21 жовтня 2024 року м.Київ № 320/7490/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київської міської державної адміністрації, у якому просить суд:
- визнати учинення Київською міською державною адміністрацією як суб'єктом владних повноважень, зафіксованої її листом № 057031-15024 від 15.12.2022, відмови у наданні запитаних відповідно до індивідуального письмового звернення від 08.12.2022 копій заперечень на відповіді на відзиви КМДА, Київської міської ради на позов у справі № 640/13578/22 у разі їх (заперечень) складання згідно із ч.ч.1,4 ст.159, ст.164 КАС України та інформації про факт їх (заперечень) подання або неподання до суду у справі № 640/13578/22 протиправним, тобто таким, що порушило гарантоване ч.2 ст.34 Конституції України право на інформацію;
- зобов'язати КМДА відшкодувати моральну шкоду, завдану учиненням зафіксованої її листом № 057031-15024 від 15.12.2022 відмови у наданні запитаних відповідно до індивідуального письмового звернення від 08.12.2022 копій заперечень на відповіді на відзиви КМР, КМДА на позов у справі № 640/13578/22 та інформації про факт їх (заперечень) подання або неподання до суду у справі №640/13578/22, шляхом надання КМДА запитаних відповідно до індивідуального письмового звернення від 08.12.2022 копій заперечень на відповіді на відзиви КМР, КМДА на позов у справі № 640/13578/22 у разі їх (заперечень) складання згідно із ч.ч.1,4 ст.159, ст.164 КАС України та інформації про факт їх (заперечень) подання або неподання до суду у справі № 640/13578/22; здійснення КМДА окремим актом індивідуальної дії (у формі письмового розпорядження голови КМДА) офіційного вибачення КМДА на адресу позивача за протиправну відмову у наданні інформації про факт подання або неподання до суду заперечень на відповіді КМДА на позов у справі № 640/13578/22, запитаної відповідно до індивідуального письмового звернення від 08.12.2022, та виготовлення, надання офіційного примірника цього розпорядження.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа №640/13578/22 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації про надання позивачу (як військовослужбовцю, який має понад 24-річну вислугу років на військовій службі й потребує поліпшення житлових умов, та учаснику бойових дій) згідно із ч.1 ст.47 Конституції України, п.6 ст.12 закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 14 ч.1 ст.12 закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» присадибної ділянки у місті Києві. У ході розгляду вказаної справи позивачем були надіслані відповіді на відзиви вказаних відповідачів. Однак, позивач, не отримавши заперечення на свою відповідь на відзив Київської міської державної адміністрації, звернувся у грудні 2022 року до останньої з індивідуальним письмовим зверненням щодо надання інформації про надання відповідачем у справі №640/13578/22 заперечення на відповідь на відзив. Проте, відповідач відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації. Вважаючи таку відмову відповідача протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом. Також, позивач стверджує, що йому причинено моральну шкоду та просить суд зобов'язати відповідача офіційно вибачитися.
Ухвалою суду від 31.03.2023 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На підставі наведеного справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підстверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 05.05.2021.
