21 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №990/16/24
адміністративне провадження № П/990/16/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Тацій Л.В.,
суддів: Єзерова А.А., Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г., Шарапи В.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Маріної Ю.А.,
представника позивача Росоха С.В.
представника відповідача Белінської О.В.
представника третьої особи Бойко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження заяву Вищої ради правосуддя про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Міністерства юстиції України до Вищої ради правосуддя, третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, про визнання протиправним та нечинним рішення Вищої ради правосуддя,
15.01.2024 до Верховного Суду надійшла позовна заява Міністерства юстиції України (далі - позивач, Мін'юст) до Вищої ради правосуддя (далі-відповідач, ВРП, Рада), у якій позивач просить визнати рішення ВРП від 14.12.2023 № 1312/0/15-23 "Про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за повідомленням судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 " протиправним та нечинним.
Підстави позову обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення, на думку позивача, є необґрунтованим та видано без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття такого рішення. Реалізація нормативно визначеного права на подання Скарги відповідно до Закону № 2704-VIII Вищою радою правосуддя кваліфікована як неправомірний вплив на судову владу, можливість втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, що негативно позначається на авторитеті правосуддя та підриває незалежність судової влади. Проте, Скарга Мін'юсту була подана у порядку Закону № 2704-VIII та не містила вимог щодо встановлення наявності чи відсутності потреби залучення до участі у справі № 320/19124/23 перекладача, а була спрямована на встановлення факту здійснення суддею ОСОБА_1 судочинства іншою мовою, ніж державна, що прямо передбачено Законом № 2704-VIII, а також на реалізацію передбаченого Законом № 2704-VIII механізму реагування Уповноваженого у межах і порядку, визначених цим Законом
Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом Міністерства юстиції України.
29.01.2024 відповідач подав до Суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позову в повному обсязі. Відповідач акцентує увагу Суду на тому, що Мін'юст був стороною у справі № 320/19124/23, після ухвалення судового рішення у якій звернувся до Уповноваженого зі скаргою, вказуючи на те, що суддя ОСОБА_1 в судовому засідання задавала третій особі питання російською мовою. Такі дії Міністерства юстиції України слугували підставою для звернення Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя із повідомленням про втручання в її діяльність як судді щодо здійснення правосуддя.
ВРП повідомлення судді розглянуто у межах, передбачених Законом України «Про Вищу раду правосуддя», повноважень та в ході перевірки встановлено, що під час судового засідання у справі № 320/19124/23 було встановлено недостатність рівня володіння державною мовою у третьої особи для розуміння поставлених йому запитань та надання пояснень. Враховуючи відсутність заперечень інших учасників справи, в тому числі, представника Мін'юсту, поставила третій особі кілька запитань російською мовою та висловила прохання надати його пояснення виключно стосовно обставин справи.
Відповідач також зазначив, що застосування державним органом, який безпосередньо наділений повноваженнями щодо формування та реалізації державної правової політики методів/інструментів, які передбачають вжиття позапроцесуальних заходів оскарження дій та процесуальних рішень судді у конкретній судовій справі може створити в суспільства уявлення про можливість безперешкодного впливу на суд та судове рішення в позапроцесуальний спосіб та може бути розцінене як неправомірний вплив на судову владу, можливість втручання в діяльність суддів щодо здійснення правосуддя, що негативно позначається на авторитеті правосуддя та підриває незалежність судової влади.
Одночасно з відзивом на касаційну скаргу ВРП подала до Суду клопотання про закриття провадження у справі, в якій відповідач зазначив, що позивач, який є суб'єктом владних повноважень, не обґрунтував свої позовні вимоги та не зазначив, для реалізації яких повноважень або забезпечення виконання яких функцій ініційовано даний позов. Оскаржуване рішення ВРП, як індивідуальний акт, не впливає на права та інтереси позивача.
Від позивача 02.02.2024 надійшла відповідь на відзив, у якому Мін'юст підтримав доводи, викладені в позові та вимоги позовної заяви. Заперечуючи проти аргументів відзиву на позов, звернув увагу Суду на тому, що дії Міністерства юстиції України були спрямовані на захист державної мови, оскільки у судовому процесі застосовувалась інша мова, ніж державна, а скарга до Уповноваженого подана після розгляду справи судом. Такі дії судді не були викладені як процесуальна підстава оскарження рішення в апеляційному порядку.
