Справа № 600/982/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
21 жовтня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення з військової служби з підстав передбачених пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, під час воєнного стану, через такі сімейні обставини у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьками своїми чи дружини, а саме батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби у Збройних Силах України з підстав передбачених пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, під час воєнного стану, через такі сімейні обставини у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьками своїми чи дружини, а саме батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апелянта, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судом встановлені наступні обставини справи.
Згідно довідки №3643 від 24.05.2023 року позивач перебуває на військовій службі в Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 08.08.2006 року ОСОБА_2 є батьком позивача - ОСОБА_1 .
Відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення змін до актового запису цивільного стану №00041996604 від 25.1.2023 року, прізвища батька позивача було змінено з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 .
У витягах з реєстру територіальної громади №2023/008701269 від 26.10.2023 року та №2023/007732306 від 26.09.2023 року зазначено, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 .
Позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком.
В обґрунтування наявності підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивач долучив до рапорту про звільнення з військової служби копію висновку за формою первинної облікової документації №080-4/о від 24.10.2023 року №404 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Листом №7/449 від 27.02.2024 року позивачу повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби, оскільки наданий висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворим батьком, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа. Отже, висновок ЛКК від 24.10.2023 року не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби за призовом під час мобілізації у зв'язку з необхідністю постійного стороннього догляду за хворим батьком за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Позивач, не погоджуючись з отриманою відмовою, звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з безпідставності вимог позову, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження існування підстав для звільнення його з військової служби за абзацом 4 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023 продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.
Указом Президента України № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За нормами частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
В свою чергу, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Постановою КМУ «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 року №413 передбачено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Як встановлено з матеріалів справи, спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII. При цьому, підставою для такої відмови стало, як зазначено у відповіді на рапорт позивача, відсутність документів, які б підтверджували наявність зазначеної військовослужбовцем підстави для звільнення з військової служби. Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що наданий висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворим батьком позивача.
Водночас, як вбачається зі змісту позову, позивач наполягає, що поданий ним висновок за формою первинної облікової документації №080-4/о від 24.10.2023 року №404 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі є належним підтвердженням необхідності здійснення стороннього догляду за своїм батьком ОСОБА_2 .
Відтак, спірним у даних правовідносинах є питання допустимості висновку Лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я від 24.10.2023 року за №404 на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за батьком та його звільнення із військової служби за сімейними обставинами.
Так, згідно з абзацом 8 частини 1 статті 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 № 2961-IV (Закон № 2961-IV) медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Частиною 1 статті 7 Закону № 2961-IV визначено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (Положення № 1317).
Згідно з пунктом 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Пунктом 17 Положення № 1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Абзацами 2 та 4 підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.
Таким чином, необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особами, що досягли повноліття підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Варто зауважити, що приписи Закону № 2961-IV та постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 1317 не суперечать Закону №3543-ХІІ, а лише деталізують його положення, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров'я та проходження такого особливого виду служби як військова. Закон №3543-ХІІ встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів та перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи Закону № 2961-IV та постанови Кабінету Міністрів України № 1317 розмежовують повноваження таких органів в залежності від суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів підтверджувати ідентичні обставини.
Як встановлено судом, позивачем до рапорту про звільнення з військової служби додано Висновок лікарсько-консультативної комісії про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 24.10.2023 року №404 (за формою №080-4/о), відповідно до якого ОСОБА_2 (батькові позивача) рекомендовано соціальну послугу: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Разом з тим, наданий позивачем Висновок від 24.10.2023 року №404 (за формою №080-4/о) такий не містить тверджень про необхідність систематичного чи постійного стороннього догляду за хворою особою - батьком позивача ОСОБА_2 .
Відтак, суд першої інстанції обгрунтовано погодився з доводами відповідача, що позивачем не надано до свого рапорту належних доказів на підтвердження існування підстав для звільнення з військової служби за абзацом 4 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
До того ж, вказані висновки узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 21.02.2024 року у справі №120/1909/23 з подібних правовідносинах.
Наразі, наданий позивачем Висновок є виключно підставою для організації надання соціальної послуги з паліативного догляду вдома особам похилого віку, у тому числі з когнітивними розладами.
Постійний сторонній догляд - це догляд, який надається особам з дуже тяжкою інвалідністю, спричиненою професійним захворюванням, каліцтвом або нещасним випадком, що призводить до значного обмеження життєдіяльності, які надзвичайно потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду з боку третьої особи і не здатні до обслуговування себе.
Однак, соціальна послуга з паліативного догляду - це комплекс заходів, що здійснюються протягом робочого дня суб'єкта, який надає соціальну послугу, спрямованих на створення умов забезпечення життєдіяльності осіб, які частково або повністю втратили здатність до самообслуговування, є паліативними хворими.
Отже, терміни, які визначені законодавчо як "постійний догляд" і "паліативний догляд вдома" не є тотожними та застосовуються для різного правового регулювання.
Порядок видачі та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушень функцій організм через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної полсгуи з догляду на непрофесінеій основі" (далі - висновок) визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о, яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України 09 березня 2021 року № 407 (далі - Інструкція №407.
Пунктом 5 Інструкції №407 передбачено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.
Згідно з пунктом 10 Інструкції №407 висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.
Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі (п. 12 Інструкції №407).
При цьому, механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім'ї, які спільно з нею проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки встановлює Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 23 вересня 2020 року № 859.
Таким чином, законодавцем чітко врегульовано підстави і мету отримання вказаного висновку, що не кореспондує із цілями абзацом 4 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Крім цього, судова колегія враховує лист Обласної комунальної медичної установи "Центр медико-соціальної експертизи" від 17.11.2023 №348, наданий на адвокатський запит щодо видачі висновку МСЕК стосовно ОСОБА_2 , де відзначено про те, що висновок ЛКК від 24.10.2023 року, виданий ОСОБА_2 , засвідчує лише про наявність у вказаної особи порушення функцій організму через які вона не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, але таке заключення не дає підстав для висновку МСЕК про необхідність у постійному сторонньому догляді. До того ж, указаний висновок ЛКК надається для отримання грошової компенсації фізичній особі, яка надає соціальні послуги ОСОБА_2 з догляду на непрофесійній основі.
З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваної відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.