Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 жовтня 2024 року Справа№200/5572/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, до відповідача 2: Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача 1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, до відповідача 2: Державної судової адміністрації України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102,00 гривні;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року включно на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3 028,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 80% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року включно.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №1026/2004 від 31.08.2004 року його було призначено на посаду судді Кіровського районного суду Донецької області. Постановою Верховної Ради України від 20 травня 2010 року № 2280-VІ обраний на посаду судді зазначеного суду безстроково. Указом Президента України від 26 вересня 2015 року № 564/2015 переведений на посаду судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області. Наказом голови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області № 40-к від 19.10.2015 року його зараховано до штату Слов'янського міськрайонного суду Донецької області. Наказом голови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області №50-к від 21.10.2021 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 80 відсотків посадового окладу за наявності стажу роботи більше 35 років, починаючи з 21 жовтня 2021 року. Позивач зазначив, що в подальшому рішеннями Вищої ради правосуддя його було відряджено до Авдіївського міського суду Донецької області. Позивач зауважив, що за період з січня 2024 по липень 2024 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - відповідач 1) нараховував йому суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року», у розмірі 2 102,00 гривні. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач 1 повинен був нарахувати позивачу суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року у розмірі 3 028,00 гривень. Позивач закцентував свою увагу на тому, що внаслідок цього розмір його суддівської винагороди не відповідає розміру, установленому спеціальним Законом, у зв'язку із чим він не погоджується із сумою виплаченої йому суддівської винагороди та вважає, що відповідачем 1 порушено його право на належне матеріальне забезпечення.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - відповідач 1) надало відзив на позовну заяву, в якому було зазначено, що відповідно до статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VI11 «Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу; що передбачає доступ до державної таємниці. Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-1Х «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України від 02.12.2021 №1628-1Х «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що у 2021, 2022, 2023 та 2024 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня складає 2102 грн. Таким чином, з 01.01.2021 року суддівська винагорода суддів місцевих судів відповідно до діючого законодавства обраховується від розміру посадового окладу судді, який складає 63 060 грн., а доплати обчислюються від цього розміру посадового окладу. Відповідно до штатного розпису Слов'янського міськрайонного суду Донецької області (позивач відряджений до Авдіївського міського суду) посадовий оклад судді цього суду становить 69 366 грн. (з урахуванням регіонального коефіцієнта). Враховуючи викладені обставини відповідач 1 не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в розмірі, який зазначено в позовній заяві. Відповідач 1 зауважив, що ДСА України (далі - відповідач 2) є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених статтею 152 Закону (частина перша статті 151 Закону). Відповідач 1 є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та в Законах України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет на 2024 рік» та в кошторисі на відповідний рік не передбачено нарахування та виплату суддівської винагороди суддям місцевих загальних судів Донецької області, розрахованої від посадового окладу в розмірі, зазначеному позивачем. Відповідач 1 зауважив, що нарахування та виплата суддівської винагороди не може ставитися в залежність лише від норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків затвердженими відповідно до вимог Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку встановленому Бюджетним кодексом України. Відтак, при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди, відповідач 1 на виконання частини другої статті 19 Конституції України діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Враховуючи вищевикладене, територіальне управління вважає, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Ухвалою суду від 19 серпня 2024 року відкрито провадження у справі. Ухвалено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 30.09.2024 у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про залучення у статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України - відмовлено.
Ухвалою суду від 30.09.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для надання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску в частині періоду з 01.01.2024 по 30.04.2024 року (включно).
Ухвалою суду від 11.10.2024 поновлено строк звернення позивача до суду в частині періоду з 01.01.2024 по 30.04.2024 року (включно) та продовжено розгляд справи.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, про що свідчить наявність реєстрації кабінету електронного суду у позивача та відповідачів, та відповідної відмітки в графі «доставлено» та графі «дата встановлення статусу» зазначено - 19.08.2024.
Станом на дату винесення рішення по справі, відповідач 2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до приписів ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищенаведене, суд вирішив розглядати справу за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Ленінським РВ у м. Донецьку ГУ ДМС України в Донецькій області 04 квітня 2014 року, РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач 1: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, ЄДРПОУ: 26288796, в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач 2: Державна судова адміністрація України, ЄДРПОУ: 26255795, в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, Указом Президента України «Про призначення суддів» №1026/2004 від 31.08.2004 року - ОСОБА_1 , призначено на посаду судді Кіровського районного суду Донецької області.
Постановою Верховної Ради України від 20 травня 2010 року № 2280-VІ позивач обраний на посаду судді зазначеного суду безстроково.
Указом Президента України від 26 вересня 2015 року № 564/2015 позивач переведений на посаду судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
Наказом голови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області № 40-к від 19.10.2015 року позивача зараховано до штату Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
Наказом голови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області №50-к від 21.10.2021 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 80 відсотків посадового окладу за наявності стажу роботи більше 35 років, починаючи з 21 жовтня 2021 року.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 11 січня 2022 року № 13/0/15-22 позивача відряджено до Авдіївського міського суду Донецької області строком на один рік із 20 січня 2022 року.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 30 січня 2023 року № 8/0/15-23 строк відрядження до Авдіївського міського суду Донецької області продовжено на один рік.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 березня 2024 року № 791/0/15-24 позивач був відряджений до Авдіївського міського суду Донецької області строком на один рік з 01 квітня 2024 року.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 11 червня 2024 року № 1802/0/15-24 з 1 липня 2024 року змінено територіальну підсудність судових справ Авдіївського міського суду Донецької області шляхом її передачі до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.