Відповідач 09.02.2024 направив до Суду додаткові пояснення у справі, за змістом яких повідомив, що на адресу ВРП 05.02.2024 надійшов лист секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови з копією Акту про результати здійснення контролю за застосуванням державної мови. У вказаному акті викладено висновок про те, що порушення вимог частини першої статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» Київським окружним адміністративним судом не встановлено.
Такий висновок в Акті обґрунтований тим, що використання суддею під час судового засідання недержавної мови за згодою всіх учасників було спрямоване на забезпечення прав та свобод особи - учасника справи. Відповідно до інформації, яка міститься у довідці від 19.12.2023 № 03-32/13899/23, наданій Київським окружним адміністративним судом, суд не міг безпосередньо, у судовому засіданні усунути в інший спосіб небезпеку порушення прав учасника справи, оскільки для залучення перекладача до участі в справі суд не володів відповідними бюджетними коштами. Разом з тим відкладення розгляду справи та витрачання бюджетних котів на оплату перекладача за умови згоди всіх учасників справи є значно більш істотним порушенням прав і свобод людини.
19.02.2024 позивач звернувся до Суду із заявою про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Кременя.
Ухвалою Верховного Суду від 04.03.2024 клопотання Міністерства юстиції України задоволено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Кременя, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 15.04.2024.
Ухвалою Верховного Суду від 15.04.2024 у задоволенні клопотання Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі 990/16/24 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, Суд виходив з того, що доводи та обґрунтування позовної заяви Мін'юсту потребують перевірки в межах розгляду справи по суті, з метою встановлення наявності/відсутності у позивача будь-якого порушеного права оскаржуваним рішення відповідача.
25.07.2024 до Верховного Суду надійшли додаткові письмові пояснення ВРП, у яких відповідач просить Суд врахувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/83/23 при ухваленні рішення. Відповідач зазначає, що правовідносини, які були предметом розгляду у вказаній справі та у цій справі є подібними. У справі № 990/83/23 Велика Палати Верховного Суду погодилась з висновками суду першої інстанції про те, що позов ініційовано суб'єктом владних повноважень до ВРП, яка також є суб'єктом владних повноважень, тоді як звернення суб'єкта владних повноважень з адміністративним позовом, зокрема до іншого суб'єкта владних повноважень, можливе лише у випадках, передбачених законом. Позивач, який є суб'єктом владних повноважень, не має встановлених законом повноважень на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження зазначеного рішення ВРП, а тому провадження у справі, як відкрите за його позовною заявою за відсутності встановлених нормами КАС підстав, має бути закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
В судовому засіданні, призначеному на 21.10.2024, представниця позивача підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити з підстав, наведених в позовній заяві. Заперечувала проти клопотання відповідача про закриття провадження у справі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, а також наполягав на тому, що рішення ВРП, яке є предметом оскарження у цій справі, не впливає на права та обов'язки позивача; зазначив про відсутність у Мін'юсту підстав для оскарження рішення ВРП, просив задовольнити клопотання від 25.07.2024 про закриття провадження у справі.
Представниця третьої особи у судовому засіданні повідомила, що покладається на розсуд суду.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, колегія суддів встановила таке.
У провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа № 320/19124/23 за позовом приватного нотаріуса ОСОБА_7 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України, про визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України від 06.02.2023 № 478/5 «Про задоволення скарги» та від 14.04.2023 № 1342/5 «Про внесення змін до переліку нотаріусів, якими в умовах воєнного стану вчиняються нотаріальні дії щодо цінного майна».
Справа розглядалась суддею Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 одноособово та рішення у справі прийнято 07.09.2023.
У судовому засіданні 16.08.2023 у справі № 320/19124/23 суддею ОСОБА_1 вирішено задавати питання ОСОБА_3 (іноземцю) та отримувати його пояснення російською мовою.
Міністерством юстиції України подано до Уповноважено із захисту державної мови скаргу від 06.10.2023 № 131344/33.2.3/11-23 на дії судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 , у якій заявник покликався на порушення вимог Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
13.11.2023 до Вищої ради правосуддя надійшло повідомлення судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 про втручання в її діяльність як судді щодо здійснення правосуддя за вх. № 794/0/6-23.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між членами Вищої ради правосуддя від 13.11.2023 вказане повідомлення та додані до нього матеріали передані члену ВРП ОСОБА_4 для проведення перевірки.
У повідомленні суддя ОСОБА_1 зазначила, що 16.08.2023 під час розгляду адміністративної справи № 320/19124/23 в судовому засіданні суд з'ясовував у третьої особи у справі (іноземця) - ОСОБА_5 рівень володіння державною мовою достатнього для розуміння запитань, які йому ставить суд, та надання на них відповідей.
