Справа № 640/15470/22 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
17 жовтня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.
за участю секретаря Островської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року (м. Київ, дата складання повного тексту - 25.09.2023) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати Розпорядження Апарату Верховної Ради України № 1565-к від 01.09.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Управління - керівника відділу»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України - керівника відділу інформаційно-консультативної роботи;
- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2022 по дату ухвалення рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Розпорядженням Апарату Верховної Ради України №1565-к від 01.09.2022 ОСОБА_1 звільнена з посади заступника керівника Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України - керівника відділу інформаційно-консультативної роботи у зв'язку зі зміною структури управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», ст. 24 Закону України «Про відпустки», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Однак, на переконання позивача, відповідач в порушення вимог ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» одночасно із врученням 27.07.2022 позивачу письмового попередження про можливе вивільнення згідно із п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не запропоновано іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей та взагалі не проінформовано про наявні вакантні посади. Також позивач наголошує, що посада, яку вона займала, хоча й скорочена, проте структурний підрозділ, який очолювала позивач не ліквідовано, або реорганізовано у визначеному законодавством порядку. Новим штатним розписом в редакції Розпорядження № 507-к визначено дві посади «заступник керівника Управління - керівник відділу», як і було визначено штатним розписом в попередній редакції. Однак, згідно з Розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України № 1468-к від 22.08.2022 на посаду заступника керівника Управління - керівника відділу призначено іншу особу - ОСОБА_2 , тобто на момент вручення письмового попередження про можливе вивільнення 27.07.2022 посада заступника керівника Управління - керівника відділу була вільна, і, відповідно, відповідач був зобов'язаний одночасно із попередженням запропонувати позивачу таку посаду.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне вивільнення, так само і на час видання спірного розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 01 вересня 2022 року № 1565-к, врегульована положеннями Закону України «Про державну службу», що виключає застосування Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин. Відповідач наголошує, що виробнича необхідність проведення змін на підприємствах, в установах, організаціях є прерогативою і законним правом, що належить роботодавцю. Також вказує, що ОСОБА_1 своєчасно попереджена про звільнення з роботи, їй запропоновано іншу роботу в Апараті Верховної Ради України, у зв'язку з чим, відповідач дотримав процедуру звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт наголошує, що відповідач в порушення вимог ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» одночасно із врученням 27.07.2022 позивачу письмового попередження про можливе вивільнення згідно із п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не запропоновано іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей та взагалі не проінформовано про наявні вакантні посади. Наголошує, що на момент вручення письмового попередження про можливе вивільнення 27.07.2022 посада заступника керівника Управління - керівника відділу була вільна, і, відповідно, відповідач був зобов'язаний одночасно із попередженням запропонувати позивачу таку посаду.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно з розпорядженням Апарату Верховної Ради України № 1736-к від 21.10.2020 відповідно до ст. 41 Закону України «Про державну службу», п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України ОСОБА_1 призначена на посаду заступника керівника Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України - керівника відділу інформаційно-консультативної роботи порядком переведення з Міністерства розвитку громад та територій України за погодженням між керівниками органів.
Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 507-к від 22.07.2022 «Про внесення змін до штатного розпису Апарату Верховної Ради України» внесені зміни до штатного розпису Апарату Верховної Ради України - скорочено чисельність Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування та затверджено нову структуру Управління і штатну чисельність у кількості 18 штатних одиниць.
27.07.2022 позивачу вручене письмове попередження про можливе вивільнення згідно із п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
25.08.2022 позивачу вручена письмова пропозиція, згідно якої у зв'язку із скороченням посади заступника керівника Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України - керівника відділу інформаційно-консультативної роботи відповідно до Розпорядження Голови Верховної Ради України № 507-к від 22.07.2022 «Про внесення змін до штатного розпису Апарату Верховної Ради України» запропоновано посаду головного консультанта відділу інформаційно-організаційної та аналітичної роботи Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування.
У свою чергу, ОСОБА_1 просила надати 30-денний термін для погодження чи відхилення запропонованої посади.
