21 жовтня 2024 рокуСправа №160/20379/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Суть спору: 29 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2023 року по 19.09.2023 року;
- зобов'язати відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2023 року по 19.09.2023 року
У позовній заяві позивач стверджує, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, що вже встановлено рішеннями судів в інших справах №160/9933/23 та №160/9689/23, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Також, в ухвалі про відкриття провадження суд надав оцінку дотриманню позивачем строку звернення до суду.
16.08.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач проти позовних вимог заперечує. Вважає заявлені позовні вимоги щодо компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні несправедливим непомірним тягарнем та джерелом невиправданих додаткових прибутків працівником. Зазначає, що справедливим розміром відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі, яка розрахована із урахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні по останній день порушення розрахунку з позивачем та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні. Враховуючи загальний період затримки розрахунку з дня звільнення, але не більше 6 місяців - 180 діб, приблизний розмір компенсації, на думку відповідача, може становити не більше 50181,46 грн.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом у військовій частині НОМЕР_1 з 25.02.2022 по 18.03.2023.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.08.2022 №264-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «а» п.2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.03.2023 №77 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При звільненні зі служби 18.03.2023 позивачу не було виплачено грошове забезпечення у повному розмірі, що підтверджується рішеннями судів, які набрали законної сили.
Зокрема, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 року у справі №160/9933/23 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у збільшеному до 100 000 грн. розмірі за період з 18.05.2022 по 15.01.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Також, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у збільшеному до 100 000 грн, розмірі за період з 18.05.2022 по 15.01.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022№168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням попередньо виплаченої суми додаткової винагороди.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2023 року у справі 160/9689/23 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022, 2023 роки за 28 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2023 роки за 28 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за щорічну основну відпустку за 2023 рік за 7 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 рік за 6 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» для працездатної особи станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 та відповідного тарифного коефіцієнту з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Суд вважає за необхідне зазначити, що преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першої статті 72 КАС України та частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративної справи не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, за змістом частини першої статті 72 КАС України та частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.
Судом встановлено, що 26.06.2024 на виконання рішення суду у справі №160/99338/23 Військовою частиною НОМЕР_1 перераховано на рахунок позивача 407 027,42 грн.
Тобто, остаточний розрахунок із позивачем здійснено 26.06.2024.
Позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2023 до 19.09.2023.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами суд зазначає наступне.
Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року №425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14 та від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.
Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме: статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Частина 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, у редакції, що була чинною станом на час звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Враховуючи, що позивачу не виплачено грошове забезпечення у повному обсязі у день звільнення, суд вважає, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як роз'яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивача звільнено з військової служби 18.03.2023, а виплата грошового забезпечення у повному обсязі відповідачем здійснена 26.06.2024, підтвердженням чого є банківська виписка про зарахування коштів на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/99338/23.
Згідно з висновками Верховного Суду України, які викладені у постанові від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16), розмір стягуваного з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, ставиться в залежність від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Разом з тим, при розгляді справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду суд не може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, оскільки таке зменшення прямо має залежати від розміру недоплаченої суми.
Згідно банківської виписки за 26.06.2024 позивачу виплачено грошове забезпечення за рішеннями суду у розмірі 407 027,42 грн.
Суд вказує, що, відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України, період, за який має стягуватися середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, має становити 180 календарних днів (6 місяців).
Нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинно здійснюватися з наступного дня після дня звільнення.
Відтак, період, за який має стягуватися середньоденний заробіток при затримці розрахунку при звільнення, - з 19.03.2023 по 19.09.2023.
Відповідно до довідки про виплату грошового забезпечення від 14.08.2024 №22/4015 позивача ОСОБА_1 , розмір середньоденного заробітку позивача складає 660,68грн.
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2023 по 19.09.2023 складає 118 922,40 грн. (660,68 грн.х180 днів)
Суд також вказує, що посилання відповідача на Висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у Постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки у вищевказаній постанові, сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні (3 443,88 грн), яку встановили суди попередніх інстанцій, є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (419 005,39 грн). Проте, в даній справі невиплачена позивачу при звільненні сума (407027,42 грн (100%)) є більшою на 70,78%, ніж визначена судом сума середнього заробітку позивача за час затримки виплати при звільненні (118 922, 40 грн).
Отже, доводи позивача в цій частині є необгрунтованими.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відтак, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середньоденний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2023 по 19.09.2023 року у розмірі 118 922,40 грн.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2.Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2023 по 19.09.2023.
3.Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) виплатити на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.03.2023 року по 19.09.2023 року у розмірі 118 922, 40 грн (сто вісімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять дві гривні сорок копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя А.О. Сластьон