У вересні 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, що триває дотепер та проявилась у ненаданні ОСОБА_1 , як військовослужбовцю (ветерану війни - учаснику бойових дій; посвідчення серії НОМЕР_1 ), який має понад 24 роки вислуги на військовій службі, потребує поліпшення житлових умов й обрав місто Київ для проживання з урахуванням встановленого порядку (у результаті вільного вибору місця проживання в районі проходження військової служби), всупереч положенням ч.2 ст.3, ч.1 ст.47, ст.64 Конституції України, ст.4, п.6 ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. 14 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" запитуваної мною відповідно до клопотання від 24.06.2022, раніше (27.06.2022) внесеного на розгляд Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації, земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території міста Києва; визнати протиправними (такими, що суперечать положенням абз.3 ч.3 ст.24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") дії Київської міської державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 00022527) та Київської міської ради, спрямовані на відмову у наданні ОСОБА_1 , як військовослужбовцю (ветерану війни - учаснику бойових дій; посвідчення серії НОМЕР_1 ), який має понад 24 роки вислуги на військовій службі, потребує поліпшення житлових умов й обрав місто Київ для проживання з урахуванням встановленого порядку (у результаті вільного вибору місця проживання в районі проходження військової служби), дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення присадибної земельної ділянки площею 0,10 га за адресою: 03057, місто Київ, провулок Польовий,7, яка охоплена Генеральним планом міста Києва, у зв'язку із відсутністю одного із видів містобудівної документації - детального плану території, ідентифікованої цією адресою, та зобов'язати Київську міську державну адміністрацію, Київську міську раду утриматися від вчинення надалі таких дій; зобов'язати Київську міську державну адміністрацію у межах її повноважень, передбачених п/п.3 п."а" ст.30, п/п.1 п. "а" ч.1 ст.33, п/п.2 п. "а" ч.1 ст.34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п."в" ч.2 ст.9 Земельного кодексу України, підготувати і внести на розгляд Київської міської ради пропозиції щодо надання ОСОБА_1 , як військовослужбовцю (ветерану війни - учаснику бойових дій; посвідчення серії НОМЕР_1 ), який має понад 24 роки вислуги на військовій службі, потребує поліпшення житлових умов й обрав місто Київ для проживання з урахуванням встановленого порядку (у результаті вільного вибору місця проживання в районі проходження військової служби), на підставі положень ч.2 ст.3, ч.1 ст.47, ст.64 Конституції України, п.6 ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України безоплатно у власність із земель територіальної громади міста Києва, які придатні для житлової забудови, земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у місті Києві (відповідно до заявленого позивачем до Київської міської ради у матеріалах клопотання від 24.06.2022 бажаного місця розташування ділянки у всіх можливих варіантах його деталізації за пріоритетністю, а саме: неподалік від берегів річки Дніпро, насамперед, або за адресою: АДРЕСА_1 , у частині, що становить 0,10 га не зайнятої об'єктами благоустрою багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 , або на іншій території, придатній для приєднання приватного жилого будинку до технічних каналів постачання комунальних послуг - електроенергії, води, водовідведення) першочергово (згідно із п.14 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") та на найближчій відстані до адреси проходження мною військової служби;ську міську раду у межах її повноважень на підставі положень ч.2 ст.3, ч.1 ст.47, ст.64 Конституції України, п.6 ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п."в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України надати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), як військовослужбовцю (ветерану війни - учаснику бойових дій; посвідчення серії НОМЕР_1 ), який має понад 24 роки вислуги на військовій службі, потребує поліпшення житлових умов й обрав місто Київ для проживання з урахуванням встановленого порядку (у результаті вільного вибору місця проживання в районі проходження військової служби), безоплатно у власність із земель територіальної громади міста Києва, які придатні для житлової забудови, земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у місті Києві (відповідно до одного із заявлених мною до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації у матеріалах клопотання від 24.06.2022 варіантів деталізації бажаного місця розташування ділянки шляхом визначення цього варіанту з дотриманням пріоритетності, а саме: неподалік від берегів річки Дніпро, насамперед, або за адресою: АДРЕСА_1 , у частині, що становить 0,10 га не зайнятої об'єктами благоустрою багатоквартирного житлового будинку № 5 на провулку Польовому у місті Києві площі, або на іншій території, придатній для приєднання приватного жилого будинку до технічних каналів постачання комунальних послуг - електроенергії, води, водовідведення) першочергово (згідно із п. 14 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") та на найближчій відстані до адреси проходження мною військової служби ( АДРЕСА_3 ), а також усю необхідну й допустиму у межах повноважень Київської міської ради допомогу в будівництві - забудові цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням після її передачі у власність и Київську міську раду (код ЄДРПОУ: 22883141) у межах її повноважень, визначених п."