21 жовтня 2024 р. м. Чернівці Справа №380/3208/24
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити дії, -
До Львівського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №241670062188 від 08.09.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати позивачеві до страхового стажу періоди його роботи: в російській федерації - з 25.01.1985 по 04.10.1989; в Будівельному Управлінні №6 треста "Укркомплектмонтаж" - з 30.11.1984 по 14.01.1985; перебування на обліку у Заставнівському районному центрі зайнятості як безробітний - з 04.08.2009 по 30.04.2010;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 04.09.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що не погоджується з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні йому пенсії за віком, вважає, що пенсійному органу надано всі належні документи, які підтверджують його стаж.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 21.03.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, не погоджуючись з позовними вимогами, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначало, що за доданими позивачем документами не зараховано періоди роботи з 30.11.1984 по 14.01.1985, з 25.01.1985 по 04.10.1989 та періоди безробіття з 04.08.2009 по 31.12.2009, згідно вкладишу до трудової книжки НОМЕР_1 від 29.11.1984, оскільки відповідно до пп.3.1 п.3 Наказу Міністерства праці України №58 від 27.07.1993 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України №110 від 17.08.1993, вкладиш без трудової книжки недійсний. В трудовій книжці відсутня відмітка про видачу вкладиша, а також назва підприємства в печатці, якою затверджено записи на титульній сторінці вкладишу трудової книжки не відповідає назві підприємства з першого місця роботи. Крім цього в записі про роботу за період з 30.11.1984 по 1.10.1985 не вказано підставу звільнення, а довідка від 31.10.2018 №УрБ/0115/0114-8145 про період з 25.01.1985 по 04.10.1989 видана на території Російської Федерації без проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Щодо не зарахування до загального страхового стажу періоду роботи на території російської федерації, відповідач зазначав, що 11.06.2022 росія вийшла з Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 в односторонньому порядку.
Не погоджуючись із відзивом на позовну заяву, позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому просив суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
04.09.2023 позивач звертався до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №241670062188 від 08.09.2023 відмовлено у задоволенні заяви позивача, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
В рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано: періоди роботи з 30.11.1984 по 14.01.1985, з 25.01.1985 по 04.10.1989 та періоди безробіття з 04.08.2009 по 31.12.2009, згідно вкладишу до трудової книжки НОМЕР_1 від 29.11.1984 р., оскільки відповідно до пп.3.1 п.3 Наказу Міністерства праці України №58 від 27.07.1993 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України №110 від 17.08.1993, вкладиш без трудової книжки недійсний. Визначено що в трудовій книжці відсутня відмітка про видачу вкладиша, а також назва підприємства в печатці, якою затверджено записи на титульній сторінці вкладишу трудової книжки не відповідає назві підприємства з першого місця роботи.
Крім цього в записі про роботу за період з 30.11.1984 по 1.10.1985 рр. не вказано підставу звільнення, а довідка від 31.10.2018 р. №УрБ/0115/0114-8145 про період з 25.01.1985 по 04.10.1989 рр. видана на території Російської Федерації без проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Інші періоди роботи, які зазначені у вкладиші до трудової книжки НОМЕР_1 зараховано згідно уточнюючих довідок, долучених до ЕПС та даних з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с. 21).
Не погоджуючись з рішенням про відмову y призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті пору.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Визначення принципів, засад і механізмів функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначено Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно ст. 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Частиною 2 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 1 ст. 56 Закону №1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено судом, підставою для незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 30.11.1984 по 14.01.1985, з 25.01.1985 по 04.10.1989 та періоди безробіття з 04.08.2009 по 31.12.2009, згідно вкладишу до трудової книжки НОМЕР_1 від 29.11.1984 р., оскільки відповідно до пп.3.1 п.3 Наказу Міністерства праці України №58 від 27.07.1993 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України №110 від 17.08.1993 р., вкладиш без трудової книжки недійсний. Визначено що в трудовій книжці відсутня відмітка про видачу вкладиша, а також назва підприємства в печатці, якою затверджено записи на титульній сторінці вкладишу трудової книжки не відповідає назві підприємства з першого місця роботи.
Крім цього в записі про роботу за період з 30.11.1984 по 01.10.1985 рр. не вказано підставу звільнення, а довідка від 31.10.2018 р. №УрБ/0115/0114-8145 про період з 25.01.1985 по 04.10.1989 рр. видана на території Російської Федерації без проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи згідно вкладишу до трудової книжки НОМЕР_1 від 29.11.1984, суд зазначає наступне.
За змістом положень ст. 62 Закону України №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки під53приємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 по справі № 234/13910/17 та від 20.01.2021 по справі № 588/647/17.
Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно п. 2.1 Інструкції № 58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції №58, у тому разі, коли у трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається у трудову книжку, заповнюється і ведеться власником або уповноваженим ним органом за місцем роботи працівника у такому ж порядку, що і трудова книжка. Вкладиш без трудової книжки недійсний.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Пунктом 1.2 Інструкції 58 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637) основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Суд, провівши системний аналіз наведених вище положень законодавства, зауважує, що основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Дослідивши долучену до матеріалів справи копію зазначеного вкладиша до трудової книжки НОМЕР_1 від 29.11.1984, судом встановлено, що у період з 30.11.1984 по 14.01.1985 прийнятий на роботу тесляром-бетонщиком по другому розряду. У період з 25.01.1985 позивач прийнятий трактористом п'ятого розряду; 29.01.1988 переведений машиністом бульдозера по шостому розряду та 04.10.1989 звільнений за власним бажанням. У період з 30.11.1984 по 14.01.1985 прийнятий на роботу тесляром-бетонщиком по другому розряду. У період з 04.08.2009 по 30.04.2010 розпочато виплату допомоги по безробіттю.
