Номер провадження: 11-кп/813/2363/24
Справа № 523/15942/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
09.10.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023200480003673, внесеному до ЄРДР 21.09.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст.190 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого було задоволено.
Продовжено щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком до 22 листопада 2024 року, із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі - 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає суму у розмірі 3 028 000 гривень.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції врахував тяжкістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, відомості про особу обвинуваченого та послався на продовження існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, що унеможливлює застосування щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій посилається на наступне:
- клопотання прокурора не містить жодного доказу на підтвердження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України;
- клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу було вручено стороні захисту 24.09.2024 року безпосередньо перед судовим засіданням, що свідчить про недотримання права на захист;
- ні прокурором, ні судом не обґрунтовано, чому інший запобіжний захід не може забезпечити належної процесуальної поведінки ОСОБА_8 ;
- судом не було враховано, що ОСОБА_8 здійснює волонтерську та журналістську діяльність, сприяє в організації різноманітних благодійних заходів, направлених на збір коштів для різних підрозділів ЗСУ, а також особисто приймає участь в таких заходах та донатить кошти на придбання усього необхідного для наших воїнів;
- судом застосовано непомірний розмір альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
На підставі наведеного захисник просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити прокурору в задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою.
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржену ухвалу без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Суворовському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12023200480003673, внесене до ЄРДР 21.09.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст.190 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 190, ч.5 ст. 190, ч. 1 ст.304 КК України, ОСОБА_10 вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.190 КК України, ОСОБА_11 вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 190, ч. 5 ст.190 КК України.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Задовольняючи клопотання, суд першої інстанції з огляду на обставини, передбачені ст. 178 КПК України, погодився з доводами прокурора, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою, на даний час не зникли та продовжують існувати.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ним процесуальних обов'язків.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Як вбачається з обґрунтованих висновків суду, викладених в мотивувальній частині ухвали, в даному кримінальному провадженні продовжують існувати доведені прокурором ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, того, що обвинувачений ОСОБА_8 перебуваючи на свободі, може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, які обумовлені наступним.
- враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, санкція ч. 5 ст. 190 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна, тому, перебуваючи на волі, останній, буде мати можливість переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів зазначає, що судом було взято до уваги особу обвинуваченого, який не одружений, офіційно не працевлаштований, тобто не має постійного прибутку та стабільного джерела доходу, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про відсутність у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків, які можуть утримати останнього за місцем свого проживання.
- враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_8 не працевлаштований, тобто не має законних джерел існування, обвинувачуються у вчиненні корисливого злочину направленого на незаконне збагачення, апеляційний суд вважає, що в даному випадку існує ризик можливого вчинення останніми іншого кримінального правопорушення.
Таким чином, твердження захисника, що ризики у кримінальному провадженні недоведені, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК України.
Колегія суддів приймає до уваги посилання захисника відносно того, що ОСОБА_8 здійснює волонтерську та журналістську діяльність, сприяє в організації різноманітних благодійних заходів, направлених на збір коштів для різних підрозділів ЗСУ, а також особисто приймає участь в таких заходах та донатить кошти на придбання усього необхідного для наших воїнів, однак зауважує, що такі обставини не свідчать про зменшення або відсутність вищезазначених ризиків, при цьому, у світлі інкримінованих обставин справи, зазначене не є настільки переконливими обставинами, що могли б знизити встановлені ризики до маловірогідних чи до їх виключення.
Твердження захисника ОСОБА_7 про те, що клопотання прокурора не відповідає вимогам ст.184, ч.3 ст.199 КПК України, крім того, до нього не було додано жодного доказу, - не заслуговують на увагу, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 відповідає вимогам ч.3 ст.199 КПК України, у якій передбачено вимоги лише про зазначення відомостей, які викладені в клопотанні.
Зокрема у клопотанні прокурора зазначені короткий виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_8 , обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, а також щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою.
Щодо посилань захисника на недотримання права на захист, оскільки клопотання прокурора йому було вручене безпосередньо перед судовим засіданням, апеляційний суд зазначає, що у разі наявності такої обставини, захисник не був позбавлений права заявити клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні з метою надання можливості ознайомлення з клопотанням.
Разом з тим, як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів, оскаржуваної ухвали суду та журналу судового засідання, у судовому засіданні захисник ОСОБА_7 не просив відкласти розгляд справи для ознайомлення з клопотанням.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 що судом застосовано непомірний розмір альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, апеляційний суд вважає необґрунтованими з таких підстав.
Згідно із ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 5 ст. 182 КПК України).
В контексті справи «Mangouras v. Spain» (рішення від 28.09.2010 р., заява № 12050/04) зазначається, що заявник, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який значно перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Також, у рішенні ЄСПЛ у справі Punzelt v. Czech Republic від 25.04.2000 р. (заява № 31315/96, пункт 86) констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу заявника, ані в подальшому встановлена застава у розмірі 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.
Отже, положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу обвинуваченого; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» обвинуваченого; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Таким чином, приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, з огляду на особу обвинуваченого ОСОБА_8 , його матеріальний стан, встановлені ризики, оцінюючи фактичні обставини справи, зокрема, корисливий характер вчинених кримінальних правопорушень, спричинених збитків потерпілим визначив заставу у розмірі 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 3 028 000 грн., з урахуванням національного законодавства та притики ЄСПЛ.
Натомість, стороною захисту вищезазначені обставини не спростовані, а тому апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги щодо завідомо непомірного для обвинуваченого розміру застави.
За вказаних обставин, апеляційний суд погоджується із визначеним судом розміром застави та не знаходить законних підстав для його зміни у бік зменшення.
За таких обставин, зазначені в апеляційній скарзі доводи і підстави, з яких захисник просить скасувати ухвалу не знайшли свого підтвердження в апеляційній інстанції, а тому ухвала суду є законною та обґрунтованою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 ,- залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 24 вересня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12023200480003673, внесеному до ЄРДР 21.09.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст.190 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4