г" ч.1 ст.9, п.п. "б", "г", "д" ч.1 ст.12, ст.149 Земельного кодексу України, ст.ст.16,19 Закону України "Про землеустрій", п.п.30,34,42 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п.5 ч.1 ст.4, п.п.2,11 ст.22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", ч.ч.1,3 ст.12, ч.5 ст.17, ч.1 ст.18 "Про основи містобудування", ч.ч.3,4 ст.16, ч.ч.6,14 ст.17, ч.5 ст.18, ч.ч.8,10 ст.19 "Про регулювання містобудівної діяльності", п.п.34,38 "Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 01.09.2021 № 926, у ході виконання передбаченого абзацом 2 пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" обов'язку Київської міської ради щодо надання ОСОБА_1 , як військовослужбовцю (ветерану війни - учаснику бойових дій; посвідчення серії НОМЕР_1 ), який має понад 24 роки вислуги на військовій службі, потребує поліпшення житлових умов й обрав місто Київ для проживання з урахуванням встановленого порядку (у результаті вільного вибору місця проживання в районі проходження військової служби), безоплатно у власність запитуваної мною згідно із клопотанням від 24.06.2022, раніше (27.06.2022) внесеним на розгляд Київської міської ради, присадибної земельної ділянки площею 0,10 га із земель територіальної громади міста Києва, на підставі положень ч.2 ст.3, ч.1 ст.47, ст.64 Конституції України з дотриманням вимог законів України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про землеустрій", Земельного кодексу України прийняти і забезпечити (організувати) виконання рішень про розроблення, затвердження або оновлення містобудівної документації та/або внесення до містобудівної документації змін, та/або про проведення інвентаризації усіх або окремих земель територіальної громади міста Києва; зобов'язати Київську міську раду, Київську міську державну адміністрацію відшкодувати спричинену позивачу їх протиправною бездіяльністю (ненаданням присадибної земельної ділянки) моральну шкоду шляхом надання на підставі абз.2 п.6 ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" допомоги у вигляді забезпечення за рахунок матеріально-фінансових ресурсів територіальної громади міста Києва виконання будівельних робіт (включно із постачанням усіх необхідних будівельних матеріалів) у частині, що стосується будівництва на присадибній земельній ділянці, яка має бути передана позивачу у власність безоплатно із комунальної власності у разі задоволення даного позову, підземної частини (конструктивних елементів) приватного жилого будинку, включаючи його фундамент, відповідно до проектно-кошторисної документації на це будівництво, у розмірі 7% загальної вартості зведення (побудови) будинку до стану, придатного для уведення його в експлуатацію; зобов'язати Київську міську раду, Київську міську державну адміністрацію у межах їх повноважень неухильно виконувати визначений ч. 2 ст.3 Конституції України головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення гарантованого положеннями ч.1 ст.47 Конституції України і п.6 ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" права на будівництво власного житла у частині, що стосується надання на підставі абз.2 п.6 ст.12 цього ж Закону допомоги у забудові присадибної земельної ділянки, яка має бути передана у власність безоплатно із комунальної власності (із земель територіальної громади міста Києва) у разі задоволення даного позову, за її цільовим призначенням у повному обсязі після її передачі у власність у встановленому порядку; визнати рішення Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 "Про затвердження Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві" як нормативно-правовий акт протиправним та нечинним у частині, що стосується затвердження форми клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (додаток 2 до рішення) та передбачених положеннями пункту 1.3 розділу 1, пунктів 2.2, 2.4 розділу 2, пунктів 4.2, 4.3 розділу 4 цього Порядку (додаток 1 до рішення) вимог щодо необхідності її (форми клопотання із визначеними нею додатками) обов'язкового дотримання, у зв'язку з його (рішення) невідповідністю у цій частині вимогам ч.б ст.118 Земельного кодексу України та прийняттям його (рішення) Київською міською радою поза межами її повноважень; визнати протиправними (такими, що суперечать положенням ч.б ст.118 Земельного кодексу України) дії Київської міської державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 00022527), спрямовані на відмову у надані ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), на підставі п.6 ст.12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" присадибної земельної ділянки, у зв'язку із невідповідністю внесеного мною на розгляд Київською міською державною адміністрацією, Київською міською радою клопотання від 24.06.2022 про надання цієї ділянки формі клопотання (включно із передбаченими нею додатками), затвердженій рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 "Про затвердження Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві" і відображеній у додатку 2 до нього, та зобов'язати КМДА утриматися від учинення таких дій надалі; визнати рішення Київської міської ради від 29.04.2004 № 237/1447 як індивідуальний акт протиправним у частині, що стосується передбачених його пунктом 16 положень про надання комунальному підприємству "Київський центр нових технологій в стоматології" земельної ділянки (кадастровий номер: 8000000000:69:024:0031), розташованої за адресою: 03057, місто Київ, провулок Польовий,7, тобто на території, функціонально призначеній для середньо- і малоповерхової житлової забудови згідно із Генеральним планом міста Києва та для благоустрою багатоквартирного житлового будинку № 5 на провулку Польовому у місті Києві відповідно до пункту 4.10 "Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів", складених на підстав Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" і затверджених наказом МОЗ України від 19.06.1996 № 173 (далі - Державні санітарні правила), у постійне користування для будівництва багатоповерхового житлового будинку із підземним паркінгом, у зв'язку з його (рішення) невідповідністю у цій частині вимогам містобудівної документації (Генерального плану міста Києва), частини 2 статті 5 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (справа №640/13578/22).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2022 у вказаній справі відкрито провадження в адміністративній справі.
У зв'язку з розглядом вказаної справи, позивач 08.12.2022 звернувся до Київської міської державної адміністрації з індивідуальним зверненням про надання інформації, матеріалів на підставі ч.3 ст.8, ч.1 ст.38, ст. 40 Конституції України, у якому просив відповідача поінформувати чи скористались КМР, КМДА своїм як відповідачів правом на внесення до суду заперечень на відповіді на відзиви позивача, подані у справі №640/13578/22, та надати копію цих заперечень.
Розглянувши вказане звернення позивача, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради надав відповідь від 15.12.2022 №057031-15024, у якій зазначив те, що запитувана позивачем інформація не є публічною інформацією у розумінні ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки отримана суб'єктом владних повноважень не на виконання своїх обов'язків, передбачених законодавством, а на виконання Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
У статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Таким чином, у положеннях частини першої статті 10 Конвенції проголошується ряд свобод. Зокрема, право на свободу вираження своїх поглядів включає не тільки свободу дотримуватися своєї думки, тобто не переслідуватися за свої переконання, але також можливість вільно отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї. Принциповий момент в реалізації права на свободу вираження поглядів полягає в тому, що таке право може мати транскордонний характер. При цьому автори Конвенції не виставляли ніяких умов щодо того, хто саме може брати участь у розповсюдженні інформації. Таким чином, це може бути будь-який громадянин країни, яка є учасницею Конвенції.
Разом із тим норми частини другої статті 10 Конвенції встановлюють певні обмеження щодо свободи вираження поглядів. Але такі обмеження можуть бути пов'язані лише з шістьма моментами, а саме: 1) захист інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки; 2) запобігання заворушенням чи злочинам; 3) охорона здоров'я чи моралі; 4) захист репутації чи прав інших осіб; 5) запобігання розголошенню конфіденційної інформації; 6) підтримання авторитету і безсторонності суду.
Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
У практиці Європейського суду з прав людини склався уже усталений підхід, що доступ до публічної інформації охороняється статтею 10 Конвенції.
Так у справі «Співдружність Матерів Південної Чехії проти Республіки Чехія» (Sdruzeni Jihoceske Matky v. Czech Republic, заява № 19101/03) ЄСПЛ визнав, що відмова надати на запит інформацію з боку державних органів була формою втручання у право на свободу одержувати інформацію, і тому цей випадок повинен розглядатися на предмет дотримання вимог статті 10 Конвенції.
Підтвердженням включення питань доступу до інформації до обсягу статті 10 є також справа «Угорське об'єднання громадських свобод проти Угорщини» (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, заява № 37374/05), в якій ЄСПЛ зазначив, що «…Суд нещодавно наблизився до ширшого розуміння поняття «свобода одержувати інформацію»… і відповідно до визнання права на доступ до інформації». ЄСПЛ також підкреслив, що запитана інформація була вже готова і могла бути надана. Водночас на державі лежав обов'язок не перешкоджати суспільному рухові такої інформації. Європейський суд одноголосно прийняв рішення про те, що у цій справі держава Угорщина вчинила порушення статті 10 Конвенції.
