21 жовтня 2024 року м.Київ № 320/8632/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка призвела до ненарахування та невиплати з 17.07.2018 доплати до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, встановленої ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати відповідача провести ОСОБА_1 з 17.07.2018 нарахування та виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеній законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка призвела до ненарахування та невиплати з 17.07.2018 доплати до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, встановленої ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести ОСОБА_1 з 17.07.2018 нарахування та виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеній законом про Державний бюджет України на відповідний рік з урахуванням вже виплачених сум; стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
23.04.2024 на адресу суду позивача надійшла заява, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі №320/8632/20 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , починаючи з 17.07.2018 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не з двох мінімальних заробітних плат (з урахуванням зміни до такого розміру протягом відповідного року) згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області вжити заходів щодо усунення причини та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судових рішень.
Вказану заяву було передано судді для подальшого розгляду 21.10.2024.
Розглянувши вищевказану заяву, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).
Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст.383 КАС України.
З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Частинами 1 та 2 ст.383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
Приписами ч.4 ст.383 КАС України встановлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Частиною 6 ст.383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Отже, під час розгляду справи, поданої згідно ст.382 КАС України, суд має переконатися щодо належного виконання рішення суду, а при відсутності такого встановити причини його невиконання.
В свою чергу, при розгляді заяв в порядку ст.383 КАС України суд повинен з'ясувати, чи були оскаржувані рішення, дії відповідача, пов'язані з виконанням судового рішення, та чи не утримує в собі звернення позивача до суду самостійні підстави та предмет спору.
Суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.08.2022 адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 підвищення (доплати) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка постійно проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік); зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) здійснити нарахування та виплату підвищення (доплати) до пенсії ОСОБА_2 (код РНОКПП - НОМЕР_2 ) як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам щомісячно, згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, без обмеження кінцем терміну нарахування та виплати, з урахуванням вже виплачених сум.
Як убачається із матеріалів справи, позивачка, обґрунтовуючи заяву, зазначила, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, здійснюючи з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачки, передбаченого ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в якості розрахункової величини застосувало прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не заробітну плату, що суперечить вимогам вказаного нормативно-правового акта та свідчить про не виконання рішення суду.
Так, до заяви додано лист Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.03.2024 №1000-0202-8/47341, в якому вказано, що грошові кошти по рішенню Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі №320/8632/20 за період з 17.07.2021 нараховано суму пенсійних виплат, рішення обліковано та включено до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
Відповідач зазначив, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності суми Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
У вказаному листі відповідач зазначив, що з огляду на вказані положення Закону при перерахунку пенсії позивачки відповідно до рішення суду застосовані два прожиткові мінімуми для працездатних осіб.
Щодо правомірності застосування відповідачем під час виконання рішення суду саме такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальна заробітна плата (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік), колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20.07.2004) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п.84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005, заява № 6318/03; п.43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009, заява № 40450/04; п.64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006, заява № 30779/04).
На підставі аналізу ст.ст. 3, 8, частин першої та другої ст. 55, частин 1 та 2 ст. 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до ст. 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у ст. 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст.29-1 Конституції України, а також ст.ст. 14 та 370 КАС України.
Також суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Вищенаведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 у справі № 611/26/17, від 07.02.2022 у справі № 200/3958/19-а, від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18 та від 01.05.2023 у справі № 520/926/21.
Окрім того, у пункті 1 розділу ІІ Рекомендацій Rec(2003)16, Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) «Щодо виконання рішень адміністративних і судових органів у сфері адміністративного права» (on the execution of administrative and judicial decisions in the field of administrative law), держави-члени мають забезпечити виконання судових рішень в межах розумного строку; вони мають уживати всіх необхідних заходів згідно з законом з метою надання цим рішенням повної сили; у разі, якщо адміністративний орган не виконує судового рішення, слід передбачити відповідну процедуру, що дозволяє домагатися виконання такого рішення, зокрема за допомогою судової заборони або пені (coercive fine).
Відповідно до пункту 55 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) «Щодо якості судових рішень» (on the quality of judicial decisions) з метою забезпечення ефективності правосуддя, усі країни повинні мати процедури забезпечення виконання рішень.
Суд зазначає, що позивачка звернулася до суду із заявою в порядку ст. 383 КАС України у зв'язку з тим, що на виконання вказаного рішення суду відповідачем нараховано та призначено до виплати підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону № 796-ХІІ, проте суму обрахованого підвищення визначив у розмірі двох прожиткових мінімумів, а не мінімальних заробітних плат, що не відповідає судовому рішенню.
Відтак, спірним у цій справі є питання визначення розрахункової величини для нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії.
Разом з тим, суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі № 320/8632/21 вирішено спір з приводу розміру належних позивачу виплат, вказане рішення набуло законної сили та у відповідності до ст.370 КАС України підлягає обов'язковому виконанню і точній відповідності до змісту резолютивної частини такого рішення.
Застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів ст. 383 КАС України можливе лише у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Під час судового розгляду встановлено, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі №320/8632/20 відповідачем проведено нарахування підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону № 796-ХІІ, однак із застосуванням відповідачем для обрахунку вказаної виплати розрахункової величини - двох прожиткових мінімуми для працездатних осіб, встановленої законом на 01 січня календарного року.
Натомість, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 26.11.2020 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.
Такі дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень, є протиправними, оскільки не відповідають судовому рішенню, яке набрало законної сили і яким його зобов'язано при перерахунку пенсії позивачу застосувати саме розміри мінімальної заробітної плати, установлені на відповідний календарний рік, а не прожитковий мінімум, який є суттєво меншим.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
У постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 804/2076/17 зазначено, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи».
Враховуючи, що у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі №320/8632/20 визначено, що розмір доплати до пенсії, яку слід нарахувати та виплатити позивачу, визначається ст.39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що проведення відповідачем на виконання такого рішення суду перерахунку пенсії позивачці із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних, є протиправним, оскільки при перерахунку пенсії застосуванню підлягає саме величина мінімальної заробітної плати.
Таким чином, обумовлене рішення суду підлягає до виконання відповідачем (боржником) у точній відповідності до його резолютивної частини.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, вчинені на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі № 320/8632/20 та зобов'язання відповідача вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі № 320/8632/20, в частині здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням вже виплачених сум.
Керуючись статтями 243, 248, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі №320/8632/20 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, вчинені на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі № 320/8632/20, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням вже виплачених сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі № 320/8632/20, в частині здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням вже виплачених сум.
Копію ухвали надіслати учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Лисенко В.І.