Із розрахункових листів про виплату суддівської винагороди, а також довідки наданої відповідачем 1 від 21.08.2024 року вих.№04-1359, судом встановлено, що у період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року (включно) розмір посадового окладу позивача становив: січень 2024 року - 54 286,44 грн.; лютий 2024 року - 69 366,00 грн.; березень 2024 року - 69 366,00 грн.; квітень 2024 року - 69 366,00 грн.; травень 2024 року - 69 366,00 грн.; червень 2024 року - 69 366,00 грн.; липень 2024 року - 63 060,00 грн.
Вказані обставини також підтверджуються наданим ТУ ДСА в Донецькій області відзивом, в якому він зазначив наступне: - «Таким чином з 01.01.2021 року суддівська винагорода суддів місцевих судів відповідно до діючого законодавства обраховується від розміру посадового окладу судді, який складає 63060 грн., а доплати обчислюються від цього розміру посадового окладу. Відповідно до штатного розпису Слов'янського міськрайонного суду Донецької області (позивач відряджений до Авдіївського міського суду) посадовий оклад судді цього суду становить 69 366 грн. (з урахуванням регіонального коефіцієнта).».
Згідно із вищезазначеною довідкою вих.№04-1359 від 21.08.2024 року, позивачу нараховувалась суддівська винагорода виходячи із прожиткового мінімуму 2102,00 грн., а саме: у щомісячному розмірі посадовий оклад (2102 х 30 х (1.1 регіональний коефіцієнт з січня по червень 2024 року включно) + вислуга років 80% + доплата 10% за адміністративну посаду (січень, квітень, травень, червень, липень).
Отже, обчислення суддівської винагороди позивачу з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року проведено у відповідності до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. (2 102 грн. х 30 = 63060 грн.), що не заперечується сторонами у справі, про що свідчать позовна заява та відзив на позовну заяву наданий відповідачем 1.
Позивач, не погодившись із нарахуванням та виплатою йому суддівської винагороди за період з 1 січня 2024 року по 31 липня 2024 року, розрахованих виходячи із прожиткового мінімуму 2102,00 грн., звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду з 01 січня по 31 липня 2024 року позивачу обчислено виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон № 1401-VIII).
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Разом із цим сьомою статтею Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 1 січня відповідного року прожиткового мінімуму для різних соціальних груп громадян, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3 028,00 грн (відповідно) була введена нова категорія прожиткового мінімуму - «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого визначений у сумі 2 102,00 грн.
Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірні періоди, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік, на 2022 рік, на 2023 рік та на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Як зазначив Верховний Суд у низці постанов, зокрема, у постановах від 12 липня 2023 року по справі № 140/5481/22, від 13 липня 2023 року по справі № 280/1233/22, від 22 червня 2023 року по справах № 400/2031/21, № 360/503/21 та № 400/4904/21, закон про Державний бюджет не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум «для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».
Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена («прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн») на підставі абз. 5 ст. 7 Закону № 1082-IX є неправомірним.
Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 7 Закону № 1082-IX та ст. 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справах № 400/2031/21, № 360/503/21 та № 400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права: спеціальний закон скасовує дію загального закону (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Зубко та інші проти України від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року (3028,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) було неправомірним.
Зазначена правова позиція щодо застосування ст. 7 Закону № 1082-IX та ст. 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах в повній мірі узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справах № 400/2031/21, № 360/503/21 та № 400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22.
Підсумовуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що розрахунок суддівської винагороди позивача виходячи із «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого визначений у сумі 2 102,00 грн. за період з 01 січня 2024 по 31 липня 20234 (включно) , є протиправним.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 по 31 липня 2024 року (включно), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року в розмірі 2 102,00 грн. слід визнати протиправними, та як похідна вимога зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року (включно) на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням надбавки за вислугу років 80% від посадового окладу та за адміністративну посаду від посадового окладу у розмірі 10%, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, та з урахуванням вже виплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року (включно).
Суд зауважує, що згідно з частинами 3, 4 статті 148 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини 1 та 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин 1, 2, 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Територіальний орган Державної судової адміністрації України здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2024 рік відповідно.
Враховуючи вищенаведене суд дійшов до висновку, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено права позивача. Таким чином, позовна вимога позивача щодо зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 по 31 липня 2024 року включно, також підлягає задоволенню.
Щодо зазначеного відповідачем 1 у його відзиві стосовно пропущеного строку звернення позивача з даними позовними вимогами, суд зауважує, що це питання було вже вирішено та належним чином відображено в ухвалі Донецького окружного адміністративного суду від 11.10.2024 року, відповідно до якої позивачу був поновлений строк звернення до суду в частині періоду з 01.01.2024 по 30.04.2024 року (включно) та продовжити розгляд справи.
Згідно ч.ч.1,2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Оскільки позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до відповідача 1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (адреса: 84112, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, буд. 2, ЄДРПОУ: 26288796), до відповідача 2: Державної судової адміністрації України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ: 26255795) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 26288796) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 по 31 липня 2024 року (включно), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року в розмірі 2 102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області (ЄДРПОУ: 26288796) провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року (включно) на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням: надбавки за вислугу років 80% від посадового окладу та за адміністративну посаду від посадового окладу у розмірі 10%, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, та з урахуванням вже виплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року (включно).
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України (ЄДРПОУ: 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 по 31 липня 2024 року (включно).
Повний текст рішення виготовлено та підписано 21 жовтня 2024 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець