21 жовтня 2024 року Справа № 320/12858/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 01.11.2019 по 29.11.2022, у сумі 608 949,48 грн.
В обґрунтування позову позивач вказує на те, що згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2022 у справі № 640/23755/20, Військовою частиною НОМЕР_1 було проведено розрахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 лише 29.11.2022, що підтверджується зарахуванням коштів на картковий рахунок відкритий у АТКБ «Приватбанк» у сумі 67 318,31 грн.
Вважає наявне право на своєчасний розрахунок належних до виплати сум при звільненні, застосування ст. 117 КЗпП, вказує на протиправну бездіяльність відповідача, просить стягнути середній заробіток за час затримку розрахунку за період з 01.11.2019 по 29.11.2022, у сумі 608 949,48 грн.
01.05.2023 ухвалою суду провадження у справі відкрито, справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано від відповідача додаткові докази.
Відповідач подав до суду заяву, в якій просить відмовити в задоволенні позову, вказуючи на відсутність підстав для застосування ст. 117 КЗпП України до правовідносин пов'язаних із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення при звільненні з військової служби, застосовує, серед іншого, висновки викладені в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №640/4163/22, Верховного Суду у постанові від 28.11.2022 у справі №380/693/20.
Відповідачем також було подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Щодо поданого клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд зазначає про необґрунтованість останнього та відмічає, що суд на стадії відкриття провадження у справі вирішив питання щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у порядку письмового провадження, дана справа враховуючи її предмет, правове регулювання та позиції сторін не підпадає під виключені справи згідно ч. 4 ст. 12 КАС України, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження. Відповідно, клопотання відповідача не підлягає задоволенню судом.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані сторонами по справі, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2019 № 267 ОСОБА_1 виключений із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направлений для зарахування на облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після звільнення з військової служби ОСОБА_1 під час проведення розрахунку при звільненні не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 серпня 2022 року у справі № 640/23755/20 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 серпня 2022 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення наступного змісту:
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Вказана постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року набрала чинності з дати її прийняття та підлягає виконанню сторонами у справі.
На виконання вищевказаного рішення суду відповідачем було проведено розрахунок виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
29.11.2022 була здійснена виплата шляхом зарахування коштів у сумі 67 318,31 грн., на картковий рахунок позивача, відкритий у Акціонерному товаристві комерційний банк «ПРИВАТБАНК», що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Вказані обставини не заперечуються відповідачем.
Позивач вважаючи бездіяльність відповідача протиправною звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Також варто вказати, що аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що положеннями ст.116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що остаточний розрахунок із позивачем було проведено не у день звільнення з 01.11.2019, а в порушення вимог статті 116 КЗпП України 29.11.2022, тому позивач посилається на наявність підстав для застосування положень ст.117 КЗпП України та виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.11.2019 по 29.11.2022.
В свою чергу відповідач Військова частина НОМЕР_1 зазначає про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України, оскільки позивач був не найманим працівником, а військовослужбовцем і отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення і відповідні гарантії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Вирішуючи спір, суд зазначає, що спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, дійсно не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби, та при вирішення таких спорів, слід застосовувати положення загального трудового законодавства, що узгоджується із аналогічним висновком Верховного Суду сформованого у постанові від 02.02.2023 у справі №640/10582/21.
В силу ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов'язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Підставою для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч.2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду та таке звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
З обставин встановлених судом вбачається, що позивач був звільнений наказом №267 від 01.11.2019 та виключений зі списків особового складу з 01.11.2019. Після звільнення позивач дізнався що не отримав належних до виплати сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, за рішенням суду апеляційної інстанції від 22.09.2022 у справі №640/23755/20 позов задоволено частково, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 березня 2018 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року. Виплату позивач отримав лише 29.11.2022.
Позивач вказує на Порядок №100 та визначає кількість днів затримки розрахунку при звільненні по індексації грошового забезпечення 1124 дні за період з 01.11.2019 по 29.11.2022 та визначає середній заробіток 608 949,48 грн., враховуючи довідку №38 від 16.12.2022.
Суд зазначає, що на момент вирішення справи №640/23755/20 не було спірною сума, яку позивач не отримав після звільнення, яка підлягала до виплати позивачу.
Позивач 29.11.2022 отримав суму індексації за спірний період, та враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.
Відповідно ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В даній справі позивач не надав суду належних та достатніх доказів в обґрунтування наявності правових підстав для звернення до суду з даним позовом.
Відповідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи встановлені судом обставини у даній справі, за відсутності у позивача доказів на переконання суду, оцінивши докази які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом не встановлено підстав та обставин для задоволення позову.
Таки чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи наслідки вирішення справи судом, у суду відсутні процесуальні підстави для вирішення питання щодо понесених витрат сторонами по справі та за відсутності заявлення таких від останніх.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Інших витрат до розподілу судом сторонами не заявлено.
Керуючись статтями 9, 14, 77-80, 243-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.