Тобто, вказаний вкладиш до трудової книжки НОМЕР_1 від 29.11.1984 містить записи про трудову діяльність позивача, скріплені печатками роботодавців, у хронологічному порядку з посиланням на первинні документи.
Суд звертає увагу, що відомості про трудову діяльність позивача, у вкладиші до трудової книжки заповнені відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року та Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" та підтверджують роботу останнього у оскаржені періоди. Тобто, позивач має належним чином оформлений вкладиш до неї, в яких містяться всі відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у вкладиші в трудовій книжці позивача відповідачем до суду не надано, внаслідок чого, останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при призначення пенсії.
Посилання відповідача у оскаржуваному рішенні на те, що в трудовій книжці відсутня відмітка про видачу вкладиша, а також назва підприємства в печатці, якою затверджено записи на титульній сторінці вкладишу трудової книжки не відповідає назві підприємства з першого місця роботи є безпідставними та таким, що не беруться судом до уваги.
Так, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Виходячи з наведених правових норм на працівника не може бути покладена відповідальність за ведення трудової книжки чи вкладиша до трудової книжки.
За правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Стосовно посилання відповідача в рішенні на те, що в записі про роботу позивача за період з 30.11.1984 по 01.10.1985 рр. не вказано підставу звільнення, суд зазначає, що згідно відомостей, зазначених у вкладиші в трудову книжку НОМЕР_1 від 29.11.1984, 30.11.1984 позивач прийнятий на роботу тесляром-бетонщиком по другому розряду; 14.01.1985 позивач звільнений по переводу в ПСМО "Тюменьстройпу", у зв'язку з виїздом на ударне комсомольське будівництво. Відомостей щодо звільнення позивача 01.10.1985 вкладиш в трудову книжку НОМЕР_1 від 29.11.1984 не містить.
Суд зазначає, що даний вкладиш не містить номеру наказу на підставі якого позивач був звільнений з роботи, однак, як зазначалось вище, на працівника не може бути покладена відповідальність за ведення трудової книжки чи вкладиша до трудової книжки.
Відтак, суд приходить до висновку, що підстави для не зарахування зазначених вище спірних періодів роботи позивача до його страхового стажу відсутні.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території російської федерації, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону №1788-ХІІ у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Частиною 2 ст. 2 Закону №1058-IV передбачено, що якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про соціальне страхування, застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, питання врахування періодів роботи в російської федерації після 01 січня 1991 року до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та російською федерацією.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Угоди "Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно з абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Частиною 2 ст. 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №676/6166/16-а та від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
Як вбачається із вкладиша до трудової книжки НОМЕР_1 від 29.11.1984, судом встановлено, що у період з 25.01.1985 позивач прийнятий трактористом п'ятого розряду; 29.01.1988 переведений машиністом бульдозера по шостому розряду та 04.10.1989 звільнений за власним бажанням.
Суд зазначає, що 01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України №2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993" (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі - постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Водночас, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, суд зазначає, що положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.
Таким чином, оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, то у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Безпідставними й такими, що не беруться судом до уваги є твердження відповідача про те, що довідка від 31.10.2018 №УрБ/0115/0114-8145 про період з 25.01.1985 по 04.10.1989 рр. видана на території Російської Федерації без проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Суд звертає увагу Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, як орган, який приймав оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, на те, що до 24.02.2022 документи, видані державними органами російської федерації, приймалися в Україні без проставлення апостилю, оскільки вимогу про апостилювання знімала Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що була вчинена від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікована Законом України від 10.07.1994№240/94-ВР з подальшими протоколами до неї.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що офіційно набутий трудовий стаж позивача у спірні періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області передчасно дійшло висновку про відсутність необхідного страхового стажу у позивача та відмовило у призначенні пенсії за віком.
За наведених обставин, суд прийшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення №241670062188 від 08.09.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та зарахування до страхового стажу спірні періоди його роботи.
Окрім цього, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість і передчасність прийнятого оскаржуваного рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 04.09.2023, з урахуванням висновків суду, зарахувавши до його страхового стажу наступні періоди роботи: з 25.01.1985 по 04.10.1989; в Будівельному Управлінні №6 треста "Укркомплектмонтаж" з 30.11.1984 по 14.01.1985; перебування на обліку у Заставнівському районному центрі зайнятості як безробітний - з 04.08.2009 по 30.04.2010.
Стосовно ефективності такого способу захисту варто зазначити, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд і зазначати будь-яку підставу для відмови.
Втім, наведених обставин не встановлено, а оцінка судом правомірності, фактично, оскаржуваного рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у ньому.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача не свідчать про законність вчинених ним дій.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 1211,20 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області №241670062188 від 08.09.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 04.09.2023, з урахуванням висновків суду, зарахувавши до його страхового стажу наступні періоди роботи: з 25.01.1985 по 04.10.1989; в Будівельному Управлінні №6 треста "Укркомплектмонтаж" з 30.11.1984 по 14.01.1985; перебування на обліку у Заставнівському районному центрі зайнятості як безробітний - з 04.08.2009 по 30.04.2010.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, Львів, код ЄДРПОУ 13814885).
Суддя В.О. Григораш