21 жовтня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/5346/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Савонюка М.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нездійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та не виплати грошової компенсації за 30 невикористаних календарних днів соціальної відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, за 2022-2024 роки.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 30 невикористаних календарних днів соціальної відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, за 2022-2024 роки.
В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що з 25.10.2022 по 24.05.2024 проходила військову службу у Збройних Силах України. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 24.05.2024 №145 від 24.05.2024 її було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 як таку, що звільнена з військової служби у запас.
Вказує, що перебуваючи на військовій службі, мала право на щорічну додаткову оплачувану відпустку, передбачену статтею 19 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР), оскільки з 2022 року на її утриманні перебуває усиновлена дитина - ОСОБА_2 2013 року народження, яка до моменту усиновлення була дитиною позбавленою батьківського піклування.
Зауважує, що оскільки така додаткова відпустка за 2022-2024 роки їй не надавалась, відповідач зобов'язаний був виплатити грошову компенсацію, однак цього не зробив.
Зазначає, що на її запит до відповідача щодо причин невиплати грошової компенсації, відповідач листом від 11.07.2024 за №9431 повідомив, що оскільки на підставі пункту 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у 2022-2024 роках щорічні додаткові відпустки не надавались, підстави для здійснення компенсації відсутні.
Бездіяльність відповідача щодо невиплати їй грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (як матері, що усиновила дитину) за 2022-2024 роки при звільненні з військової служби вважає протиправною та такою, що порушує її законні права та інтереси.
З цих підстав просить позов задовольнити.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог.
На обгрунтування заперечень зазначив, що підстави для виплати грошової компенсації за 30 невикористаних календарних днів соціальної відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону №504/96-ВР позивачу відсутні, оскільки положення вказаної статті надають право на додаткову відпустку особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, а позивачем доказів, які б свідчили про усиновлення дитини з інвалідністю з дитинства підгрупи АІ групи не надано. Крім того, пунктом 19 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки, тому і відсутній обов'язок виплачувати компенсацію за такі відпустки.
Також вказує, що положення Закону №504/96-ВР не розповсюджується на військовослужбовців, з огляду на те, що військова служба є службою особливого характеру, яка полягає в професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я та віком громадян країни, пов'язаній із захистом своєї Батьківщини, діяльність якої визначається спеціальними нормативно-правовими актами.
Зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду.
З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову.
Будь-яких клопотань від учасників справи не надходило.
16.08.2024 ухвалою Кіровоградського окружного суду відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження).
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22.12.2021 у справі №398/5174/21 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , - оголошено усиновлювачами ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 42-44).
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_1 25.10.2022 була призвана на військову службу по мобілізації (а.с. 11).
Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 20.01.2024 №20 старшого солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника Генерального штаму Збройних сил України (по особовому складу) від 11.01.2024 №36-рс на посаду бухгалтера (1 категорії) відділу оформлення допомог, військових пенсій та пільг сектору соціальних виплат ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка прибула з військової частини НОМЕР_1 , з 20.01.2024 зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та на всі види забезпечення (а.с. 24).
18.05.2024 позивач подала рапорт на ім'я тимчасово виконуючого обов'язки заступника начальника сектору-начальника відділу оформлення допомог, військових пенсій та пільг сектору соціальних виплат ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення з військової служби та виплату, зокрема компенсації відпустки, як особі, яка усиновила дитину за 2023, 2024 роки (а.с. 15).
Згідно із витягом з наказу №145 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 24.05.2024 №145 старшого солдата ОСОБА_1 бухгалтера (1 категорії) відділу оформлення допомог, військових пенсій та пільг сектору соціальних виплат ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 23.05.2024 №22-рс звільнено з військової служби у запас за підпунктом "г" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". З 24.05.2024 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Відпустка за сімейними обставинами відповідно до пункту 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за 2024 рік не надавалася. Наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 5 діб, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2023 рік за 5 діб, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2024 за 4 доби (а.с. 13-14).
Згідно довідки Приватного акціонерного товариства "Кіровоградобленерго" №145/03 від 31.05.2024 ОСОБА_3 дійсно працює в ПрАТ "Кіровоградобленерго" з 16.10.2001 по дату її видачі. Додаткова оплачувана відпустка, як чоловіку, який працює і має усиновлену дитину віком до 18 років, згідно статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2021-2024 не надавалась (а.с. 19).
25.06.2024 позивач звернулась до відповідача із заявою, у якій просила виплатити їй грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2022-2024 роки (а.с. 20).