Суддя зазначила, що розуміючи, що рівень володіння ОСОБА_5 державною мовою є недостатнім, усвідомлюючи, що фінансування витрат суду на використання послуг перекладача є обмеженим, з метою економії процесуального часу сторін, дотримання балансу інтересів сторін у справі, з'ясувавши думки інших учасників судового процесу щодо наявності в них заперечень щодо постановки запитань третій особі та отримання відповідей на них російською мовою, не отримавши таких заперечень, у тому числі від представників Міністерства юстиції України, поставила третій особі кілька запитань російською мовою та висловила прохання надати його пояснення виключно стосовно обставин справи.
У повідомленні судді до ВРП йдеться про те, що 31.10.2023 до її відома доведено зміст листа Уповноваженого із захисту державної мови від 23.10.2023 № 5859/04.1, з якого слідує, що Міністерство юстиції України звернулося до Уповноваженого із захисту державної мови зі скаргою щодо заходів державного контролю за застосуванням державної мови Київським окружним адміністративним судом під час розгляду справи № 320/19124/23.
Суддя ОСОБА_1 у повідомленні до ВРП вказала, що такі дії Міністерства юстиції України свідчать про тиск на неї, тому вона просила Раду вжити реальних заходів з метою забезпечення її захисту від свавільних та протиправних дій Міністерства юстиції України.
До повідомлення судді надані копія листа Уповноваженого від 23.10.2023 та копія компакт-диску із записом судового засідання від 16.08.2023, що були предметом дослідження ВРП.
З метою повного, всебічного, об'єктивного дослідження обставин, викладених у повідомленні судді ОСОБА_1 , член ОСОБА_6 направив до Шостого апеляційного адміністративного суду, в провадженні, якого перебувала справа № 320/19124/23 за апеляційною скаргою Мін'юста, запит від 14.11.2023 про надання копії апеляційної скарги.
14.12.2023 Вищою радою правосуддя прийнято рішення № 1312/0/15-23 «Про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за повідомленням судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 », яким вирішено:
- звернути увагу Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Кременя на дотримання приписів статті 19 Конституції України та гарантій незалежності суддів та авторитету правосуддя під час здійснення повноважень з розгляду скарг фізичних та юридичних осіб на дії суду / суддів з підстав, визначених Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»;
- внести до Міністерства юстиції України подання про виявлення та притягнення до встановленої законом відповідальності посадових осіб Міністерства юстиції України за вчинення дій, що порушують гарантії незалежності суддів та підривають авторитет правосуддя;
- звернутися до Офісу Генерального прокурора щодо перевірки в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, обставин, зазначених у повідомленні судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 .
Міністерство юстиції України, не погодившись з рішенням Вищої ради правосуддя від 14.12.2023 № 1312/0/15-23 «Про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за повідомленням судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 », звернулось до Суду з цим позовом.
Вирішуючи питання про наявність/відсутність підстав для задоволення позовних вимог по суті спору, насамперед важливо дослідити питання наявності права у позивача на звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною п'ятою статті 125 Конституції України закріплено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Частина перша статті 2 КАС України встановлює, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).
Пунктом 8 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що: … «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, підставою для звернення до суду із позовом є порушення прав, свобод та інтересів особи рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України).
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічного-правового спору надано такому суб'єкту законом (пункт 5 частини першої статті 19 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З системного аналізу означених правових норм чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень в адміністративному процесі має право на звернення до суду у порядку та у спосіб, які обмежені повноваженнями, визначеними Конституцією і законами України.
При цьому, Суд зазначає, що, суб'єкт владних повноважень не має прав, у розумінні міри свободи поведінки, а лише наділений законодавцем певними повноваженнями, необхідними для реального виконання завдань та функцій держави, що покладені на нього.
Отже, законодавством встановлено обмеження щодо можливості звернення до суду суб'єктами владних повноважень.
Можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій, в межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.
Абзацами першим-другим пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі-Положення № 228) встановлено, що Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, з питань утримання військовополонених, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації; забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції.
