, доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, апеляційний суд не переглядає оскаржений вирок у цій частині.
Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно недотримання судом вимог закону в частині призначення покарання, то вони є необґрунтованими та фактично пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями суду).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Санкція кримінального правопорушення ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд першої інстанції, на виконання приписів зазначеної вище норми кримінального закону та положень судової практики, врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; характеристику особи обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягається вперше, позитивно характеризується по місцю проживання; фактичні обставини справи - ОСОБА_8 залишився на місці ДТП і надав певну допомогу потерпілому на місці ДТП та пізніше - матеріальну допомогу у розмірі 5000 грн., під час ДТП був тверезий, зважив на відсутність обставин, які обтяжують покарання.
На підставі наведених даних суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально. На думку апеляційного суду, даний вид та розмір покарання повністю досягне мети його призначення. При цьому, суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання майже у мінімальних межах санкції статті кримінального закону, за якою обвинувачений визнаний винним.
Оцінюючи твердження обвинуваченого щодо надмірної суворості призначеного судом першої інстанції ОСОБА_8 покарання, апеляційний суд звертає увагу на те, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, що вчинено джерелом підвищеної небезпеки, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, хоча він і належить до таких, що вчинені з необережності, але необережна форма вини стосується тільки настання наслідків - у даному випадку у спричиненні ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень.
Відтак, ОСОБА_8 , достовірно усвідомлюючи те, що він як водій автомобіля зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, допустивши злочинну самовпевненість, зокрема, при виконанні маневру повороту ліворуч з виїздом на зустрічну смугу не надав перевагу русі потерпілому, який рухався у зустрічному напрямку, та почав здійснювати маневр повороту ліворуч.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom») від 29 червня 2007 року, Європейський Суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Повертаючись до обставин даного кримінального провадження, колегія суддів констатує, що ОСОБА_8 , за встановлених судом обставин, був учасником дорожнього руху. Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» чітко передбачені обов'язки учасника дорожнього руху, серед яких є також і обов'язок знати і неухильно дотримуватись вимог Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Отже обов'язок учасника дорожнього руху, яким на момент дорожньо-транспортної пригоди був ОСОБА_8 , знати і неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху України чітко визначений у національному законодавстві. Крім того, кримінальне правопорушення, яке вчинене ОСОБА_8 , зазіхає на суспільну складову безпечного життя, оскільки формує думку суспільства про незахищеність та уразливість до вчинення відносно них злочинних дій у сфері безпеки дорожнього руху. Разом з цим, належна правова охорона будь-яких соціальних цінностей, у тому числі й таких найбільш соціально значимих, як здоров'я людини, забезпечується лише тоді, коли застосовується ефективний кримінально-правовий засіб, яким є кримінальна відповідальність.
На думку апеляційного суду, той факт, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався та його позитивні характеристики, є в даній справі вирішальним в питанні призначення покарання майже у мінімальних межах санкції статті, за якою обвинувачений визнаний винним, що в свою чергу свідчить про непереконливість доводів апеляційної скарги про суворість призначеного покарання, оскільки наслідки злочину, свідчать про співмірність призначеного покарання.
Надаючи оцінку твердженням сторони захисту щодо необхідності врахування такої пом'якшуючої обставини, як щире каяття, складовою якої є визнання вини, апеляційний суд зазначає, наступне.
Виходячи з системного тлумачення законодавства і судової практики щире каяття характеризує ставлення особи до вчиненого кримінального правопорушення та проявляється в тому, що вона визнає свою вину, щиро жалкує про вчинене, бажає виправити ситуацію, що склалася, дає правдиві показання, негативно оцінює кримінальне правопорушення та засуджує свою поведінку. При цьому щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Так, щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину суто з позицій психологічної внутрішньої переорієнтації суб'єкта, справжнє засудження свого діяння, визнання його антисуспільного характеру, про що мають свідчити і об'єктивні дані про зміни в ціннісних пріоритетах та способі життя.
Окрім того, у постанові Третьої судової палати ККС ВС від 10.03.2021 зазначено, що щире каяття припускає критичну оцінку особою своєї злочинної поведінки шляхом визнання вини й готовності нести кримінальну відповідальність. Немає підстав встановлення щирого каяття, як обставини, що пом'якшує покарання, у випадку, коли обвинувачений повідомив про своє розкаяння неусвідомлено та не щиро, озвучивши це лише на словах, не підтверджених жодними діями як-то висловлення співчуття родині загиблого, вибачення перед потерпілою, відшкодування заподіяної їй матеріальної чи моральної шкоди, а вину свою визнав таким чином, що підтвердив лише очевидність скоєння ним.
Так, з оскаржуваного рішення убачається, що обвинувачений ОСОБА_8 під час розгляду справи у суді, фактично не визнавав вини у повному обсязі, намагався перекласти свою провину на потерпілого. За таких обставин апеляційний суд вважає, що щире каяття обвинуваченого, про яке останній вказує у апеляційній скарзі, має на меті виключно намагання уникнути справедливого покарання за вчинене кримінальне правопорушення, тому не може бути визнане пом'якшуючою покарання обставиною.
З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі обвинуваченого через суворість, та погоджується з визначеним видом і розміром призначеного покарання, оскільки врахуванню підлягали всі наявні у кримінальному провадженні обставини.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).
Істотних порушень вимог КПК України, які б слугували підставами для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на наведене, враховуючи положення ч. 1 ст. 404 КПК України, оскільки апеляційна скарга не містять у собі доказів щодо скасування або зміни вироку, у апеляційного суду, з урахуванням положень ст.ст. 409, 412 КПК, відсутні підстави для скасування вироку, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2023 року, у кримінальному провадженні №12020160480001970, внесеному до ЄРДР 18.07.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4