21 жовтня 2024 рокуСправа №160/8474/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 29.01.2024 № 046550007307 Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.01.2024 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди його трудової діяльності в колгоспі ім. «Ульянова» П'ятихатського району Дніпропетровської області в період з серпня 1981 року по грудень 2000 року, зазначений в архівних довідках №1062, № 1063, №1064, №1065 виданих Комунальною архівною установою «Трудовий архів П'ятихатського району» П'ятихатської районної ради Дніпропетровської області від 18.12.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.01.2024 ОСОБА_1 (позивач) звернувся до органів пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (відповідач) від 29.01.2024 № 046550007307 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу (30 років). Позивач не погоджується з таким рішенням органів пенсійного фонду, тому і звернувся з цим позовом до суду.
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/8474/24 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
29.04.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач уважає, що підстави для задоволення позову відсутні. В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що за доданими позивачем до заяви від 23.01.2024 про призначення пенсії за віком документами, до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі згідно з довідками від 18.02.2020 №1062, №1063, №1064, №1065 виданих комунальною архівною установою трудовим архівом П'ятихатського району Дніпропетровської області, оскільки в них зазначено ім'я та по батькові заявника не повністю. Страховий стаж позивача становить 17 років 04 місяці 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Таким чином, підстави для призначення пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутні, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років, а тому спірне рішення від 29.01.2024 № 046550007307 про відмову у призначенні пенсії є законним, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 08.04.2024 витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача.
Витребувані судом документи були надані відповідачем разом з відзивом на позовну заяву.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23.01.2024 ОСОБА_1 (позивач) звернувся до органів пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.01.2024 № 046550007307 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.
У рішенні, з-поміж іншого, зазначено таке.
Дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - 23.01.2024.
Пенсійний вік, визначений ст.26 Закону № 1058 - 60 років.
Вік заявника - 60 років.
Необхідний страховий стаж, визначений ст.26 Закону №1058 - 30 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
Страховий стаж особи - 17 років 04 місяці 15 днів, зараховано по 31.12.2023.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 13.03.2024 № 046550007307 внесено зміни до рішення про відмову у призначенні пенсії від 29.01.2024 № 046550007307, в якому, зокрема, зазначено таке.
Після повторного розгляду справи з'ясовано, що до відмови від 29.01.2024 №046550007307 не внесено інформацію про не врахування до стажу періодів роботи згідно довідок від 18.02.2020 №1062, №1063, №1064, №1065 виданих комунальною архівною установою трудовим архівом П'ятихатського району Дніпропетровської області, оскільки в них зазначено ім'я та по батькові заявника не повністю.
Після повторного розгляду справи винесено рішення відмовити у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058) ОСОБА_1
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі згідно довідок від 18.02.2020 №1062, №1063, №1064, №1065 виданих комунальною архівною установою трудовим архівом П'ятихатського району Дніпропетровської області, оскільки в них зазначено ім'я та по батькові заявника не повністю.
Позивач не погоджується з таким рішенням органу пенсійного фонду, вважає його протиправним, тому й звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Цей Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року (ч.1 ст.26).
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років (ч.1 ст.26).
Як видно з паспорта ОСОБА_1 , він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, 60-ти років позивач досяг у 2023 році, тому для призначення пенсії за віком позивач повинен мати щонайменше 30 років страхового стажу.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).
Згідно зі ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд зазначає, що відповідно до пунктів 1, 2, 6 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 02.04.1975 №310 «Про трудові книжки колгоспників» (в редакції від 15.08.1990), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту прийняття їх у члени колгоспу. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин.
Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, такі записи, про роботу в якості членів колгоспу - у тому разі, коли чинним законодавством передбачене зарахування цієї роботи в загальний трудовий стаж працівників. Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві (п.2.17).
Таким чином, до стажу роботи зараховується робота, у тому числі, на підставі членства в колгоспах. При цьому, записи про роботу як членів колгоспу заноситься до трудової книжки до занесення відомостей про роботу у колгоспі.
Суд установив, що органи пенсійного фонду до страхового стажу не зарахували періоди роботи в колгоспі згідно з довідками від 18.02.2020 №1062, №1063, №1064, №1065 виданих комунальною архівною установою трудовим архівом П'ятихатського району Дніпропетровської області, оскільки в них зазначено ім'я та по батькові заявника не повністю.
Позивач у позовній заяві просить суд зобовязати відповідача зарахувати до його страхового стажу період роботи з серпня 1981 року по грудень 2000 року.
Так, до матеріалів справи надана трудова книжка колгоспника ОСОБА_1 , титульний аркуш якої містить інформацію про рік вступу в члени колгоспу - 1981.
Також вказана трудова книжка містить такі записи:
1981 - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - не зазначено; кількість відроблених людино днів за рік - 70;
1982 - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - не зазначено; кількість відроблених людино днів за рік - 66;
З 29 травня 1982 року по 30 травня 1984 року в лавах РА.