Підпунктами 54-3, 60, 83-15, 87 пункту 4 Положення № 228 передбачено, що Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань:
-звертається до суду з позовами та бере участь у справах про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції";
-звертається до суду з позовами та бере участь у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішеннями Європейського суду з прав людини, зокрема через територіальні органи Мін'юсту;
-здійснює контроль за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії, вживає визначених законом заходів у разі порушення політичними партіями Конституції та законів України, звертається до суду з позовом та бере участь у справі про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії або про заборону політичної партії; звертається до суду з позовом та бере участь у справі про анулювання реєстраційного свідоцтва постійно діючого третейського суду у випадках, передбачених законом, зокрема через територіальні органи Мін'юсту;
-звертається до суду з позовами та бере участь у справах в інтересах осіб, які не мають в Україні постійного місця проживання, під час розгляду справ судами України у межах виконання Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, а також в інших випадках, передбачених міжнародними договорами України чи іншими актами законодавства, зокрема через територіальні органи Мін'юсту.
Тобто, законом встановлені конкретні випадки, у яких Мін'юст наділений повноваженнями на звернення до адміністративного суду з позовами у правовідносинах, що виникають у зв'язку з виконанням покладених на нього чинним законодавством завдань.
З матеріалів справи Судом встановлено, що у цій справі позивач оскаржує рішення ВРП, яке не впливає на повноваження Мін'юсту, не стосується правовідносин, у яких позивач уповноважений звертатись до адміністративного суду з позовами на виконання вимог Положення № 228.
Крім того, у відповідності до конституційних приписів, Вища рада правосуддя зобов'язана вживати заходів щодо забезпечення незалежності суддів ( пункт 7 частини першої статті 131 Конституції України).
Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів (ст. 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798).
Главою 10 Закону №1798, встановлено обов'язок вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя, в тому числі ведення і оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті реєстру повідомлень суддів про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, проведення перевірки таких повідомлень, оприлюднення результатів та ухвалення відповідних рішень. А також надано право Вищої ради правосуддя звертатись до прокуратури та органів правопорядку щодо надання інформації про розкриття та розслідування злочинів, вчинених щодо суду, суддів, членів їх сімей, працівників апаратів судів, злочинів проти правосуддя, вчинених суддями, працівниками апарату суду; звертатись до суб'єктів права законодавчої ініціативи, органів, які уповноважені приймати правові акти, із пропозиціями щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя; вживати інших заходів, які є необхідними для забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя (частина перша статті 73). Вища рада правосуддя вживає заходів, що визначені у частині першій цієї статті, з власної ініціативи, за зверненням судді, судів, органів та установ системи правосуддя (частина друга статті 73).
Аналіз зазначених приписів закону дає підстави для висновку, що рішення Вищої ради правосуддя є актом індивідуальної дії, яке спрямоване на забезпечення незалежності суддів і приймається виключно при наявності повідомлень суддів про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, а тому стосується саме суб'єктів звернення: судді, судів, органів та установ системи правосуддя.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів цієї особи.
При цьому, рішення, яке ВРП приймає як акт індивідуальної дії в порядку статті 73 Закону № 1798-VIII з метою забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя стосується прав і законних інтересів судді (суддів), суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21. грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
З таких підстав, колегія суддів вважає обґрунтованою заяву Вищої ради правосуддя про закриття провадження у зв'язку з тим, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, даний позов ініційовано суб'єктом владних повноважень до Вищої ради правосуддя, яка також є суб'єктом владних повноважень, а оскільки КАС України встановлені певні обмеження і вимоги щодо звернення суб'єкта владних повноважень до адміністративного суду, то у позивача відсутні повноваженнями на звернення до суду з позовом про скасування рішення ВРП.
Варто зазначити, що у компетенційних спорах позивачем є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
Ураховуючи викладене, колегія судів дійшла висновку, що оскільки Мін'юст не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовом про скасування рішення ВРП, то й оскаржуване рішення про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів не може бути предметом розгляду адміністративного суду за зверненням позивача.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/83/23
Таким чином, враховуючи, що позивач не має права на оскарження таких правових актів індивідуальної дії, колегія суддів дійшла висновку, що провадження у зазначеній адміністративній справі порушене без законних на те підстав, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, у даному випадку поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Оскільки розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів та не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз'яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає.
Відтак, з огляду на викладені вище обставини і норми законодавства, провадження у даній справі підлягає закриттю, а відповідна заява Ради - задоволенню.
Керуючись статтями 238, 241, 243, 248, 257, 262, 266, 292 - 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Заяву Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі задовольнити.
Провадження у справі за позовною заявою Міністерства юстиції України до Вищої ради правосуддя, третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь , про визнання протиправним та нечинним рішення Вищої ради правосуддя, закрити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвалу може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л.В. Тацій
Судді: А.А. Єзеров
С.Г. Стеценко
Т.Г. Стрелець
В.М. Шарапа
Повне судове рішення складено 21.10.2024.