Розпорядженням Апарату Верховної Ради України № 1565-к від 01.09.2022 ОСОБА_1 звільнена з посади заступника керівника Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України - керівника відділу інформаційно-консультативної роботи у зв'язку зі зміною структури управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», ст. 24 Закону України «Про відпустки», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Не погоджуючись з вказаним розпорядженням Апарату Верховної Ради України № 1565-к від 01.09.2022, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване розпорядження відповідача є таким, що відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнято з дотриманням приписів ст.87 Закону України «Про державну службу».
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VІІІ «Про державну службу», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 889-VIII).
Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про державну службу», державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Частинами першою - третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» установлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
Частиною першою статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
За змістом частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої вказаної статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Предметом спору у цій справі є звільнення державного службовця відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у зв'язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису).
Відповідно до статті 7 Регламенту Верховної Ради України організаційне, юридично-експертне, науково-експертне, документальне, інформаційне, а також матеріально-технічне, господарсько-правове та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради, її органів, народних депутатів, депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді здійснює Апарат Верховної Ради.
Апарат Верховної Ради діє на основі Положення про Апарат Верховної Ради. Положення про Апарат Верховної Ради та Положення про структурний підрозділ Апарату Верховної Ради затверджуються Головою Верховної Ради України.
Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769, в редакції розпорядження Голови Верховної Ради України № 734 від 20 листопада 2014 року, затверджено Положення про Апарат Верховної Ради України.
Структура Апарату відповідно до пункту 35 частини першої статті 85 Конституції України, а також його гранична чисельність затверджуються Верховною Радою України.
Водночас, штатний розпис Апарату та чисельність працівників структурних підрозділів Апарату затверджуються Головою Верховної Ради України (пункт 3 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України).
Відповідно до Положення про Апарат Верховної Ради України, розпорядженням Голови Верховної Ради України від 22 липня 2022 року № 507-к внесені зміни до штатного розпису Апарату Верховної Ради України.
Зокрема, скорочена чисельність Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування на 4 штатні одиниці та затверджена нова структура Управління і штатна чисельність у кількості 18 штатних одиниць.
З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України «Про призначення ОСОБА_1 на посаду заступника керівника Управління - керівник відділу» від 21 жовтня 2020 року № 1736-к позивача призначено з 22 жовтня 2020 року на посаду заступника керівника Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України - керівника відділу інформаційно-консультативної роботи порядком переведення з Міністерства розвитку громад та територій України за погодженням між керівниками органів.
01 вересня 2022 року розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Управління - керівника відділу» від 01 вересня 2022 року № 1565-к позивач звільнена з посади за пунктом 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі зміною структури Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування. Підставою слугувало розпорядження Голови Верховної Ради України від 22 липня 2022 року № 507-к «Про внесення змін до штатного розпису Апарату Верховної Ради України».
Отже, ОСОБА_1 звільнена з державної служби відповідно до положень Закону України «Про державну службу», що регулює відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.3 ст.87 Закону№ 889-VIII саме одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої вказаної статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Разом із тим, матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що 27.07.2022 позивачу вручене письмове попередження про можливе вивільнення згідно із п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, і лише 25.08.2022 позивачу вручена письмова пропозиція, та запропоновано посаду головного консультанта відділу інформаційно-організаційної та аналітичної роботи Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування.
Тобто, в порушення вимог ч.3 ст. 87 Закону № 889-VIII, 27.07.2022 позивачу одночасно із врученням письмового Попередження про можливе вивільнення згідно із п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не було запропоновано іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей та взагалі не було проінформовано про наявні вакантні посади.
Колегія суддів наголошує, що Закон України «Про державну службу» містить юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов'язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі.
З прийняттям Закону України «Про державну службу» Держава взяла на себе певні зобов'язання з дотриманням гарантій збереження прав державного службовця, натомість недотримання таких гарантій для державних службовців при їх звільненні є порушенням принципу правової визначеності, а звільнення державних службовців без існування відповідного правового регулювання має наслідком свавільне втручання відповідного органу у право на працю та, як наслідок, суперечить вимогам принципу верховенства права.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2023 року у справі №340/1791/22 зазначив наступне: «Видається очевидним, що пропонування іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей (відповідно до абзаців першого, другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII) має на меті залишити працівника на державній службі (шляхом його переведення на запропоновану посаду без проведення конкурсу) й відповідач, якщо пропонує ці посади, то має робити це не для позірного дотримання процедури, визначеної законом, а для реального виконання цих приписів закону. Повідомлення переліку вакантних посад задля самого лише повідомлення цих посад як передумови для звільнення не свідчить про реальне виконання Закону чи, принаймні, намагання його виконати.».