Листом від 11.07.2024 відповідач відмовив у виплаті компенсації за всі невикористані календарні дні соціальної відпустки у зв'язку з відсутністю правових підстав (а.с. 22).
Згідно грошового атестату ОСОБА_1 від 27.05.2024, а також довідки про додаткові види грошового забезпечення для обчислення пенсії від 12.06.2024 №799, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки (як матері, що усиновила дитину) за 2022-2024 роки не нараховувалась та не виплачувалась (а.с. 25, 28).
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.92 (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом №2011-XII.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Згідно з частиною 8 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до статті 19 Закону Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Пунктами 17-18 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, зокрема, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 191 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII від 21 жовтня 1993 року та "Про оборону України" № 1932-XII від 06 грудня 1991 року (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.
Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (реєстраційний номер в ЄДРСР 81798649), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (реєстраційний номер в ЄДРСР 84153019).
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, чинним законодавством закріплено гарантії військовослужбовців - матерів, що усиновили дитину на отримання щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
Водночас, законом не виключаються випадки, за яких військовослужбовцем відпустка не буде використана.
Тобто, військовослужбовець має гарантоване право на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки; відсутність такого права суперечила би суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовця їй виплачується компенсація за всі невикористані нею додаткові відпустки.
Як встановлено судом, згідно рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22.12.2021 у справі №398/5174/21 позивач та її чоловік - ОСОБА_3 , усиновили ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Протягом проходження позивачем військової служби у період з 2022 по 2024 соціальна відпустка, передбачена частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" (як матері, що усиновила дитину) позивачу не нараховувалась та виплачувалась.
Чоловік позивача - ОСОБА_3 , у вказаний період оплачувану відпустку, як чоловік, який працює і має усиновлену дитину віком до 18 років за місцем роботи також не отримував, що підтверджується довідкою №145/03 від 31.05.2024.
У зв'язку з цим, позивач набула право на отримання грошової компенсації за всі невикористані нею дні додаткової відпустки при звільненні з військової служби.
Водночас, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не проведено з нею усіх необхідних розрахунків, зокрема не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпуски, передбаченої статтею 19 Закону України "Про відпустки" за 2022-2024 роки.
Доводи відповідача про те, що положення вказаної статті надають право на додаткову відпустку тільки особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, є безпідставними, оскільки законодавцем з метою створення сприятливих умов для догляду та виховання дітей, встановлено окрему самостійну підставу для отримання одному з батьків, які усиновили дитину, додаткової щорічної оплачуваної відпустки незалежно від наявності у дитини інвалідності. Зазначена відпустка є соціальною відпусткою і надається незалежно від відпрацьованого часу.
Суд також враховує ту обставину, що відповідачу було достеменно відомо про факт наявності у позивача усиновленої дитини, оскільки її було звільнено з військової служби як усиновлювача, на утриманні якого перебуває дитина, яка до моменту усиновлення була дитиною-сиротою або дитиною, позбавленою батьківського піклування віком до 18 років.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальна відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки"(як матері, що усиновила дитину), за час військової служби з 2022 по 2024 роки.
Враховуючи викладене, суд вважає протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нездійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та не виплати грошової компенсації за 30 невикористаних календарних днів соціальної відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, за 2022-2024 роки.
З огляду на наведене, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 30 невикористаних календарних днів соціальної відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, за 2022-2024 роки.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає наступне.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, за частиною п'ятою статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Верховний Суд у постанові від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 дійшов до висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №380/17776/22, від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, 03.08.2023 у справі №280/6779/22.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19.07.2022) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Спірні правовідносини виникли (з огляду на дату виплати грошового забезпечення) на час дії статті 233 КЗпП України в редакції після 19.07.2022.
У цій справі позивач була звільнена з військової служби 24.05.2024, а до суду з позовом звернулася 13.08.2024, тобто в межах тримісячного строку з дати звільнення.
При цьому, як встановлено судом, грошовий атестат оформлено відповідачем 27.05.2024.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки позов стосується нарахованих та виплачених позивачу при звільненні сум, який подано до суду в межах тримісячного строку з дати звільнення з військової служби, строк звернення до суду ним не пропущений.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б підтверджували правомірність своїх дій у спірних правовідносинах не надав, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом повного задоволення позову.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нездійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні з військової служби та не виплати грошової компенсації за 30 невикористаних календарних днів соціальної відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, за 2022-2024 роки.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 30 невикористаних календарних днів соціальної відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР, за 2022-2024 роки.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 жовтня 2024 року.
Повне найменування учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 ).
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК