21 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №260/11128/23
адміністративне провадження № К/990/38521/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року у справі № 260/11128/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахування та невиплаті ОСОБА_1 , додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за травень 2022 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України, за травень 2022 року.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за травень 2022 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за травень 2022 року додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону Верховний Суд вважає за потрібне відмовити у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що ця справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі заявник посилається на положення пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що на даний час відсутні висновки Верховного суду щодо розгляду справ, пов'язаних з виплатою додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року за № 168, особам, які залучаються та беруть безпосередню участь в угрупованні об'єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та деяким іншим особам, тобто суд першої інстанції помилково виніс рішення щодо розгляду справи за правилами спрощеного провадження, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для єдиної правозастостосовчої практики, оскільки стосується правил щодо визначення права на зазначену додаткову винагороду, правил нарахування та її виплати, особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки стосується осіб, які беруть безпосередню участь в бойових діях, а також осіб, які не включені до наказу про виплату додаткової винагороди, зокрема у зв'язку з лікуванням після важкого поранення, обвинуваченням у невиконанні бойового наказу, та іншими причинами.
В аспекті таких посилань відповідача колегія суддів вказує, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено. Суб'єктивні труднощі у тлумаченні правової норми, які виникають у суб'єкта правозастосування, не обов'язково свідчать, що питання права має фундаментальне значення для правозастосовчої практики. За змістом підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, не ставиться у залежність від наявності висновку Верховного Суду з цього питання.
Колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання.
Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження скаржник не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Щодо посилання скаржника на підпункт «б» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України колегія суддів зазначає, що оскільки обґрунтування вказаного твердження скаржник не навів та не обґрунтував, при розгляді яких саме справ він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, та яким чином ці обставини впливають на вирішення спору у конкретній іншій справі, Суд відхиляє такі посилання.
Лише загальні посилання на такі обставини, за відсутності вмотивованих аргументів, не дають підстав для висновку, що є підстави для відкриття касаційного провадження, з посиланням на підпункт «б» частини п'ятої статті 328 КАС України.
Так, вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Однак, касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Суд також відхиляє твердження скаржника, що справа має виняткове значення для нього, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів та лише загальні посилання на бюджетні витрати та можливі наслідки таких витрат, за відсутності вмотивованих підстав, не свідчать про винятковість цієї справи.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Колегія суддів зазначає, що скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Проте, посилання скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Водночас предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не обґрунтував випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Суд також ураховує позицію, висловлену Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року, щодо неприйнятності заяви у справі «Азюковська проти України» (заява № 26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року у справі № 260/11128/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіО.А. Губська М.В. Білак В.Е. Мацедонська