Аналізуючи обставини, які склались між сторонами у цій справі, крізь призму наведеної Верховним Судом позиції, колегія суддів уважає, що пропонування позивачеві посади через місяць після попередження про можливе вивільнення, а не одночасно з таким попередженням, не забезпечувало дотримання гарантій права позивача на працю, а навпаки, робило його ілюзорним.
Це радше свідчить про формальне намагання відповідача дотриматися вимог Закону №889-VІІІ, аніж про реальний намір сприяти у залишенні позивача на державній службі.
Твердження відповідача про те, що частина третя статті 87 Закону № 889-VIII передбачає обов'язок суб'єкта призначення/керівника державної служби запропонувати іншу посаду державної служби протягом місяця з дня попередження про можливе вивільнення, є нічим іншим, аніж суб'єктивним сприйняттям і трактуванням цієї норми відповідачем та не ґрунтується на правильному тлумаченні.
Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Колегія суддів наголошує, що роботодавець зобов'язаний був вчинити всі дії щодо запропонування позивачу рівнозначної посади з метою дотримання гарантій забезпечення прав громадян на працю, враховуючи переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Натомість відповідач передчасно звільнив позивача, без дотримання вищевказаних гарантій.
Колегія суддів враховує, що 25 серпня 2022 року відповідач запропонував позивачу вакантну посаду - головного консультанта Відділу інформаційно-організаційної та аналітичної роботі Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування, про що ознайомлено позивача 25.08.2022.
Однак, ОСОБА_1 просила надати 30-денний термін для погодження чи відхилення запропонованої посади.
Колегія суддів вважає, що надання позивачу пропозиції щодо вакантної посади фактично при завершенні строку у 30 календарних днів, позбавляє позивача навіть теоретичної можливості проаналізувати та обдумати запропоновану пропозицію, ознайомитись із специфікою роботи на такій посаді, ознайомитись із посадовими та функціональними обов'язками тощо, що в свою чергу також є свідченням про порушенням відповідачем прав державного службовця.
За таких обстави, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не дотримався процедури звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, тому Розпорядження Апарату Верховної Ради України № 1565-к від 01.09.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Управління - керівника відділу» є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відтак, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з'ясування обставин незаконного звільнення працівника, покладається обов'язок поновлення такого працівника на попередній роботі.
Згідно позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 16.10.2012 у справі №21-267а12, а також Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 24.02.2021 у справі №821/358/16, від 11.02.2021 у справі №640/21065/18, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235, ст. 240-1 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Враховуючи, що день звільнення вважається останнім днем роботи, позивач підлягає поновленню на посаді заступника керівника Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України - керівника відділу інформаційно-консультативної роботи з 01.09.2022.
Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок №100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно п. п. 5, 8 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Із змісту наявної в матеріалах справи довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України по зарплаті позивача від 01.09.2022 №9-1-12/1349 (т.1 а.с.112) колегія суддів дійшла до висновку, що середньоденна заробітна плата останнього складала 2074,56 грн.
Кількість робочих днів вимушеного прогулу у період з 01.09.2022 по 17.10.2024 складає 556 днів.
Таким чином, з огляду на викладене, стягненню з Апарату Верховної Ради України на користь позивача належить середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2022 по 17.10.2024 в сумі 1 153 455,36 грн (2074,56 грн х 556 робочих днів) з урахуванням податків і зборів.
Колегія суддів вказує, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді заступника керівника Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України - керівника відділу інформаційно-консультативної роботи з 01.09.2022, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року - скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати Розпорядження Апарату Верховної Ради України № 1565-к від 01.09.2022 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Управління - керівника відділу».
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України - керівника відділу інформаційно-консультативної роботи.
Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2022 по 17.10.2024 у розмірі 1 153 455,36 грн (один мільйон сто п'ятдесят три тисячі чотириста п'ятдесят п'ять гривень 36 коп.).
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України - керівника відділу інформаційно-консультативної роботи та стягнення з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 41 491,20 грн (сорок одна тисяча чотириста дев'яносто одна гривня 20 коп.).
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 21.10.2024.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Л.В. Бєлова