У справі «Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії» (Youth Initiative for Human Rights v. Serbia, заява № 48135/06) ЄСПЛ підкреслив, що «концепція «свободи отримувати інформацію» включає право доступу до інформації»; «коли неурядова організація займається справами громадського інтересу, як у випадку цього заявника, вона виконує роль громадського «сторожового пса» і має таку ж важливість, як ЗМІ» - ця теза також є важливою у цьому рішенні. Зауваживши, що відносно заявника «мало місце втручання у його право на свободу вираження» і що таке втручання суперечило національному законодавству Сербії, суд визнав порушення статті 10 Конвенції.
У рішення в справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11) Велика Палата ЄСПЛ узагальнила практику Суду у справах із доступу до публічної інформації та виокремив такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості (критерій діє змогу встановити, чи особа бажає отримати доступ до інформації з метою інформування громадськості в якості «сторожового пса» демократії); 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію).
Так само стаття 34 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до частин першої-другої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Частиною першою статті 12 Закону №2939-VI визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Згідно з положеннями статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
У відповідності до частини першої статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною четвертою тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Отже, за змістом наведених статей можна виділити такі ознаки публічної інформації:
1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
Таким чином, визначальним для публічної інформації є те, що вона є заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
При цьому, якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям відображеності та задокументованості і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Зокрема, така правова позиція викладена в пункті 1.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації та постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 522/817/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82685681) та від 06.09.2019 у справі № 128/4752/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84076931).
Також, у вказаному Законі є низка винятків, коли інформація не вважається публічною та може бути обмежена в доступі.
Так, не є публічною інформацією:
- конфіденційна інформація - інформація, що стосується особистих даних фізичної особи, яка ідентифікує або може ідентифікувати конкретну особу, персональні дані (ім'я, дата народження, адреса, місце роботи, сімейний стан тощо); інформація про стан здоров'я, освіту, майновий стан тощо; приватна кореспонденція та листування;
- таємна інформація - інформація, що містить державну таємницю (дані, що можуть завдати шкоди національній безпеці, обороні, економіці або іншим національним інтересам, якщо їх розголошення буде відбуватися);
- службова інформація - інформація, що відноситься до документів, що мають гриф обмеженого доступу ("Для службового користування");
- інформація, що стосується судового процесу, зокрема, процесуальні документи, які стосуються судових справ, зокрема позови, відзиви, клопотання, рішення до їх опублікування, можуть не бути публічною інформацією, оскільки вони стосуються приватних осіб та їхніх прав;
- інтелектуальна власність - інформація, що охороняється правами інтелектуальної власності (авторські права, патенти, комерційна таємниця), не є публічною і не може бути розповсюджена без дозволу власника;
- комерційна таємниця - інформація, що стосується комерційної діяльності суб'єктів господарювання і має значення для конкурентної боротьби (фінансові звіти, маркетингові плани, комерційні договори, угоди тощо.
Як було вказано вище, позивач звернувся у грудні 2022 року до Київської міської державної адміністрації з індивідуальним зверненням про надання інформації, матеріалів на підставі ч.3 ст.8, ч.1 ст.38, ст. 40 Конституції України, Закону України "Про доступ до публічної інформації", у якому просив відповідача поінформувати чи скористались КМР, КМДА своїм як відповідачів правом на внесення до суду заперечень на відповіді на відзиви позивача, подані у справі №640/13578/22, та надати копію цих заперечень.
Суд звертає увагу, що позивач в своєму індивідуальному письмовому зверненні від 08.12.2022 посилається саме на вимоги закону Закону України "Про доступ до публічної інформації", вважаючи спірну інформацію (про надання відомостей про подачу заперечення на відповідь на відзив у справі №640/13578/22) публічною.