1983 нарахування середнього заробітку;
1984 тракторист;
1985 - тракторист - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 280; кількість відроблених людино днів за рік - 233;
1986 - тракторист - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 280; кількість відроблених людино днів за рік - 289;
1987 - тракторист - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 280; кількість відроблених людино днів за рік - 315;
1988 - шофер - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 280; кількість відроблених людино днів за рік - 233;
1989 - шофер - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 280; кількість відроблених людино днів за рік - 295;
1990 - шофер - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 270; кількість відроблених людино днів за рік - 327;
1991 - шофер - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 260; кількість відроблених людино днів за рік - 300;
1992 - шофер - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 260; кількість відроблених людино днів за рік - 312;
1993 - шофер - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 260; кількість відроблених людино днів за рік - 306;
1994 - шофер - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 260; кількість відроблених людино днів за рік - 285;
1995 - шофер - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 250; кількість відроблених людино днів за рік - 281;
1996 - шофер - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 250; кількість відроблених людино днів за рік - 323;
1997 - шофер - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 250; кількість відроблених людино днів за рік - 310;
1998 - шофер - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 250; кількість відроблених людино днів за рік - 281;
1999 - шофер - встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік) - 191; кількість відроблених людино днів за рік - 247.
10.11.1999 - уволен с работы и членов КСП им. Ульянова по переводу в ООО «Козацьке», ст.36 п.5 КЗОТ Украины;
11.11.1999 принят на работу шофера ООО «Козацьке» Пятихатского Днепропетровской обл.;
19.10.2002 звільнений з роботи по взаємній згоді ст.36 п.1 КЗпП України.
Отже, робота позивача в колгоспі підтверджується записами у його трудовій книжці колгоспника, яка є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. При цьому, трудова книжка колгоспника свідчить про те, що позивач виконував норму з відпрацьованих людино днів у період 1986, 1987, 1989-1999 роки.
За 1981, 1982 роки трудова книжка позивача не містить відомостей про встановлений мінімум трудоднів (або людино днів за рік), але містить запис про кількість відроблених позивачем людино днів, за 1981 рік - 70, за 1982 рік - 66, що з огляду на положення статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є підставою для зарахування стажу роботи позивача в колгоспі у 1981 - 1982 роках за фактичною тривалістю роботи.
У 1985 та 1988 роках за встановленого мінімуму трудоднів (або людино днів за рік) - 280, кількість відроблених позивачем людино днів за 1985 рік - 233 і за 1988 рік - 233, що з огляду на положення статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є підставою для зарахування стажу роботи позивача в колгоспі у 1985 та 1988 роках за фактичною тривалістю роботи.
При цьому, необхідно врахувати, що період з 30.05.1982 по 20.06.1984 зарахований органами пенсійного фонду як строкова військова служба, про що свідчить розрахунок стажу позивача (Форма РС-право).
Також, згідно з розрахунком стажу позивача, до його страхового стажу був зарахований період роботи з 11.11.1999 по 30.06.2000, який є частиною періоду роботи в ООО «Козацьке». Повним періодом роботи позивача в ООО «Козацьке», згідно із записами в трудовій книжці колгоспника, є період з 11.11.1999 по 19.10.2002.
Як видно з оскаржуваного рішення, відповідач взагалі не надав оцінки записам трудової книжки колгоспника, яка надана позивачем, і яка містить записи про членство позивача у колгоспі та відпрацьовані людино дні. Як і не висловив відповідач заперечень щодо записів цієї трудової книжки.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що період роботи позивача в ООО «Козацьке» з 01.07.2000 по 19.10.2002, запис про який містить трудова книжка позивача, підлягає зарахуванню до його страхового стажу.
Також підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача періоди роботи позивача в колгоспі за 1986 рік, 1987 рік, 1989-1999 роки. При цьому, з 10.11.1999 позивач був звільнений з роботи та членів КСП «ім. Ульянова».
Робота позивача в колгоспі за 1981, 1982, 1985 та 1988 підлягає зарахуванню за фактичною тривалістю роботи, про що суд уже зазначав у цьому рішенні.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від 29.01.2024 №046550007307 прийнято органами пенсійного фонду без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення і не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, відповідно, це рішення є протиправним і таким , що підлягає скасуванню.
Крім цього, суд зазначає, що частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15 Верховний Суд зазначив, що право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява.
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі № 807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі № 804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі № 1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі № 820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі № 805/3147/16-а).
Таким чином, суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд уважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, та визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 13.03.2024 №046550007307, яким були внесені зміни до рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії від 29.01.2024 №046550007307.
Водночас, суд зазначає, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на цей час органи Пенсійного фонду України, відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.01.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, позовні вимоги у цій справі підлягають частковому задоволенню.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).
З огляду на викладене, часткове задоволення позовних вимог, суд зазначає про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору у розмірі 807,47 грн.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд
Задовольнити частково позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Берестовська, 1, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.01.2024 № 046550007307 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 13.03.2024 № 046550007307.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Берестовська, 1, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 23.01.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Берестовська, 1, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 807 (вісімсот сім) грн 47 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Берестовська, 1, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 21108013).
Суддя Н.В. Кучугурна