Однак, суд зазначає, що процесуальні закони, зокрема, Кодекс адміністративного судочинства України, регламентує спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників відповідних процесів до інформації, створеної (одержаної) у ході (досудового) судового провадження.
Відтак, доступ осіб, які беруть участь у розгляді справи, та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов'язки, до інформації, створеної (одержаної) у ході судового провадження, до судових рішень забезпечується у порядку, встановленому процесуальним законодавством, з урахуванням передбачених нормами Закону України "Про доступ до судових рішень" особливостей.
Суд наголошує, що відповідно до вимог ч.2 ст. 159 КАС України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у визначених цим Кодексом випадках.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до вимог ст. 164 КАС України у запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.
До заперечення застосовуються правила, встановлені частинами другою - четвертою статті 162 цього Кодексу, а саме додавання до заперечення документів, що підтверджують надіслання його і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Заперечення подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дасть змогу іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
З наведеного вбачається, що у разі подання відповідачем заперечення на відповідь на відзив, відповідач зобов'язаний направити копію такого заперечення усім учасникам справи, зокрема, позивачеві. У разі не дотримання такого порядку, таке заперечення повертається судом без розгляду.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що у разі подання відповідачем заперечення на відповідь на відзив, його копія одночасно надсилається позивачеві.
Крім того, таке заперечення відповідача не є публічною інформацією, оскільки воно є частиною процесуальних документів, що мають приватний характер і подаються в межах судового розгляду конкретної справи.
Відтак положення Закону №2939-VI не поширюються на доступ учасників відповідних процесів та сторін до викладеної інформації.
Звернення особи стосовно судового розгляду справи, у якій вона бере участь, належить адресувати до суду як суб'єкта процесуальних правовідносин на підставі процесуального законодавства.
Аналогічний висновок викладений у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації».
Отже, відповідач правомірно відмовив у наданні спірної інформації як такої, яка не є публічною інформацією та доступ до якої регламентовано спеціальним порядком доступу (ознайомлення) учасників відповідних процесів до інформації, створеної (одержаної) у ході (досудового) судового провадження.
Тим більше, що у відповідності до вимог ч.3 ст. 44 КАС України позивач, як учасник адміністративної справи №640/13578/22, наділений певним переліком прав (ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, та подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами) та не позбавлений можливості скористатися ними.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання КМДА відшкодувати моральну шкоду, надання КМДА запитаних відповідно до індивідуального письмового звернення від 08.12.2022 копій заперечень на відповіді на відзиви КМР, КМДА на позов у справі № 640/13578/22 у разі їх (заперечень) складання згідно із ч.ч.1,4 ст.159, ст.164 КАС України та інформації про факт їх (заперечень) подання або неподання до суду у справі № 640/13578/22; здійснення КМДА окремим актом індивідуальної дії (у формі письмового розпорядження голови КМДА) офіційного вибачення КМДА на адресу позивача за протиправну відмову у наданні інформації про факт подання або неподання до суду заперечень на відповіді КМДА на позов у справі № 640/13578/22, запитаної відповідно до індивідуального письмового звернення від 08.12.2022, та виготовлення, надання офіційного примірника цього розпорядження теж не підлягають задоволенню, оскільки є похідними позовними вимогами від основної вимоги про визнання відмови протиправною, в задоволенні якої суд відмовляє.
Окремо суд зазначає про те, що питання відшкодування моральної шкоди врегульовано статтею 23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно правої позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі №761/13137/16-ц, спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Водночас у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №826/18130/16.
У позовній заяві позивачем зазначено, що він внаслідок відмови відповідача у видачі запитуваної інформації, відчув душевні страждання внаслідок ураження його уявлень і глибоких переконань про КМДА як про еталон правомірної поведінки, а також внаслідок неможливості отримати та використати у справі № 640/13578/22 для формування правової позиції, запитану ним і не надану КМДА інформацію.
Однак, такі доводи не можуть слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тому, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності прийнятого рішення і докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.
Відповідно до ст.139 КАС України, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, враховуючи, що у задоволенні позову позивачу відмовлено, тому понесені ним судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.